Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (83)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Києво-Печерській Лаврі - 950 років

Преподобний Симеон Стовпник

Православні Церкви світу про розкол в Україні

Представники всіх православних помісних Церков підтримали канонічну Українську православну Церкву і засудили діяльність Українських розкольницьких угруповань

Чи правдиве хрещення "обливанням"?

Хто він - невтомний шукач правди? До портрета протопресвітера Гавриїла Костельника

Вплив посту і молитви на організм людини

Зоря дороговказна

Дитяча сторінка
Як будувалася велика Печерська церква.

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Покаяння... Самовиховання...

Про марновірство.

На якій Євангелії дає клятву вірності президент?

Записи святителя Петра Могили про пустельника

Життя після смерті

З усього світу...
Третій Єрусалимський храм

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗАПИСИ СВЯТИТЕЛЯ ПЕТРА МОГИЛИ ПРО ПУСТЕЛЬНИКА

Року 1620 четверо мисливців-севруків вийшли з міста ловити звірів і рибу в Орельській пущі, куди севруки зазвичай ходять на полювання, і там бродили. Коли ж схотіли повертатися, то, з Божої волі, заблудилися і, не знаходячи дороги до свого міста, тинялись, блукаючи, зо два тижні по пущі, і вже не мали чого їсти, бо вичерпався їхній харч.

Коли ходили вони так, журячись, пущею, натрапили на стежечку новопротоптану і, здивувавшись та зрадівши, пішли нею. Аж раптом побачили хатинку, з димаря якої куріло. І, ввійшовши в неї, знайшли стіл, накритий до трапези, а на ньому груші розкішні, в меду і варені, і піч невеличку, в землі викопану, а в ній теж груші, для сушіння вкинені, і горнець маленький з грушевим узваром. Побачивши се, злякалися і, ні до чого не доторкнувшись, скоренько вийшли, подумавши, що се розбійницьке пристанище.

Двоє з них одійшли по один бік хати, а двоє - по другий, і, сховавшись, дожидали з самопалами приходу розбійників.

Коли бачать, виходить з пущі чоловік святоліпний, бородатий, з довгим волоссям, в одежі, з лика сплетеній, довгій, за коліна, з рукавами по лікті, у високих, до половини гомілок, плетених личаках, з чернечим, теж сплетеним із лика, підкапком на голові і з сокирою в руці. Наблизившись до хатки, він одразу духом відчув присутність людей і метнувся назад у пущу. Ті ж, побачивши його і зрозумівши, що се пустельник, кинулись за ним навздогін, гукаючи:

- Не тікай од нас, чоловіче Божий, підожди, змилуйся над нами, християни єсьмо, з дороги збилися.

І сказали, з якого міста вони. Той же, почувши, що християнами суть, зупинився. Вони ж наблизились і поклонилися йому до землі. А він, привітавши їх Христовим іменем, сказав:

- Господь і Бог наш Іісус Христос, благословенний вовіки, хай благословить і помилує вас, дітоньки!

Вони ж відповіли:

- Амінь!

Пустельник увів їх у хатку і, молитву сотворивши, дав їм тих груш попоїсти, що в хатці були. Як повечоріло (пізно-бо вже було, коли пустельник прийняв їх у хату свою), став старець на молитву. І вони з його повеління стали. Казав їм стояти, не озираючись ні туди, ні сюди, ні на нього, тільки з благоговінням, додолу очі опустивши, на землю дивитись і слухати молитву.

Коли ж молились, один із них, не втерпівши, глянув на старця і побачив, що той не на землі стоїть, а на повітрі, руки простягає до неба, а ноги його, вище колін, на повітрі стоять.

Невдовзі, скінчивши молитву, повелів пустельник їм спати. А сам, трохи посидівши, вийшов із хати і цілу ніч, стоячи на повітрі, слізно молився. Один же із них, той, що стеріг своїх товаришів, які спали, те бачив. Як почало світати, ввійшов до них пустельник і, розбудивши, сказав:

- Вставайте, час уже Богу молитись і виводити вас із пущі.

І знову, молячись, бачили, як він на повітрі стояв. По молитві рушили - повів той їх із пущі.

Ішли вони попереду. А старець розпитував про церкви православні і ... * нині стоїть і повчав їх, щоб завжди молились, доброчинно жили, нікого ні в чому не зобиджали, а в правовір'ї щоб були тверді й непохитні. Розпитав і про Печорський та Межигірський монастирі, як вони утримуються, і про архімандрита печорського Єлесея, чи живий ще (тоді-бо ще живий був).

Один же із тих козаків, котрий позаду йшов, позначки робив на деревах, куди вони йшли, щоб по тому можна було розпізнати дорогу до старця.

І за два дні вивів той їх із пущі, показав пряму дорогу до їхнього міста і, благословивши їх іменем Господнім, знову хотів заглибитись у пущу.

Ті ж, поклонившись йому, Богом наставлені, аби такий дорогоцінний скарб, у пущі знайдений, безпам'ятний знову в пущі невідомістю покритий не зостався, зі сльозами почали умовляти старця, іменем Господнім заклинаючи, аби сказав їм, хто він такий, звідки і як прийшов у пущу сю, і чи багато часу минуло, відколи він у ній живе.

Той же, заохочений ними, помалу почав казати їм таке:

- Я, - мовив, - дітки, чернець із Межигірського монастиря. І там живучи, зваблений дияволом, у гріх упав. Та Бог благодаттю своєю, не бажаючи смерті грішникові, привів мене до тями. І я, побачивши своє падіння, почав каятися і молити Бога, аби наставив мене на покуту. І коли я молився, спала мені на серце думка: «Піди з монастиря і йди в пущу, там і знайдеш покуту». Прийнявши сю думку за Боже оповіщення, я мовив: “Ти, Господи, котрий хочеш спасення всім людям, наставив мене волею своєю, аби пішов я вказаною тобою дорогою”. Отож, молячись, пішов я, і за Божим промислом і наставленням прийшов у пущу сю, і вже тринадцять літ, не спіткавши жодної людини, сам-самісінький, як мене бачите, благодаттю Його пробуваю в хаті тій, що в ній ви побували, плодами лісовими живлячись.

Запитали вони, яке ім'я йому. Той же сказав:

- Грішний і непотребний раб Божий Григорій я. Вони, поклонившись, благословення у нього попросили. І сказав він:

- Хай благословить і помилує вас Бог, котрий живе на Сіоні в Єрусалимі!

І се сказавши, повернувся у пущу. А вони пішли своєю дорогою, славлячи Бога, котрий сподобив їх угодника свого бачити, подібного до Павла Фівейського.

Прийшовши в місто, вони нікому не розповіли про бачене і довго мовчали про се. Та з часом, волею Божою згадавши свою пригоду, почали розповідати її ієреям та городянам.

Деякі з-поміж ієреїв та благочестивих мужів, почувши се, захотіли і собі піти туди одвідати Божого чоловіка. Отож, взявши чернечий одяг, хліба та риби і ще дечого з чернечих харчів, пішли вони з тим мисливцем, котрий дорогою помітки на деревах робив. І, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки тієї. А, ввійшовши, знайшли в ній усе: і залишки тих груш, і горнець, як і раніше, тільки все вже зітліле і птицями подзьобане. І зрозуміли, що, розставшись із мисливцями, чоловік божий не повернувся до своєї хатки, а пішов глибше у пущу, спонуканий Духом Святим, “подалі од людської марної хвали, у безмовність. (Бо ті, котрі Бога щиро возлюбили, як серна от тенет, тікають од людської суєтної слави і марної людської розмови, аби дочасною славою не погубити того, що Богом провіщено їм на небесах, і суєтною людською розмовою не позбутися пресолодкого постійного споглядання Бога і безперестанної з ним розмови). Та й повернулись у місто своє, журячись, що не здобули Божої благодаті, не сподобились Божого побачити чоловіка.

А ті четверо самовидців жили на оброці при монастирі Печерському в літо ... * розповідали братії, братове ж, котрі од них те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу Бога, котрий і сьогодні, як і колись, по-різному проставляє угодників своїх і на користь нашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що йому належить всіляка слава, честь і всіляке поклоніння во віки. Амінь.

* Дефект оригіналу. - Ред.

 

На початок сторінки

Купить диплом риу тантал с проводкой.