З ЮВІЛЕЄМ, БЛАЖЕННІШИЙ ВЛАДИКО!
Вас Предстоятеля перед Престолом Божим - ВІТАЄМО!
Вас - Кормчого, що твердо веде Корабель в Порт Спасення - ХВАЛИМО!
Вам - Молитвеннику за всіх православних України - КЛАНЯЄМОСЯ!
Вам - Пастирю доброму, що за кожну овечку турбується, - ДЯКУЄМО!
Вас - Владику, відомого і шанованого всіма і всюди, - СЛАВИМО!
Вас - Отця, учителя і наставника з добрими очима і тихою мовою, - ЛЮБИМО!
Вас - в гості до нас, галичан, - ласкаво ПРОСИМО!
Вам - „Многая літа!”, Блаженніший Владико, - БАЖАЄМО!
Духовенство, чернецтво та миряни Львівської єпархії УПЦ
23 листопада 2005 року
До ювілею Блаженнішого
Голова Синодальної Богословської комісії Української Православної Церкви
архієпископ Львівський і Галицький Августин:
“ПАМ'ЯТАЮ МОЄ ОСОБЛИВЕ І ЩИРЕ ЗАХОПЛЕННЯ ЦІЄЮ ВЕЛИКОЮ ЛЮДИНОЮ”
( Інтерв'ю для прес-служби Української Православної Церкви)
Вперше я зустрівся з Блаженнішим митрополитом Володимиром у 1973 році. Тоді вiн був ректором Московських Духовних академії і семінарії. Мій батько – священик привів мене до його кабінету як кандидата у семінаристи. Пам'ятаю моє особливе і щире захоплення цією великою людиною, і з того часу мені жодного разу не доводилося розчаровуватися чи засмучуватися з цього приводу.
Знаючи, що вже було сказано багато цікавого і доброго про нашого Предстоятеля, вважаю зайвим давати оцінку його діяльності. Розповім лише три історії з мого власного життя, пов'язані з Його Блаженством.
Одного разу, коли я після закінчення семінарії вже навчався на першому курсі Московської Духовної академії, виникла проблема, пов'язана з оформленням документів в одній з державних установ, вирішення якої вимагало бюрократичної тяганини і тривалого часу (а мені дуже хотілося це зробити швидше). Я звернувся за допомогою до Владики Ректора. Тепер я розумію, що це була, м'яко кажучи, сміливість, яка межувала з нахабністю, і архієпископ Володимир мав повне службове і моральне право сказати щось на кшталт: ти ж нормальна людина та й ще син священика, повинен розуміти, як саме світська влада відреагує на моє клопотання (це був 1975 рік!). Однак, вислухавши мене, він взяв слухавку, набрав потрібний номер і сказав: „Коли можете прийняти студента Маркевича? Я дуже прошу допомогти йому”. Все було вирішено блискавично. Для мене це було свідченням не лише справді батьківського ставлення Владики Ректора до студентів, але й рідкісної у ті часи поваги до нього з боку державних людей.
Інший випадок. 1989 рік: я, парафіяльний священик, приїхав у м. Париж на запрошення друзів-студентів Православного Свято-Сергіївського богословського інституту. За два дні до від'їзду з Франції, зайшов до церкви. Під час літургії до мене наблизився церковний служка з тарілкою для пожертв, а в кишені - останні франки, які я зберіг для дводенного дуже скромного харчування. Було якось незручно не відреагувати і я, розуміючи, що сьогодні і завтра поститимусь, як єгипетський пустельник, поклав на тарілку ці невеликі гроші. А ввечері пішов помолитися до Трьохсвятительської церкви і зустрівся там з митрополитом Володимиром, який щойно повернувся до Парижу з якоїсь іншої країни. Ми поспілкувалися, потім він запросив мене на святкову вечерю у невеликому колі дуже поважних людей, ще й на прощання дав гроші, яких вистачило не лише на гарну трапезу, але й на подарунки. Воістину, буквально „сторицею” повернув мені Господь церковну пожертву, хоча я навіть не натякнув Владиці митрополитові про свій конфуз ...
Хочу також зазначити, що архієреєм мене обрав Священний Синод у 1992 році за рекомендацією самого Блаженнішого. Хоч я знав, якi труднощi чекають на мене у зруйнованій Львівській єпархії, довіра і надія, яку він виявив цією пропозицією, були для мене такою честю, що, навіть, якби мене хтось лякав смертю, я все одно не завагався б.
До речі, моя єпископська хіротонія відбулася саме в день мученицької кончини приснопам'ятного протопресвітера Гавриїла Костельника – 20 вересня.
І ще одне хочу сказати: вважаю, що найяскравішим і найпереконливішим свідченням духовної і моральної величі, культури і шляхетності Його Блаженства, а також загальної поваги до нього не лише в християнському середовищі, але й в усьому світі, є факт обрання його співголовою комітету ЮНЕСКО з підготовки святкування в 2000 році Різдва Христового. Адже вибирати було з кого...
