Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"


  Архів номерів

  
№11 (133)
2005 р.

Анонс номера

Зміст номера:

З ювілеєм, Блаженніший Владико!

Різдвяний піст. Проповідь Блаженнішого Митрополита Володимира

Я побачив світло

"Со святыми упокой..."

Подорож через Україну

Сила дитячої молитви Дитяча сторінка

Точка зору На допомогу вчителю і вихователю

Життєпис ієромонаха Серафима Роуза

На запитання вірних відповідає Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир

День Господній як тать уночі

Про безплотні сили

Новини

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Головний редактор:
протоієрей Богдан Хилинський

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

    

Я ПОБАЧИВ СВІТЛО

Як я став православним християнином? Чому я, вихований в атеїстичній родині, пішов у Храм? Як я потрапив у істинну Церкву Христову, коли навколо стільки обманливих імітацій під неї, що ловлять у свої погибельні сіті бідних людей? Хто ж навернув мене до Світла, хто відкрив мені очі, мені, огидній і брудній свині, потопаючій в огидних і мерзенних ділах, якими зіпсував, розтлив, спотворив свою нещасну душу?

Пригадується мені одна історія про те, як один художник хотів намалювати Ангела і дуже довго шукав дитину, з якої він би зміг намалювати образ цього чистого небожителя й ось, один раз, він побачив в дитячій пісочниці зовсім дивного хлопчика з прекрасними очима, з якого він і намалював цей портрет, названий “Ангел”. Пройшло багато років. Не пам'ятається мені з яких причин, але в голову цього художника прийшла думка намалювати сатану... Він відправився у в'язницю і там у камері смертників побачив людину, що і стала основою його нової картини “Демон”. Під час розмови з цією людиною, художник раптом зрозумів, що те чисте і світле дитя, що він зобразив і є ця жахлива зовні людина, “король вільного сексу” як він називав сам себе... Ці картини і понині висять в одному великому музеї на Заході. Так... у цій історії я впізнаю самого себе... Мене любили батьки, я ріс у благополучній забезпеченій родині, я добре вчився, багато знав, цікавився науками, мистецтвом. Відповідь я даю одну і відповідь для мене абсолютно очевидна, особливо дивлячись на таких же чистих, добрих, милосердних дітей, що поступово перетворюються в страшну подобу демонів. Я жив без Господа, без Матері Церкви, я - творіння, жив без виконання заповідей Творця, жив як хотів, як хотіла плоть, як хотів потьмарений розум і я вже втім не жив, я потихеньку вмирав. Спочатку душею, а потім і тілом, що почало вже робитися непридатним. Я - добрий і чуйний хлопчик, що жалів кожен зірваний листочок, перетворювався у похітливу, люблячу гроші, що ненавидить батьків, істоту.

Яка ж мені була зроблена МИЛІСТЬ. Тільки зараз через 6 років, змучений багатьма, заслуженими мною скорботами, я почав це розуміти. Я не християнин ще...ні. Це дуже високе звання, я не можу називатися ще православним християнином, бачачи в собі (і це теж велика милість) пристрасті, бачачи гріховні побажання плоті, постійно падаючи в нові гріхи, коли вже скільки здавалося обіцяв Йому не грішити. Я скоріше ще жалюгідна, хвора істота, що прагне і дуже бажає переродитися, очиститися, істинно покаятися і стати християнином істинно, стати добрим, чуйним, милосердним, ціломудреним, лагідним, смиренним. Та було відчуття, що в мені спалахнула якась іскорка, щось мене почало вести, якийсь невидимий вогник почав розпалюватися в моєму серці, поступово, тихо, без примусу. Мені захотілося одягти православний Хрест (усе-таки хрещений був у 2 роки), прочитавши перший раз у житті Св. Євангеліє мене потягнуло прочитати його знову, більш осмислено, одержавши запрошення від протестантів прийти до них, я відмовився, серце мені сказало тоді ні... не там... Щось рідне, далеке, світле в серце прийшло саме в православному Храмі і О ЩАСТЯ і МИЛІСТЬ, що я не став протестантом. Втім мене в той момент почали переконувати різні сектанти... розумні, начитані, але серденько не обдуриш. Воно сказало: йди в православний Храм. “Хвали душе моя Господа” (Пс.145). У мене раніше була одна мама, а зараз у мене ТРИ Матері: мама, Церква, Мати Божа. “Благослови душе моя Господа” (Пс.102). Я - найщасливіша людина. Не дивлячись на те, що мене одолівають багато скорбот, хвороб, пристрасті передають мене одна другій і біси мучать безперестану, я - найщасливіша людина. “Наказуя наказа мя Господь, смерті же не предаде мя” (Пс. 117). Важко мені йти по цій дорозі, але іншої немає. Є правда інша, але там панує і знущається над нещасними, обманутими людьми, він - князь тьми зі своїми скверними ангелами. Чи бачили Ви його лице? Бійтеся люди! Надовго я запам'ятаю, як в першу ніч у монастирі, вони з'явилися до мене, а потім щодня убивали мене, нагліючи з кожним днем. Хто там сміється і малює “виродків з ріжками” і міркує, богословствує на цю тему, не розуміючи про кого говорить.Чи бачили Ви його очі? Чи знаємо ми, як сказав покійний о.Филадельф, ЯКИЙ (розтягуючи це слово) це Р О З У М? Біжіть, біжіть браття за рятівну огорожу, біжіть у православний Храм, біжіть до Таїнств нашої Св.Церкви, біжіть у корабель, без якого він зжере Вас як дурне курчатко. І от іскорка розпалювалася. “Духъ Твой Благий наставитъ мя на землю праву” (Пс.142). Не буду розповідати я, що було, що бачив, якими разючими чудесами Господь зміцнив мою слабеньку віру. Та й зараз слабенька, утім. МИЛІСТЬ. “Щедръ і милостивъ Господь, долготерпеливъ і многомилостивъ” (Пс.144). Ох, дотерпіти би браття.

Та, розповім усе-таки дещо... хоча це потішає мою гординю і я тщеславлюсь, я розповім це для того брата, що, прочитавши це, може задумається про щось, піде в православний (на колінах благаю ТІЛЬКИ в православний) Храм... Я запевняю, що це було в дійсності з мною.

Я поїхав у Тройце-Сергієву Лавру. Я був зовсім хворий і під'їжджаючи на автобусі до Сергієвого Посаду, просто “накривався”. Я, до речі, перший раз у житті виявився в Лаврі і, увійшовши, у монастир, пішов за віруючими, котрі йшли в один із Храмів. Побачив, що віруючі стали в чергу, щоб прикластися до невідомої мені раки з мощами, ну і я теж, звичайно. Підійшовши до раки з мощами, я відчув ЩОСЬ незрозуміле. Я не можу це описати, якось слів не підберу. Я приклався до мощей і мені здалося, що наче струмом вдарило. Я запитую в монахині, що стояла неподалік: “Це хто тут похований”? Вона так здивовано подивилася на мене і відповіла: “Преподобний Сергій Радонежский”. І через 2 хвилини хворобу як рукою зняло (а я взагалі ледве йшов, висока температура і т.д.) і я молився з усіма віруючими в чудовому почутті. Що ж маленьке чудо. Втім біля мощів прп.Сергія такі речі відбуваються дуже часто (відносно, звичайно, часто), як мені потім розповідали багато віруючих. До слова сказати в Лаврі з мною відбувалося багато усього... Це особливе місце...“Ти еси Богъ творяй чудеса” (Пс.76).

Або от пригадується мені як одного разу, я готувався до Таїнства Причастя. Довго молився...вже ліг на ліжко. Настала остання ніч перед Причастям. Не можу заснути, щось мене мучить, тяжко якось... прочитав, лежачи, молитву “Да воскреснетъ Богъ”. І раптом у мене в кімнаті, поруч десь із мною почулося ТАКЕ ричання... Я в жаху підхопився, закричав на всю квартиру: “Хто тут?”. О.Михайло (Труханов) сказав, що це був ворог...

Благословенъ Господь, иже не даде насъ у ловитву зубомъ їхъ” (Пс.123) (“Благословен Господь, що не віддав нас у здобич зубам їх”). Прошу помоліться за мене браття.

Діонісій,
рік народження 1974

7 вересня 2002 р.
  

 

На початок сторінки

Купить детские игрушки вовсе не так простро