Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія
газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
НА ДОПОМОГУ ВЧИТЕЛЮ І ВИХОВАТЕЛЮ
ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У СІМ'ЇРелігійно-моральне виховання, як наголошують видатні вітчизняні вчені (Г. Ващенко, Ю. Дзерович, І. Ординський, В. Янів та ін.), є складовою частиною української системи виховання, позаяк відповідає ментальності та духовності українців. Тому ця проблема потребує глибоких наукових досліджень, які б дали змогу використовувати в сучасному навчально-виховному процесі шкіл, інших навчальних закладів, у батьківській практиці виховання дітей в сім'ї важливі виховні моменти, які містять у собі релігійно-моральне виховання. З метою виявлення ролі й місця релігії у власному житті та сімейному вихованні було опитано 328 батьків дітей підліткового віку. Середній вік батьків – 43 роки. Респонденти представляли центральний, східний і західний регіони України. Відповіді на запитання “Яку релігію ви сповідуєте?” розподілилися таким чином: Православ'я – 78%, греко-католицизм – 11%, протестантизм – 6%, іудаїзм – 2%, 3% є атеїстами. Як бачимо, більшість батьків виявили свою приналежність до Православ'я. Це цілком закономірно. За докладнішого аналізу анкет також було з'ясовано, що греко-католиками є здебільшого представники західного регіону України. Це також зрозуміло. 9% опитаних щотижня разом із дітьми відвідують релігійні зібрання (це стосується, передусім, прихильників протестантизму, дещо меншою мірою – греко-католиків). 68% батьків відвідують храм (зокрема із дітьми) тільки на великі свята чи взагалі раз-двічі на рік. Це дає змогу зробити припущення, що більшість батьків, які взяли участь в опитуванні, як більшість жителів України, виявляють своє ставлення до релігії на рівні буденної свідомості, віддаючи перевагу обрядовому аспектові у відносинах із Церквою, ніж становленню власної духовності. 89% опитаних, залежно від життєвих обставин, звертаються до священика (для Сповіді, Причастя та інших релігійних обрядів). Щодо проінформованості батьків відносно Біблії, зауважимо, що більшість (83%) має Біблію вдома, утім, регулярно читають її лише 12% респондентів, час від часу – 32%; узагалі не цікавляться текстами Святого Письма – 41% опитуваних. Водночас, опитування дітей підліткового віку (близько 200 підлітків 10-13 років) з метою виявлення їх зацікавленості біблійними текстами, показало такі результати: читають лише за вимогою шкільної програми – 26%; читають регулярно – 35%. Це свідчить про те, що діти підліткового віку краще проінформовані щодо текстів Біблії, ніж їхні батьки. Пояснюється це в основному тим, що якщо порівняно нещодавно школа активно займалась атеїстичним вихованням учнів, то нині навпаки: у курсі зарубіжної літератури вивчаються євангельські притчі, на уроках історії підлітки ознайомлюються з історією християнства. Щодо шкіл західного регіону, то ще з 1992 року у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях було введено експериментальний, а згодом як навчальний предмет “Християнська етика”, який за своїм змістом і спрямуванням не є власне теологічним, але покликаний формувати в учнів загальнолюдські моральні цінності. У деяких школах введено факультативний курс “Історія релігії”. Фактично викладання “Християнської етики” стало напівлегальним, оскільки введення такого предмета суперечить чинному законодавству. У більшості шкіл західного регіону цей предмет викладають лише ті педагоги, які закінчили курси при архікатедральному соборі Святого Юра (УГКЦ), хоча у регіоні проживають і православні, і католики. Утім, відповіді дітей на запитання анкети “Чи приймаєш ти ідеї християнства?” (80% - так; 2% - ні; 18% - не визначився) свідчать про загальне, а не конфесійне сприйняття ідей християнства. Отже, прийняття вчення Христа є стимулом для роздумів юної особистості про своє ставлення до себе, до інших і до проблем життя в цілому. У процесі дослідження важливо було з'ясувати думку батьків дітей підліткового віку щодо того, хто повинен займатися релігійно-мораль-ним вихованням учнів: сім'я, школа чи Церква. 67% батьків вважають, що цим повинна займатися сім'я, близько 20% батьків схиляються до думки, що вихованням дітей у дусі християнської моралі має займатися школа, хоча і не заперечують роль сім'ї. 10% респондентів віддають прерогативу в цій справі Церкві. Лише 3% батьків виступили проти релігійного виховання взагалі. Результати опитувань підкріплюють тезу про те, що важлива роль у релігійно-моральному вихованні дітей має належати сім'ї, поза як саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, завдяки яким дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні настанови, стереотипи мислення, способи поведінки, ставлення до оточуючих і самої себе. Родина, яку ще Апостоли вважали осередком духовної просвіти, має бути “домашньою церквою” у вихованні дитини. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 року також ідеться про те, що релігійне виховання дітей повинні здійснювати батьки в “рамках родини” відповідно до своїх релігійних переконань. Отже, важливою проблемою на сьогодні постало методичне забезпечення батьків, педагогів навчально-виховних закладів необхідною методичною літературою релігійно-морального змісту, яка б надавала можливість застосовувати у практиці сімейного і шкільного виховання все краще, що можна взяти з релігійно-духовної спадщини українського народу. Друкується за виданням:
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді |
|||||||
