Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№4 (90)  2002 р.

Анонс номера

Зміст номера:

На півдорозі Великого Посту

Бачення гріха свого

Що Християнство принесло світові?

Перша сповідь

Підготовка до сповіді

Тільки целібат?

Наш дім

Московський вплив на Українську Церкву був дуже малий

Дитяча сторінка
На рибалці

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Чи можу я бути вихователем?

Афера століття

Про тварин у помешканні православного християнина

Батьківський наказ

Про що розповіла вченим Туринська плащаниця

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    
ДИТЯЧА СТОРІНКА

НА РИБАЛЦІ

Закінчився навчальний рік. На час літніх канікул мама відвезла Олексія в село до дідуся. Діда з онуком здружила любов до риболовлі, добре, що річка біля села. Місце для лову риби дідусь вибрав досить далеко, там, де ріка тече плавно і спокійно. Дідусь два дні рано-вранці, поки Олексій ще спав, ходив на берег і прикормлював рибок.

Олексій з дідусем прийшли ввечері на ніч, щоб рано-ранесенько почати лов. Розташувалися біля багаття. Погода була пречудесна. Спати не хотілося.

- От би сюди телевізор з “відіком”! - сказав онук.

- Ти що, Олексію? - здивувався дідусь. - Навіщо тобі телевізор? Дивися, яка краса навкруги! Як можна не бачити всього цього і не чути цієї Божественної тиші? А подивися на захід!

- Що тут незвичайного? Річка як річка, галявина, ліс, а по телевізору можна бойовик подивитися, - спробував заперечити Олексій. Дідусь промовчав, а хотілося аж закричати: “Люди, що ви робите з дітьми? Вони не бачать краси і не чують звуків, що зцілюють і лікують душу людську! ”

Олексій зрозумів, що дідусеві стало прикро:

- Дідусю, не сердься. Розкажи щось. Я так люблю тебе слухати!

*    *    *

Коли ми з твоєю бабусею були молодими, ми полюбили один одного. А жила вона в сусідньому селі. Дорогою йти кілометрів сім, а лісом - чотири. Ходив я до неї на побачення короткою дорогою. Влітку лісом пройтися - одне задоволення. Взимку теж хороше, але небезпечно. Одного зимового вечора повертався я додому. Зненацька стемніло, почалася заметіль. Нічого не видно, стежину мою замело. Як я заблудився, сам не знаю. Йду в один бік, в другий - не те. Зовсім згубив дорогу. Провалююся в сніг, але йду, знаю: зупинюся - замерзну.

Раптом згадалися слова матері, що найгарячіша молитва до Бога, - це коли грозить смертельна небезпека. Лине така молитва із самого серця, і Господь чує її.

Згадати-то згадав, а молитви жодної не знаю. Скільки разів мама пробувала навчити, а я не слухав її, думав - навіщо? Зупинився, перехрестився, підняв руки до неба і крикнув:

- Господи, спаси і помилуй мене!

Я вклав у ці слова усього себе. Раптово бачу - попереду вогник. Пішов на нього, а він віддаляється. Я за ним, так і вийшов до села. А як підійшов до околиці, вогник зник. Зрозумів, Хто мені шлях вказав. Подякував я Господеві. Бачу, що ні в одній хаті не світиться - час пізній. Заметіль не вщухає. Підійшовши до свого будинку впритул, побачив світло. Виявляється, мама моя молилася Божій Матері, щоб Вона взяла мене під Свій Покров. І з тих пір, Олексію, я на світ дивлюся іншими очима. Усе, що ти бачиш, створив Господь: і ліс, і птахи, і солов'ї - усі хвалять Господа, і навіть ріка. Слухай, як вона дзюркотить:

   - Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
   Ляж і послухай тишу.
Тут мало побачити,
Потрібно вдивитись,
І до світу чистим
Cерцем прихилитись.
   Тут мало почути,
   Тут вслухатись треба,
   І гармонію відчути
   Виникне потреба.
Щоб аж віддзеркалили
І прозорі води
Всю красу й принадність
Рідної природи.

У село дідусь з Олексієм повернулися з добрим уловом.

Минали дні. Стояло жарке літо, і Олексій ходив купатися. В один з таких днів прибіг він до річки, і швиденько у воду. Поки не було нікого із сільських дітей, Олексій вирішив випробувати свої сили і вплав добратися до другого берега, як це робили місцеві хлопці.

Дідусь забороняв йому далеко запливати: не знав Олексій, що ріка підступна. Коли хлопчик доплив майже до середини, він потрапив у вир. Його закрутило, понесло. Не всякий досвідчений плавець може виплисти з такого виру. Олексій став тонути. Він намагався кричати, але його крику нікому було почути. Блискавкою метнулася в голові дідусева молитва:

- Господи, спаси і помилуй мене!

...Коли Олексій отямився, то побачив дідуся, що стояв навколішки біля нього на березі річки.

- Дідусю, я живий?

- Живий, живий, втіхо ти моя! На обличчя Олексія впали краплі з обличчя діда, чи то вода річкова, чи сльоза скупа. Удома дідусь вклав Олексія в постіль і дав йому випити настойку з трав.

- Дідусю, як ти мене врятував? Як ти довідався, що я тону? - запитав Олексій.

- Богородиця підказала.

- Як підказала?

- Зайшов я в хату, глянув на ікону Цариці Небесної, а в Неї тривога в очах, і ніби говорить: “Біжи на річку - біда!”

Я й побіг. Підбігаю, бачу - твоя головка показалася й пішла під воду і більше не появлялася. Ледь знайшов тебе. Штучне дихання роблю, а сам молюся Господеві, прошу, щоб оживив тебе.

- Дідусю, а я твоєю молитвою помолився, коли тонув. Як добре, що ми з тобою на риболовлі були.

Олексій подивився на ікону і побачив живі очі Богородиці. Від Неї йшло материнське тепло.

Борис Ганаго

 

На початок сторінки