Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (83)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Києво-Печерській Лаврі - 950 років

Преподобний Симеон Стовпник

Православні Церкви світу про розкол в Україні

Представники всіх православних помісних Церков підтримали канонічну Українську православну Церкву і засудили діяльність Українських розкольницьких угруповань

Чи правдиве хрещення "обливанням"?

Хто він - невтомний шукач правди? До портрета протопресвітера Гавриїла Костельника

Вплив посту і молитви на організм людини

Зоря дороговказна

Дитяча сторінка
Як будувалася велика Печерська церква.

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Покаяння... Самовиховання...

Про марновірство.

На якій Євангелії дає клятву вірності президент?

Записи святителя Петра Могили про пустельника

Життя після смерті

З усього світу...
Третій Єрусалимський храм

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗОРЯ ДОРОГОВКАЗНА

Святий Симеон Метафраст писав: “Жития и подвиги святых подобятся светлости звезд, якоже бо звезды положением на небеси утверждены суть, всю вселенную просвещают..., ихже имен аще и не вемы, множества ради, обаче светлей доброте их чудимся, сице светлость святых, аще и затворены суть мощи их во гробех, но силы их в поднебесней земными пределы не суть определены”

Шанування святих є невід'ємною частиною православної духовності. Святі угодники, які через своє успіння народились для життя вічного, продовжують своє перебування в Церкві земній і є молитвенниками за всіх, хто звертається до них по заступництво. Саме молитвами святих Православна Церква зберігає в чистоті вчення Христа. За вірність цьому вченню православні християни страждали і страждають досі.

В час посилення католицької експансії на Православний Схід корисним буде особливе вшанування пам'яті тих святих, що своїм життям і подвигами спричинились до оборони Православ'я.

"Божественный громъ, труба духовная, веры насадителю и отсекателю ересей, Троицы угодниче, великий святителю Марко, со Ангелы предстоя присно, моли непрестанно о всехъ насъ."

Так щороку 1-го лютого за н.ст. прославляє Свята Православна Церква нездоланного захисника Православ'я Марка Ефеського.

У 20-30-х роках XVст. склались сприятливі умови для реалізації давніх планів Римських першосвящеників підкорити своєму впливу Православний Схід. Візантійська імперія була остаточно виснажена тривалими і кровопролитними війнами. Її уряд шукав порятунку на Заході і гарантією допомоги вважав налагодження стосунків з Римським престолом. Передбачаючи швидку і неминучу загибель імперії під натиском турків, імператор Іоан VI Палеолог здійснює спробу одержати військову допомогу західних володарів ціною підпорядкування Православної Церкви католицькій.

У 1438 році питання про церковну унію було виненсено на розгляд собору, що відбувся в італійському місті Феррарі. На собор, яким фактично керував папа Євгеній IV, прибули імператор Іоан Палеолог, Константинопольський патріарх, представники східних патріархів, представники грецького та латинського єпископату та кліру. Руську Церкву на соборі представляв Київський митрополит Ісидор, грек за походженням, що давно був таємним прихильником унії з Римом.

Вже на початку засідань собору папа намагався підкреслити своє верховенство, вимагаючи, щоб Патріарх при зустрічі з ним поцілував за латинським звичаєм папську пантофлю. Лише після рішучої відмови Патріарха Іосифа церемонію зустрічі було замінено.

Між отцями собору розпочались дебати з приводу відмінностей у Православній та католицькій догматиці. Каменем спотикання стало вчення латинників про сходження Святого Духа і від Сина. Серед грецького духовенства, що боронило Православну точку зору на дане питання, особливо вирізнявся представник Єрусалимського Патріарха митрополит Ефеський Марк, який не зробив жодних поступок на користь католицького віровчення.

Через кілька місяців безплідних суперечок засідання собору перенесли у Флоренцію. Офіційно це пояснювалось епідемією чуми, що розпочалась у Феррарі. Проте не було таємницею, що папа сподівався на більшу поступливість православних греків, які в такий спосіб віддалялися від батьківщини.

У Флоренції собор тривав 15 місяців. Помічник Константинопольського Патріарха Сильвестер в своїй книзі “Праведна повість про неправедне воз'єднання” так і описує становище православних учасників собору: “Страх перед навалою турецьких військ, скрутне становище імператорської скарбниці, навіть, брак коштів на повернення на батьківщину, папські погрози і обіцянки, що поєднювалися з вмовлянням підкуплених латинянами членів почту імператора і, нарешті, голод примусили Іоана та кількох духовних і світських осіб підписати акти собору”.

У цих актах зазаначалось: “Дух Святий сходить від Отця і Сина, існує чистилище, Євхаристію можна здійснювати і на квасному і на прісному хлібі; папа, як глава Церкви, має першість у всьому...” Від Православної сторни акти підписали імператор Іоан Палеолог та, залякані чи підкуплені Римом, ієрархи на чолі з митрополитом Київським Ісидором, якого вдячний папа нагородив званням кардинала-пресвітера. Патріарх Іосиф помер до підписання цих документів.

Лише святитель Марк Ефеський рішуче виступив проти унії. Ані обіцянки, ані погрози, ані образи з боку папи та імператора не схилили св. Марка до згоди підкорити Православну Церкву римським понтифікам. Св. Марк пам'ятав слова, що виголошуються на Великій, або Мирній ектенії: “О мире всего мира, благостоянию святих Божих Церквей і соєдиненію всіх Господу помолимся”. Проте він усвідомлював, що наріжним каменем такого єднання може бути лише істинна віра. Святитель стверджував, що саме Православна Церква зберегла в чистоті своє віровчення, засноване на непохитному камені Христових заповідей, що Сім Вселенських Соборів

Православної Церкви остаточно затвердили її канонічний порядок, а глибоке і мудре богослів'я Святих Отців надійно захистили її від різних єресей і розколів. Святий Марк був переконаний, що саме Православна Церква має повноту благодаті Христової і є рятівною для її вірних. Він молився, щоб православним став весь світ, пам'ятаючи слова свт. Григорія Богослова: “Ми прагнемо не перемоги, а повернення братів, розлука з якими засмучує нас”.

5 червня 1439 року під час урочистої меси у кафедральному соборі Флоренції з нагоди підписання унійних актів між Східною і Західною церквами папа Євгеній IV довідується, що митрополит Ефеський Марк не підписав цих документів і таємно покинув Флоренцію. Зважаючи на величезний авторитет святителя Марка серед православних віруючих, папа обурено вигукнув: “То ж ми нічого не досягли!”.

Справді, укладена Ферраро-Флорентійська унія проіснувала недовго. Православний люд, духовенство і чернецтво не прийняли цієї унії, і вона не лише не принесла військової допомоги Західних держав, але й, навпаки, спричинилась до поглиблення кризової ситуації в Візантії (суперечки, що виникали між прихильниками і противниками унії, послабили опір турецьким завойовникам).

Навколо св. Марка Ефеського згуртувались всі захисники Православ'я. Православні греки не бажали визнавати унійних положень, прийнятих імператором і деякими ієрархами, яких відверто називали зрадниками, підкупленими римським золотом, і лише святителя Марка вважали гідним пастирем Христової Церкви.

Гучною луною відізвалась Флорентійська унія на західно-слов'янських землях, де не припинялися спроби Риму латинізувати білоруські, українські та литовські землі. Але мертвонароджену унію на Русі не прийняли. Митрополит Ісидор, повертаючись з Флоренції, відвідує Холм, Львів, Київ, де оголошує про “воз'єднання” Церков. Проте, як писав пізніше владика Нікомідійський Макарій: “Ісидор усюди був висміяний і відкинутий, як зрадник”. В Москві митрополита-зрадника заарештовують за наказом Великого князя Василія ІІ, але йому вдається втекти до Риму.

В 1443 році в Єрусалимі за участю патріархів: Дорофея Антіохійського, Філофея Олександрійського та Іоана Єрусалимського було скликано собор, що на “віки віків” засудив “непотрібний, нечестивий, незаконний, злодійський, оснований на брехні” Ферраро-Флорентійський собор і склав належну шану сповіднику Православ'я Марку Ефеському.

Сам св. Марк закликає не приймати жодних змін у віровченні та відмовитись від спілкування з уніатами-відступниками. Святитель підносив свої молитви за тих, хто не уподобився Іуді, зрадивши віру батьків, і молитовно бажав, щоб вогонь благодаті Святого Духа спопелив тенета лукавого і просвітив їх духовні очі, затьмарені іскоріотською нечистотою, і щоб, прозрівши, вони скерували свої стопи на шлях служіння Святій Православній Церкві заради спасіння своєї безсмертної душі.

Св. Марк упокоївся в 1452 році. На смертному ложі він благав свого учня Георгія, пізніше відомого Патріарха Геннадія, ухилятися від сітей латинства і берегти чистоту Православної віри.

Цікавим є іконописне зображення святителя в одному з афонських монастирів: св. Марк ногою наступає на бридку потвору, що символізує єретичне вчення і підступ Римської церкви. Саме таких ікон бракує тепер у наших храмах. Ще в 1925 році новомученик Петро, митрополит Крутицький, пербуваючи у засланні, писав: “Багато ворогів у Православної Церкви. Тепер вони посилюють свою діяльність проти Православ'я. Католики, впроваджуючи наш богослужбовий обряд, навертають особливо в західних споконвіку Православних Церквах, віруючий люд в унію, і в такий спосіб відвертають сили Православної Церкви від більш нагальної боротьби з невір'ям”.

Подбаймо ж про те, щоб у кожному православному храмі на чільному місці було зображення палкого борця за чистоту Православної віри, великого угодника Божого святителя Марка Ефеського. Нехай стане він зорею дороговказною для православних християн Галичини і всієї України у стоянні за віру Православну.

Степан Бецко,
м. Львів

 

На початок сторінки