Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"


  Архів номерів

  
№10 (132)
2005 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Нестор Літописець

Архієпископ Львівський і Галицький Августин відвідав батьківщину протопресвітера Гавриїла Костельника у Сербії

Релігійне навчання і виховання дітей і молоді в Україні: проблема і шляхи розв'язання

Подорож через Україну

Не чую, але вірую

Два колоски Дитяча сторінка

Деякі аспекти релігійного виховання підлітків у сім'ї На допомогу вчителю і вихователю

Життєпис ієромонаха Серафима Роуза

Я стільки років втратила...

Землі Галицької похвала

Новини

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Головний редактор:
протоієрей Богдан Хилинський

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

    

РЕЛІГІЙНЕ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ В УКРАЇНІ:
ПРОБЛЕМА І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ

(Виступ голови Синодальної Богословської комісії, архієпископа Августина
на засіданні Круглого столу „Релігія і влада в Україні”,
м. Київ, 15-16 вересня 2005 р.)

Як, голова Синодальної Богословської комісії, вважаю за необхідне висловити своє бачення, як шляхів розвитку церковно-освітньої програми в Україні. Відрадно, що питанням християнізації освіти перейнявся і Президент України пан Віктор Ющенко, давши доручення ввести релігійний предмет в систему державної освіти з нового навчального року, який уже розпочався. Задля цього вже були спроби створити робочу групу по підготовці програми та посібників, але, як часто у нас буває, через безвідповідальність окремих осіб чи різке небажання вводити цей предмет - „віз і нині там”.

Вважаю, що питання релігійної освіти в Україні повинно вирішуватися у двох напрямках:

1. Християнізація світської освіти: введення в інваріантну частину загальноосвітнього процесу позаконфесійного і такого, що не супроводжується релігійними обрядами, предмету „Християнська етика в українській культурі”, та введення у варіативну частину освіти релігійно-просвітницьких предметів, а також узгодження діючих шкільних програм з точкою зору християнства.

2. Розробка та створення за участю Міністерства освіти і науки України цілісних центрів системи православної освіти: православний дитячий садочок, православна школа, православна гімназія, духовне училище, духовна семінарія, духовна академія.
 

Про християнізацію світської освіти.

Державна школа повинна забезпечити конституційне право громадян отримати початкове уявлення про релігію у відповідності до віровизнання та переконань, які прийняті в сім'ї. Ми повинні раз і назавжди позбутися нав'язування в Україні роздвоєності у свідомості дітей і молоді, коли батьки і діти в родині є християнами, а в школі їх змушують бути атеїстами.

У багатьох країнах сучасного світу люди стурбовані станом виховання молодого покоління. І кожного разу приходять до висновку: лише спільними зусиллями сім'ї, школи і Церкви можливо позитивно вплинути на моральний і духовний стан сучасного суспільства.

Дехто не розуміє, що присутність Церкви в системі державної освіти не порушує її світського характеру, оскільки цим не встановлюється обов'язковість віровизнання та відправлення релігійного культу. Церква покликана й прагне сприяти школі в її виховній місії, адже від духовного й морального стану людини залежить її вічне спасення, а також майбутнє окремих націй і всього людського роду.

Мета вивчення релігії у світській школі - навернути учнів до духовних та культурних цінностей певної духовної традиції. При цьому слід, перш за все, врахувати волевиявлення учнів та батьків. Система виховання має повернутися до своїх історико-культурних та духовно-моральних першооснов.

Коли починаємо говорити про християнське виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, на перший план виходить предмет, про який ми так часто сперечаємося, - християнська етика. Цей предмет як частина шкільного компоненту викладається, наскільки мені відомо, якщо не в усіх, то принаймні у більшості закладів системи освіти західного регіону України. Як засвідчують результати навчання та соціологічні опитування, - в результаті запровадження викладання “християнської етики” у повній мірі виявився благотворний ефект цілісного виховного підходу до гармонійного розвитку дитини як єдності духу – душі – тіла. На практиці здобуто унікальний для нашої держави досвід співпраці Сім'ї – Школи – Церкви – Держави. Спільне творення навчальних програм з “християнської етики”, посібників, участь у підготовці педагогічних кадрів сприяли налагодженню співпраці з традиційними християнськими Церквами, результатом якої стала перша спільна Програма з християнської етики.

Християнське виховання можна дати усім підліткам лише через систему освіти. Звичайно, тут виникає багато проблем, адже і Конституція України стверджує, що Церква відділена від школи. Тому далеко не завжди ми, представники Церкви, священнослужителі, можемо провести урок, прочитати лекцію чи викликати дітей на відверту розмову про наболіле та пояснити їм християнський підхід до життя. В переважній більшості випадків, директор школи, а тим більше, ВУЗу ризикує наразитися на неприємності з боку керівництва, запрошуючи у стіни свого навчального закладу священика. Останнім часом стала модною присутність священика на святах першого та останнього Дзвоника, але я вважаю – це чиста формальність, адже як можна благословити дітей на новий навчальний рік, якщо дитина не знає, що таке благословення Боже? Звичайно, благословення священика – Господнє благословення, і це беззаперечно, але, з іншого боку, чи належно сприймає його юнак і дівчина, які виходять з шкільного порогу в доросле життя? Введення у навчальний процес курсу християнської етики дасть свій результат, хоча й не відразу, проте, сподіваємось, він буде відчутним.

Легше ввести програму релігійної освіти і виховання у військовому середовищі. Я маю підстави так стверджувати, бо, як Голова Синодального відділу по взаємодії з Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, я бачу військове товариство не просто зсередини, але й вислуховую щирі сповіді, роздуми і воєначальників, і молодих офіцерів, прапорщиків і мічманів, солдат і матросів. Сьогодні основи християнського виховання стали складовою у деяких військових навчальних закладах. До прикладу, з 2002 року на базі Національної Академії внутрішніх справ України регулярно курсанти і офіцери слухають курс „Основи християнської етики і моралі”, який читають як факультатив. Також стали традиційними регулярні лекції з християнської етики для слухачів Військово-медичної академії України, випускники ВМА отримують напуття на подальшу військово-медичну службу у Києво-Печерській Лаврі біля мощей покровителя медиків - преподобного Агапіта Печерського, лікаря безвідплатного. Доброзичливо сприймають залучення традиційних церков до навчального і виховного процесу і в інших військових і правоохоронних навчальних закладах (в т. ч. і в ліцеях).

Разом з тим, я добре розумію, що не лише цей предмет покликаний до вдосконалення християнського виховання в школі. Вважаю, що як і уроки української літератури, біології, історії, так і класні виховні години, години позакласного читання, загальношкільні виховні заходи, тобто вся система освіти повинна бути засобом християнізації. Україна відсвяткувала уже 14-ту річницю Незалежності, але, як не дивно, у середній школі і досі дітям викладають теорію еволюційного походження світу без участі Бога і видають її як безальтернативну і єдину правильну.

Мене як архіпастиря не може обійти й введення в школах Національної програми планування сім'ї та предмету валеології.

Після апробації таких програм, західні країни відмовились від їх введення. Не важко передбачити, до чого це може привести у нас. Адже дитині в школі пропагують не смирення, цнотливість та добру поведінку, а з першого класу дають статеве виховання та астрологію, ворожіння і іншу нечисть різного роду і виду. І це страшно, бо не знаємо ми, чого можемо чекати від молодого покоління. Мабуть, кожен з нас через особисті проблеми не бачить проблем суспільства, його деградації, та морального занепаду. І чи не матимемо гріх ми за ті погублені дитячі душі і очерствілі серця? Сьогодні падає народжуваність і зростає смертність, поглиблюється процес розпусти. Своїм тілом заробляють уже 11-12-и річні дівчатка. Чи не ці проблеми найважливіші у нашому сьогоденні? І якщо не збережемо нині наших дітей та молодь, то завтра стане питання взагалі про існування нас, як нації. Вважаю, що замість предмету валеологія у шкільний компонент необхідно ввести такий предмет як гігієна. Адже не в кожній сім'ї дитині можуть пояснити найелементарніші правила особистої гігієни, поведінки у громадських місцях, під час епідемій. Проте цей предмет повинен читати шкільний лікар чи медпрацівник і виключно як оглядовий.
 

Про створення системи православної освіти.

Звичайно, сьогодні стан справ у вихованні дітей необхідно виправляти скрізь. Проте одним із можливих, хоча й не дуже досконалих, шляхів виправлення його є створення цілісної системи православної освіти: дитсадків, шкіл, гімназій, духовних училищ, семінарій, духовної академії.

Зрозуміло, що не у кожній єпархії є можливість створення цілісної системи православної освіти. Але створення недільної школи, незалежно від кількості учнів, під силу кожному священику.

Одним із способів виховання дітей на принципах християнської моралі є їх воцерковлення через участь у богослужіннях, недільні школи, відвідування гуртків та секцій, створених при парафіях.

Не можна християнське виховання дати в сім'ї, де щодня чути лайку і брудні слова, де на очах у дітей ведуть себе непристойно п'яні батьки, у суспільстві, де дитина в ранні роки починає курити і вживати наркотики, а в школі роздають протизаплідні засоби, де привчають її просити гроші, бездумно тинятися. З іншого боку, духовенство і віруючі люди не можуть вимагати, щоб усі люди, без винятку, регулярно відвідували храм Божий, виконували заповіді та практикували християнський спосіб життя. Ось тому процес християнізації повинен відбуватися одночасно у зустрічних напрямах.

Паралельно з дитячими школами необхідно створювати і недільні школи для дорослих. Проте недільна школа має і свої недоліки. Її слухачами можуть бути лише ті діти та підлітки, які з власної ініціативи чи завдяки спонуканню когось із дорослих прийшли до Церкви. Тому цей шлях, хоч і є необхідним, але не є достатнім.

Дуже багато залежить від бажання працювати у напрямку релігійної освіти. Наприклад, у Львівській єпархії Української Православної Церкви є досвід такої роботи. Діють відділи релігійної освіти та катехизації, члени якого безпосередньо беруть активну участь у освітньо-виховній роботі та по роботі з молоддю. Обидва відділи очолюють молоді священики, яким добре відома робота з дітьми та молоддю. Співробітники відділу релігійної освіти та катехизації є членами комісії з питань християнської етики при Львівській облдержадміністрації від почату її створення. Під егідою відділу діють Вищі Богословські курси, на яких навчається 90 осіб - майбутніх викладачів у школах і ВУЗах від Церкви, щосереди проводяться лекції для бажаючих. Працює бібліотека, що нараховує понад 2500 примірників книг і має понад 1000 читачів. Існують аудіо- та відеотека. Парафіяльне духовенство проводить богослужбову, катехизаторську, проповідницьку, частково місіонерську діяльність як в межах парафії, так і у виправних установах, в тому числі у Самбірській колонії для неповнолітніх. Проводяться бесіди для тих, хто готується до Хрещення, і їх хресних батьків, для тих, хто бере церковний шлюб. Станом на 1 січня 2005 року в єпархії діє 25 недільних шкіл для дітей і дорослих. Цифра невелика, але, враховуючи кількісне співвідношення парафій різних конфесій і специфіку місцевої релігійної ситуації, справи, на наш погляд, є непоганими. Відбувся навчальний дяківський семінар для парафіяльної молоді. При свято-Георгіївській церкві щонеділі після Божественної літургії з сурдоперекладом в недільній школі займається група інвалідів по слуху (діти і дорослі). Діють гуртки: технічний - для хлопчиків та по рукоділлю - для дівчаток. Видається єпархіальний дитячий журнал „Божа нивка”.

У єпархіальній газеті „Світло Православ'я” є окремі дитяча і молодіжна сторінка, а також рубрика „На допомогу вчителю християнської етики”. Силами Львівського молодіжного братства Почаївської ікони Божої Матері здійснюються різдвяні та великодні вистави, концерти молодіжно-дитячого хору, організовуються паломницькі поїздки до святинь України, проводяться регулярні зустрічі з цікавими людьми. Братська група милосердя опікується дитячим будинком, інтернатами, відділом у психіатричній лікарні. Братство до дня пам'яті святителя Миколая готує подарунки для мешканців дитячого будинку та учнів інтернатів. При сприянні відділу по роботі з молоддю виходить молодіжна газета „Церква і молодь”, яка повністю готується членами братства. З метою виявлення найактивніших і обдарованих дітей для обміну досвідом роботи в недільних школах, збудження творчого зацікавлення серед дітей декілька років поспіль відбувається єпархіальний місячник дитячої церковної творчості „Великдень”, в рамках якого проходить 7 різноманітних конкурсів та богословська олімпіада за віковими категоріями.

Чому ми говоримо тут про створення саме православних навчальних закладів, адже Україна - держава поліконфесійна? Так, проте ніхто не заперечуватиме, що є основна конфесія - православна. І у нас ситуація аналогічна до тої, яка існує у Польщі: є провідна конфесія (в Україні - православна, в Польщі - католицька), є менші релігійні конфесії (в Україні - католики і протестанти, в Польщі - православні і протестанти). Відомо, що Польща увійшла до Євросоюзу, а отже, у неї все узгоджено з міжнародними нормами, в т.ч. і питання християнської освіти. Тому і приклад ми можемо брати саме з Польщі. Адже там навіть мови нема про якесь порушення Конституції у зв'язку з введенням релігії у систему освіти!

Дуже приємно, що у нашій зустрічі беруть участь представники польських християнських церков, які можуть поділитися своїм досвідом з цього питання. На завершення хочу ще раз підкреслити: сьогодні всі ми як християни, як громадяни і, даруйте за нескромність, як патріоти, несемо відповідальність за долю наших дітей, за їх духовне зростання та виховання, за їх долю і тут, на Землі, і в вічності, а зрештою, і за майбутнє нашої Держави. Не забуваймо вічну істину: діти – це наше майбутнє! І мусимо “плекати цю лозу”. „Батьки і діти” - коли це було просто? Зрозуміло, сподіватися на швидке духовне відродження нації в результаті наших намагань було б проявом самовпевненості. Праця на ниві дитячих душ повинна бути кропіткою, наполегливою, постійною. Лише таким способом можна досягти відчутних результатів у майбутньому.

  

 

На початок сторінки