Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№4 (90)  2002 р.

Анонс номера

Зміст номера:

На півдорозі Великого Посту

Бачення гріха свого

Що Християнство принесло світові?

Перша сповідь

Підготовка до сповіді

Тільки целібат?

Наш дім

Московський вплив на Українську Церкву був дуже малий

Дитяча сторінка
На рибалці

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Чи можу я бути вихователем?

Афера століття

Про тварин у помешканні православного християнина

Батьківський наказ

Про що розповіла вченим Туринська плащаниця

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

НА ПІВДОРОЗІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Один за одним минають тижні Великого Посту; і, почавши з натхнення, відчуваючи в собі волю і бажання подолати цей шлях, ми часто, наближаючись до кінця - а часом і задовго до кінця, - відчуваємо, що не виконали нічого з того, що запланували: сподівалися дотримуватися посту строго і чесно, сподівалися молитися, сподівалися вирватися з полону повсякдення: інтереси, клопоти; і ось наступає мить, коли вже видніється кінець шляху, і ми раптом усвідомлюємо, що нічого з того, про що мріяли, не виконали, або виконали зовсім небагато. І отут на нас може зійти нищівний дух зневіри, що підірве й останні сили: Як же мені ввійти в Страсну седмицю? Як я зустрінуся зі славою і торжеством Воскресіння Христового?

І ось тут нам потрібно проявити і мудрість християнську, і нашу довіру до Бога. Ми не тим спасаємося, що трудимося, і досягаємо якихось результатів. Ми спасаємося тією зажурою душі, що нас притягує до Бога Живого, тією любов'ю, що вабить нас до Христа. І, навіть, коли ми зриваємося, подібно як і в відносинах з людьми, ми не повинні забувати, що апостол Петро відповів після трьохкратної зради на трьохкратне запитання Спасителя Христа, ми можемо сказати: Господи! Ти усіх знаєш! Ти знаєш і неміч, і падіння, і сумніви, і зрадливість мою, але Ти також знаєш, що я Тебе люблю, що це - останнє, найзаповітніше, що є в мені...

І тоді ми можемо йти далі як і Петро пішов за Христом, знаючи, що Бог вірить у нашу любов, що Бог нам вірить і вірить в нас; і що ми можемо йти далі не хиткою і невпевненою ходою, зі злетами й падінням, але щоб хоч в серці ми не відступили від Бога і продовжували йти. Йти, щоб якогось дня - через тиждень-другий - опинитися віч-на-віч зі Страстями Господніми, тобто проявити на ділі ту любов, якою Він любить нас: перетерпіти те, що Він перетерпів заради нас, можна тільки невичерпною, бездонною любов'ю.

І якщо ми не можемо з'єднатися з Христом таємно, прилучаючись через молитву, споглядаючи духовними очима подвиг Його хресної дороги, то хоч станемо скраю цієї дороги, на узбіччі шляху хресного і будемо з усією увагою, усім трепетом враженої, розчуленої - а той нездатної ні на вразливість, ні на зворушення - душі дивитися, що значить любити, і як Бог вміє любити нас. І хоч скажемо Йому, якщо нічого сказати не можемо: Дякую Тобі, Господи, що Ти мене - мертвого, скам'янілого, байдужого, лінивого - так любиш, що прийде день, коли й мені пролунає слово як Лазарю чотириденному: Лазарю, гряди вонъ!..

Кожен з нас якогось дня це почує - не перед кінцем світу, не коли воскресатимуть всі, як думала Марфа, а нині, у якусь несподівану для нас мить, коли глас Господній пролунає і водночас ми станемо знову живими: живими і тепер, і у вічному житті...

І до Пасхи ми можемо підійти, усвідомлюючи, що нічого гідного не зробили, зустрічаючи торжество Воскресіння, нічого не зробили, що дало б нам право на цю радість. Як Іоан Златоуст каже у своєму Пасхальному слові: І ті, що постилися і не постилися, працьовиті і ледачі - всі приходьте тому, що всіх Господь, не перебираючи, прийме: одних Він удостоїть честі, іншим Він дарує дар Своєї любові... Платити Він нам не буде тому, що ми не трудилися; але дар любові кожному з нас дається. І тому, як би ми не були налаштовані, якими б ледачими ми не були, як би мало, на наш погляд, ми не зробили, вступімо в ці тижні останні, крок за кроком, до цього світла і вогню, щоб і самим зайнятися вогнем слави, засяяти світлом Воскресіння і стати подібними до Неопалимої Купини, що горіла, не згоряючи, в полум'ї Божественного буття.

Митрополит Антоній Сурозький

 

На початок сторінки