![]() Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ХТО ВІН - НЕВТОМНИЙ ШУКАЧ ПРАВДИ?До портрета протопресвітера Гавриїла КостельникаЗа це о. Гавриїла католицька влада позбавила професорської кафедри в богословській академії і посади редактора журналу. Але невтомний шукач правди не залишив свого пера і продовжував писати про Рим та його неправду, про вічну істину Православ'я - віру наших батьків. Після об'єднання Українських земель він очолив рух по воз'єднанню католицького духовенства з Православною Церквою. Вже більше як півстоліття навколо особи о. Костельника витають всілякі домисли та вигадки, спрямовані на компрометацію його імені шляхом приписування йому вигаданих вчинків, до яких він не мав ніякого відношення. Дехто з недругів пробував поширити думку, про причетність Костельника до КГБ. Але розмови про співпрацю о. Костельника з органами КДБ заперечує відомий львівський історик Ярослав Дашкевич в своїй статті “Гавриїл Костельник - постать складна чи ускладнена” (Львівська греко-католицька газета “Вірую”, №17 за 1996 рік). До проведення депортації населення Західної України він також не міг мати й не мав жодного відношення. Депортація - це складова й рідна частина внутрішньої політики тоталітарної держави і проводилася вона за наперед накресленим планом. Те ж саме відноситься й до акції арештів духовенства. В різних публікаціях наводяться різні дані про число арештованих, навіть вказуються тисячі. Але священик Борис Гудзяк та інші, в статті, опублікованій у збірнику: “Польща - Україна 1000 років сусідства”(Перемишль, 1998р., т. 4, стор. 315-316, мова польська) наводить такі цифри арештованих у Західній Україні духовних осіб, тобто не тільки парафіяльних священиків, а й монахів: 1945-46 рр. - понад 800 чол.; у 1946 р. - 10 чол.; у 1949 р. - 17 чол.; у 1950 р. - 33 чоловік. Загальне число духовенства галицької митрополії до початку Другої Світової війни становило понад 2700 чол.; а число воз'єднаних у 1946 р. з Православною Церквою парафіяльних священиків - 1124 особи. А о. Іван Музичка в рецензії на книгу професора з Югославії (Юліан Тамаш, “Гавриїл Костельник між доктриною і природою”, Мали Сад, 1986 р.) договорився до того, що отець Костельник провів роботу по воз'єднанню Церков в Галичині в 1946 р., “щоб рятувати себе і свою родину, своїх дітей, яких дуже любив, а доля яких була б незавидна, якби не пробував був стати героєм і сповідником (журнал “Патріархат”, вересень 1990 року). З цього приводу варто зауважити, що дітям о. Костельника енкаведисти не могли загрожувати, оскільки вони в той час знаходилися далеко за межами Радянського Союзу: сини Іриней і Зенон перебували у м. Ріміні (Італія), а дочка Христина з кінця 1943 р. проживала в Хорватії, а згодом, у 1945 р. стала дружиною одного з партизанських командирів Визвольної армії Югославії. Сам о. Костельник з дружиною, як і тисячі співгромадян, міг виїхати на Захід, але цього не зробив, щоб не порушити обов'язку священика перед своїми парафіянами. Про те, хто вбив о. Костельника ніяких документів немає, і, можливо, ніхто й ніколи не дізнається правди про це. На сьогодні найавторитетніша еміграційна Енциклопедія Українознавства (Мюнхен, НТШ, т. 3, стор. 1147) пише, що вбили Костельника українські підпільники. Гавриїл Костельник завжди і всюди писав і називав себе тільки українцем. Ось що пише про нього “Українська загальна енциклопедія” (Львів, 1937 р., том II, стор. 364): “Костельник Гавриїл, укр. письм., 1886, гр.-кат. свящ., родом з укр. колонїї в Бачці, теолог і філософ томістичного напрямку, 1920-30 проф. філософії в гр.-кат. Богословській Академії; праці з логіки, філософії, природи; поезії: “З мойого валала” (діалектом), “Пісня Богові”, “Померлій донечці”, “Граматика бачванського говору”. В дипломі Фрайбургського університету (Швейцарія) про присвоєння вченого ступеня доктора філософії за працю п.н. “Основні принципи розумового пізнання” записано: “дисертація захищена 1 лютого 1913 р. Гавриїлом Костельником, українцем! Свої національно-патріотичні переконання він дуже яскраво висловив у поетичній збірці “Встань, Україно!” (Львів, 1918 р.). Праця “Шевченко з релігійноетичного становища” написана в 1909 р., а в 1910 р. опублікована в журналі “Нива” та видана окремо книжкою в твердій обкладинці. Що ж стосується диктаторів, то о. Костельник в 1933 р. опублікував нарис-розвідку; ”Наполеон і Сталін представники духа свого часу”. За своє життя о. Костельник написав і видав багато праць з питань богослів'я, філософії з історії Церкви, поезії, літератури взагалі і бачванського діалекту зокрема, біології та інших галузей людських знань. Більшість цих творів і сьогодні свого значення не втратили. В бібліографічному списку книги Юліана Тамаша наводиться 427 назв друкованих праць о. Костельника. А ще є неопубліковані твори. Якщо зважити на те, що душпастирська, педагогічна й видавнича діяльності забирали багато часу, то неважко уявити якою ж титанічною працею було наповнене життя тієї незвичайної Людини-ерудита! На батьківщині дуже високо шанують свого земляка: діють товариства імені Гавриїла Костельника, в рідному селі Руський Керестур щороку проходить фестиваль “Костельникова осінь”, а 20 жовтня 1995 р. там же перед школою було встановлено погруддя о. Костельника. Вся церковна, літературна і громадська діяльність о. Костельника завжди і скрізь була скерована на добро рідного народу та Церкви Христової. Він був добрим євангельським душпастирем, який в буремні роки Другої Світової війни не покинув свою паству, а залишився разом з нею та, врешті-решт, віддав і своє життя за справу духовної єдності рідного народу. Як високогуманна людина, він також приймав участь в переховуванні євреїв в Карпатах під час II світової війни. Одним з таких євреїв був Дмитро Рубінштейн, який після війни працював заступником директора Львівського облкниготоргу. Ніхто не має права осуджувати Гавриїла Костельника, бо ніхто не знає, в яких умовах він жив, що доводилось йому витерпіти і пережити. Діяльність о. Костельника оцінить історія. Але історія правдива, документальна, без вигадок і перекручень. Не емоції, а тверезий розум нехай буде провідною зіркою в дослідженнях і розкритті феномену цієї незвичайної, Богом обдарованої різносторонніми талантами людини, яка ці таланти розвивала і до кінця життя щедро ділилася ними зі своїм рідним народом. Савицький А.М.,
м. Львів |