Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"


  Архів номерів

  
№11 (133)
2005 р.

Анонс номера

Зміст номера:

З ювілеєм, Блаженніший Владико!

Різдвяний піст. Проповідь Блаженнішого Митрополита Володимира

Я побачив світло

"Со святыми упокой..."

Подорож через Україну

Сила дитячої молитви Дитяча сторінка

Точка зору На допомогу вчителю і вихователю

Життєпис ієромонаха Серафима Роуза

На запитання вірних відповідає Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир

День Господній як тать уночі

Про безплотні сили

Новини

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Головний редактор:
протоієрей Богдан Хилинський

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

    
М І С І О Н Е Р

ЖИТТЄПИС ІЄРОМОНАХА СЕРАФИМА РОУЗА

(Продовження. Початок у №10.)

Принцип древності.

Розуміючи, що він далекий від вищого метафізичного знання, Юджин засів за книги. В своєму дослідженні він керувався працями французського мислителя Рене Генона (+1951). Проте підхід Генона до релігії був виключно інтелектуальним, він не міг дати Юджину всієї повноти істини, яку той шукав. Тим не менше, Генон був першою людиною, яка остаточно утвердила його в християнстві.

Раніше, відчуваючи свою невідповідність цьому світові, Юджин думав, що вся справа в ньому самому. Від Генона він дізнався, що справа зовсім не в ньому, а в зіпсованості та хибності сучасного світу. На відміну від усіх новітніх філософів, які дивились на речі з точки зору історичного прогресу, Генон побудував свою філософію на принципі історичного регресу. Таким чином, у відповідності із загальноприйнятою концепцією, чим новіша річ, тим вона краща. По Генону все навпаки: річ тим краща, чим вона древніша.

Філософія Генона допомогла Юджину вирішити питання зі своєю спеціалізацією в коледжі. Він вирішив вивчати старокитайську мову для того, щоб представити Заходу китайську традицію з позицій не західних, а східних – завдання, ніким з лінгвістів донині не виконане.
 

Антихрист.

Закінчивши коледж у 1956 році, Юджин поступив до Академії по вивченню Азії у Сан-Франциско. Курс порівняльної релігії при академії давав можливість молодим інтелектуалам випробувати себе в різних духовних напрямках: індуїзм, буддизм, іудаїзм, суфизм та ін. Юджин вивчив їх усі. Шукаючи, як він сам казав, “перш за все істину”. Один з його академічних друзів спеціалізувався на східному християнстві. Він і познайомив Юджина з “Філокалією” та “Розповідями мандрівника своєму духовному отцеві”.

У 1957 році Юджин написав твір, який був важливим поворотом у його житті. Він називався “Псевдорелігія і наш час” і досліджував проблему “нової релігійної свідомості” - предтечі екуменічного руху “Нова ера”. Погоджуючись з думкою Генона, Юджин писав, що подібні течії закладають фундамент для майбутнього царства антихриста.

За словами Елісон, “Юджин усвідомив існування зла і гріха перш, ніж він усвідомив існування праведності та істини”. Від Ніцше він знав пекельну силу Антихриста. Від Генона він навчився бачити дію цієї сили у сучасному світі, яка заманювала людину в пастку матеріалізмами душевності і приховувала від неї справжню духовність. Він бачив сучасну людину, стиснуту політичними пристрастями, одержиму духовним голодом, яка очікує ізбавителя, та не Спасителя, а саме ізбавителя, який звільнить її від проблем. Для Юджина Антихрист був реальністю. Із цього неминуче випливав висновок: якщо є Антихрист, значить, має бути і Христос.

Прийшовши до інтелектуального прийняття віри, він все ж таки був далеким від неї. Не вистачало практичного пізнання Христа, і такий досвід невдовзі з'явився.
 

Повернення додому.

Завдяки старанням тієї ж людини, яка познайомила його з Філаколією, Юджин вперше відвідав православне богослужіння. Це відбулося у Велику П'ятницю на Страстному тижні у православному соборі Сан-Франциско. Чи міг він передбачити тоді, як ця подія вплине на його життя? Через багато років він згадував: “Коли я вперше переступив поріг православного храму, я відчув те, чого не відчував у жодному буддистському чи західному храмі. Моє серце ніби говорило мені, що це мій дім і пошуки завершені. Я був збентежений і не знав, до чого це віднести. Богослужіння звершувалось на незрозумілій для мене мові. Але я не міг забути того першого відчуття і почав відвідувати православні богослужіння, паралельно вивчаючи мову і читаючи книги про Православ'я. Мене осяяла думка, що істина не може бути абстрактною ідеєю для розуму, істина має бути чимось особистим – навіть Особистістю – і її визнання відбувається не через розум, а від серця. Так я прийшов до Христа”.

Страждаючій душі Юджина було дароване одкровення від Бога. Якось він сказав: “Якщо людина дійсно звертається до Істини, то отримує від Бога одкровення. Ви страждаєте в пошуках виходу, коли несподівано перед вами відкривається інший світ. І чим більше ви страждаєте, чим більше призиваєте ім'я Боже, тим більшу втіху ви отримуєте від Бога, Котрий відкриває вам Себе і Свою волю”.

Що привело Юджина до порога Істини? Бах з його музикою? Генон з його прихильністю до традиції та критикою сучасності? Можливо. Проте лише Православ'я дало йому можливість побачити всю повноту Істини: неспотворений образ Христа. Невдовзі після свого навернення він написав Елісон: «Православ'я краще від Баха».

Усе далі віддалявся Юджин від тої християнської традиції, в якій він виріс. Йому не подобалося те християнство, котре, непогано влаштувавшись у цьому житті, бралося повчати інших. Його Церква покладала все своє упованіє на Єдиного Бога і на «життя будущого віку», що його прагнула стяжати, відкинувши земні насолоди та розіп'явши свою плоть з пристрастями та похіттю вслід за Богом своїм, Який показав Своїм учням приклад «смерті хресної». Лише такий Бог достойний поклоніння всім єством і всіма силами душі.

Одного вечора, прогулюючись вулицями Сан-Франциско, новонавернений Юджин звернув увагу на сонце, яке повільно ховалося за горизонтом. На нього нахлинуло відчуття кінця часів. Нестерпно важкою була думка про те, що він сам свого часу зрікся Христа і продовжував розпинати Його своїми гріхами протягом багатьох років.Чудо, що Господь змилостивився і відкривСебе такому грішнику! У вдячному захопленні, повному розкаяння, Юджин впав на коліна і поцілував землю.
 

Пітер Будберг.

Після півтора року, проведених в академії, він поступив у Каліфорнійський інститут в Берклі, щоб отримати ступінь магістра із східних мов. Тут, окрім своїх основних занять, він сам викладав мови студентам. Його наставником був видатний лінгвіст-кітаїст, професор Пітер А. Будберг.

В міру того, як Будберг з Юджином ближче пізнавали один одного, вони почали обмінюватися думками, які не мали безпосереднього відношення до їхньої академічної діяльності. Як і Юджин, професор Будберг виявився прихильником істини. В молодості він також полюбляв бродити по березі нічного моря в роздумах про долю світу. Але потім суєта повсякденного життя й сімейні турботи зробили свою справу.

Будберг був американцем російського походження. Його батько служив ще в царській армії і виховав сина в православній традиції. Проте на час їхнього знайомства Будберг вже не ходив до церкви.

Вони стали досить близькими. Можливо, Юджин нагадував Будбергу себе в молодості. Один випадок, проте, виявив розбіжність їхніх ідеалів. Якось вони гаряче посперечались про те, хто більший: Толстой чи Достоєвський? Будберг був на боці Толстого, Юджин захищав Достоєвського. Будберг так вперто сперечався, що Юджин почав сумніватися: чи не пропустив він чогось у Толстого? «Яка книга краще за все показує глибину Толстого?» - запитав він у свого наставника. «Війна і мир», - відповів той. Прийшовши додому, Юджин засів за книгу. Через декілька днів у двері Будберга постукали. Це був Юджин. «Ви помиляєтесь, - сказав він, - Достоєвський набагато глибший».
 

Колоцерковний матеріалізм

Юджин дуже швидко прийшов до шанування Божої Матері. Він почав читати молитву до Богородиці (Пресвятая Богородице, спаси нас) ще раніше, ніж Іісусову молитву (Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мя грішного).

Він вирішив самостійно вивчити російську мову. Можливо, це не було найскладнішим у його житті, зважаючи на лінгвістичні здібності та освіту. Проте тепер йому важче стало відвідувати служби у Соборі. Справа в тому, що тепер Юджин розумів, що таке істинна Церква Христова: Царство Боже на землі. Він був у нерішучості, боявся звикнути до благодатної сили, яка є у храмі. Він боявся перестати відчувати душевний трепет біля святині, перетворити віру в обрядність або в слово, як це сталося у професора Будберга. Він хотів сприйняти одразу містичну, аскетичну сутність православного вчення, залишаючи світові його суєту. Але хтось мав йому в цьому допомогти.
 

Блаженні шукачі правди

Навернення Юджина було все глибшим, все менше простору в ньому займала пустота. Невдовзі, коли він, як посудина, наповнився до країв, він зіткнувся з внутрішньою потребою давати вихід почуттям, що переповнювали його. Він почав писати. Навчаючись і навчаючи в університеті, він почав записувати духовні враження від оточуючих його речей. В цих записках християнина, які можна було б назвати листами вдячності Богові, він часто виявляв неординарне мислення і глибокі почуття.

Але вибрана ним форма коротких ессе не могла задовільнити його. Юджин вирішив написати книгу, яка би досліджувала духовний стан сучасної людини. З власного досвіду він знав, що людині неможливо інакше прийти до Бога, як тільки через усвідомлення Боговідступництва свого часу. Він хотів, щоб люди побачили, що недостатньо бути такими як всі, або навіть кращими за інших, щоб зрозуміли – без Христа не спасеться ніхто. Він свідомо підібрав для книги таку неоднозначну назву: «Царство Людини і Царство Боже». Задумана річ вимагала віддачі всіх його душевних сил та енергії. І Юджин засів за письмовий стіл.

Йому пророчили блискучу кар'єру китаїста. Професор Будберг хотів, щоб Юджин став його протеже. Але Юджина така перспектива зовсім не приваблювала. Він був розчарований академічним світом, в якому пошук істини замінювався дослідженнями на тему, що гарантує хорошу оплату. У 1961 році, завершивши підготовку дисертації на звання бакалавра, він вирішив залишити навчання на час, потрібний для написання книги.

Професор Будберг виявив розуміння і не намагався його зупинити. Проте мати Юджина впала у відчай. Вона так надіялась на академічну кар'єру сина! Чи могла вона передбачити, яке служіння уготоване для її сина?

  

 

На початок сторінки