Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№5 (91)  2002 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Пасхальне послання архієпископа Львівського і Галицького Августина

Пасха: вихід з пекла

Пасха: смерть і страждання - як розуміють її католики та протестанти

Свята великомучениця Ірина

Таємниця гробу Господнього

Пасха в часи гонінь на Церкву. Пасха у вигнанні

Як матінка Діонісія з кіньми христосувалася

Пасха в Москві

Життя молодих людей зараз є далеко не простим... Сторінка православної молоді

Пасхальне диво

В ніч на пасху. Дитяча сторінка

Парадокси релігійної статистики

Таємне стає явним

Оновлення ікони

Що хоче нам сказати Господь?

Падіння з дзвіниці

Симпатичне чудовище

Яблуко

Молитва матері Тяготи сучасних жінок-мироносиць

Дві кави по-турецьки

Моя дружина православна... (Лист в газету)

"Обливаний понеділок"

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ПАСХА В МОСКВІ

У храмі Миколая Чудотворця “Большой Крест” (Церква була зруйнована у 1931р.) з 1927 року за два з половиною роки п'ять разів змінювався клір - настоятель храму і священики - в зв'язку з арештами. Перший арешт припав на Велику П'ятницю. Арештували відомого і популярного священика Валентина Свенцицького. Своїми сміливими проповідями і закликами до сповідницького духовного життя він збирав величезну аудиторію з усієї Москви. Своїм успіхом був зобов'язаний не тільки великому ораторському талантові, але й палкій проповіді на користь “монастирів у миру”.

Після заслання його в Сибір, через якихось півроку, заарештували не тільки священиків, але й весь хор, регента, і людей з церковної ради і пастви. Крім одного священика, якого відпустили з іншої парафії і який став настоятелем храму, нових священиків і новий церковний хор дала сама паства, на матеріальному забезпеченні якої у в'язницях і засланні було вже більше 15-ти чоловік.

Новий настоятель отець Олександр був настільки обережним, що ніколи не виступав ні з якими проповідями, але і це його не врятувало; через 9 місяців він уже був на Соловках. Його замінив ще скромніший і ще тихіший ієромонах Максим, якого також заарештували напередодні Пасхи в ніч з п'ятниці на суботу, а в травні він вже помер на Соловках. Його замінив чудовий священик, також з пастви, якого таємно рукоположили лише за півроку до прийняття обов'язків настоятеля храму.

Порівняно молодий, освічений, він був вихідцем з кола академічної інтелігенції. Займаючи високу посаду в Красній Армії, він протягом кількох років не боявся бувати в храмі у повній формі і скромно стояв завжди на одному місці в сутінках притвору. Потім, коли на відворотах його військової куртки появилися генеральські ромби, він став приходити в храм в цивільному пальто, а незабаром паства побачила його у вівтарі в облаченні священика і знала як отця Ізмаїла. Це був найулюбленіший священик. Він був ще популярнішим від отця Свенцицького.

Усім було ясно, що дні і цього священика полічені, і це було предметом загальної тривоги. Проте він прослужив священиком біля 11 місяців. Отця Ізмаїла заарештували напередодні свята Тройці на початку 1930 року і про долю його нічого не можна було довідатися.
 

ПАСХАЛЬНА ЗАУТРЕНЯ

Світла заутреня була затьмарена втратою. У Великий Четвер закрили храм Грузинської Божої Матері і його настоятеля, священика академіка отця Сергія Голощапова, заарештували, а в Велику Суботу заарештували отця Максима. Вся парафія закритого храму зібралася на Ільїнці в "Большом Кресте". Церква була переповнена, арешт і закриття сусіднього храму справили вкрай важке враження. Більшість плакала. Передчуття якогось кінця переживалося усіма. Один отець Ізмаїл був спокійним. Народ зібрався рано. О 23 годині церква була повною. Пошепки ділися враженнями і передавали новини церковного життя. Стало відомо про закриття на Страсній седмиці храму в Петровсько-Разумовській Академії і про арешт там настоятеля отця Василія, що також потім помер від тифу в Соловках.

Довго йшли приготування у вівтарі. Поширилася чутка, що все духовенство заарештоване і що утрені не буде. Отцю Ізмаїлові довелося показатися і заспокоїти народ. На вулиці бушували безбожники. Очікували ексцесів. Довелося зробити попередження не піддаватися на провокації і зберігати спокій навіть у тому випадку, якщо безбожники ввірвуться в храм і почнуть безчинства. Запанувала моторошна тиша. Два рази проходили вулицею групи безбожників з оркестром і гармошками. Музика і п'яні вигуки глухо відлунювали під високими зводами храму. Церква розміщувалася на другому поверсі, і від того, що безчинства безбожників доносилися звідкись знизу, їхній свист і вигуки, здавалося, йшли з пекла. Коли у вівтар несли плащаницю, то страх і моторошне очікування якогось лиха досягло свого апогею, тому що на вулиці під самим храмом роздався оглушливий вибух і голосною луною відгукнувся під куполами храму. То були петарди комсомольців. За вибухом наступили голосні вигуки і звуки "Інтернаціоналу". Під ці звуки несли плащаницю, і важка гіркота стиснула серце.

Але почалася Пасхальна служба. Отець Ізмаїл вклав усю силу своєї палкої віри і урочисто провів все богослужіння. Він не змінив ні однієї традиції. І незважаючи на те, що всі три священики отримали сан всього декілька місяців тому, слова Євангелії "В начале было Слово" читалися в обох вівтарях чотирма мовами - грецькою, латинською, слов'янською і російською. Дотрималася манера слова богослужіння вимовляти урочисто і велично. Це підняло настрій у тих, що молилися. Вигук: "Христосъ Воскресе!" - виголошений був з приголомшливою силою. Все обличчя отця Ізмаїла було залите сльозами радості. Відповідь: "Воістину Воскресе!" - вилилася з неймовірною силою з тисячі грудей в одному захопленому вигукові. І вся служба до самого кінця продовжувалася в тому ж настрої.
 

ПАСХА У ТРАМВАЇ

Закінчилася заутреня. Чудом вдалося освятити паски. Минула обідня. На вулиці повно народу, незважаючи на те, що третя година ночі. Ходять трамваї. У цю ніч у всіх театрах дарові спектаклі, початок яких особливим распорядженням Моссовета призначено на 11 годину вечора. Трамваї єдиний раз у році ходять всю ніч. В усіх клубах антирелігійні спектаклі та розваги. Їх організували у всіх частинах міста і безбожники йшли усім містом, збираючись на мітинг. Окремі колони повинні були влаштувати демонстрацію біля храму Христа Спасителя. Вриватися в храми не дозволялося. Проте, були зроблені дві такі спроби. Одна в храмі Спасителя, де хулігани-безбожники ввірвалися в собор і вигуками та піснями намагалися перешкодити богослужінню. Парафіяни мовчки утворили суцільне кільце з багатьох рядів, взявшись за руки, не пропустили нікого до вівтаря. Безбожники пішли ні з чим. Гірше було біля храму Іоана Воїна. У храм також увірвалися безбожники в масках з богохульними піснями і розігнали наляканих парарфіян. Не обійшлося без бійки і побоїв. У результаті храм довелося замкнути, і духовенство чинило свій подвиг на самоті в замкненому і оточеному з усіх боків ворогами храмі.

Після мітингу безбожники знову повернулися в клуби, де всю цю ніч продовжувалися танці. Закривались клуби перед кінцем пасхальних богослужінь в храмах. Люди одночасно виходили з храмів і з клубів. Два потоки зустрілися в одному руслі і, все-таки, не змішувалися. То були дві породи абсолютно різних істот. Одні йшли мовчки, чинно, зі спокійними обличчями. А інші розмахували руками, футболили все, що потрапляло під ноги, горланили нарочито грубими голосами, сперечалися і без причини реготали.

Ми, церковники, мирно розійшлися біля трамвайної зупинки. Не хотілося входити в трамвай і зустрічатися з людьми в освітленому електрикою вагоні. Передчуття якоїсь неприємності не покидало мене. Але перспектива пішки добиратися додому темними вулицями не приваблювала і я наважився.

Зайшов у трамвай, куди разом із мною на Красній площі сіла велика ватага комсомольської молоді. Настрій відразу зіпсувався. У вагоні були різні люди. Були з церкви, були і безбожники. Важко сказати, кого було більше. На зупинці увійшов літній робочий з тих, хто ще не порвав з селом. Високий, здоровий, одягнений майже по-сільському, з русявою бородою, він, ввійшовши у вагон, зняв свою зимову шапку і голосно промовив: "Христос Воскресе, громадяни!"

Всі з подивом обернулися на нього, але вже в наступну мить всі розгублено дивилися, хто куди, боячись зустрітися поглядом з сусідом. Ніхто ні словом йому не відповів. Всі мовчали. І навіть комсомольська молодь, яка голосно про щось перемовлялася і сміялася, враз зніяковіла і замовкла.

Почекавши трохи, робітник схвильованим голосом, вже не так голосно повторив: "Рідненькі, Христос Воскресе". Повторне мовчання у відповідь і ще більша зніяковілість. Накінець, жінка-кондуктор діловито і холодно відповіла йому підвищеним тоном: "Ну, громадянине, проходьте, не порушуйте порядку!" Робітник якось зсутулився, знітився, швидко направився до виходу, відкрив двері на площадку і на порозі раптом обернувся, випрямився і з великою гіркотою в голосі знову вимовив настільки ж голосно: "Воістину Воскресе, православні!" З цими словами він вийшов і закрив дверцята.

"Православная жизнь",
  додаток до газети "Православная Русь" №4, 2000, США

 

На початок сторінки