Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (83)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Києво-Печерській Лаврі - 950 років

Преподобний Симеон Стовпник

Православні Церкви світу про розкол в Україні

Представники всіх православних помісних Церков підтримали канонічну Українську православну Церкву і засудили діяльність Українських розкольницьких угруповань

Чи правдиве хрещення "обливанням"?

Хто він - невтомний шукач правди? До портрета протопресвітера Гавриїла Костельника

Вплив посту і молитви на організм людини

Зоря дороговказна

Дитяча сторінка
Як будувалася велика Печерська церква.

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Покаяння... Самовиховання...

Про марновірство.

На якій Євангелії дає клятву вірності президент?

Записи святителя Петра Могили про пустельника

Життя після смерті

З усього світу...
Третій Єрусалимський храм

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    
На допомогу вчителю християнської етики

ПОКАЯННЯ...САМОВИХОВАННЯ...

Ось притча, записана у Євангелії від Луки: “У одного чоловіка було два сини; і сказав молодший з них батькові: батьку! дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпутно. Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати; і пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней; і він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому. Опам'ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувся йому на шию і цілував його. Син же сказав йому: батьку! я согрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний зватись твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і обув на ноги; і приведіть годоване теля, і заколіть: будемо їсти й веселитись! бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися.

А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі; і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов годоване теля, бо зустрів його здоровим. Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказів твоїх, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. А коли цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього годоване теля.

Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє, а з того належить радіти й веселитись, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15, 12-32).

Ця притча читається в церкві саме в той час, коли віруючі починають готувати себе до Великого посту, тобто до часу покаяння. І можливо, Євангеліє власне в цьому місці найглибше розкриває нам суть покаяння. Блудний син пішов у далеку країну. І ось ця далека сторона, ця чужина є глибокою сутністю нашого життя, нашого гріховного стану. Тільки зрозумівши це, ми зможемо почати повернення до справжнього життя.

Той, хто хоча б раз у житті не відчув цього, хто ніколи не почувався духовно на чужині, вигнаним, той не зрозуміє сутності християнства. Покаяння і розкаяння полягає не в формальному перераховуванні своїх недоліків, помилок і навіть злодіянь, а народжується з досвіду відчуження від Бога, від радості спілкування з Ним.

Порівняно легко визнати свої помилки і недоліки. Але наскільки важче раптом дізнатися, що я зруйнував, зрадив, втратив свою духовну красу, що я так далеко від мого справжнього помешкання, від мого справжнього життя, що безцінне, чисте і прекрасне зруйноване, розбите в самій основі мого життя.

Проте саме це і є розкаяння, і тому воно обов'язково включає в себе глибоке бажання вернутися, знову знайти втрачену домівку.

“Встану і піду!” - сказав блудний син. Як просто і як важко! Але звернімо увагу, що до такого висновку він прийшов сам. Він самовиховався.

Самовиховання - це прагнення досконалості, Вищого Ідеалу, розвитку свого морального потенціалу. Самовиховання - це вільний вибір свого власного життєвого шляху, вільний розвиток свого духовного потенціалу. Ми впритул підійшли до важливої категорії етики - свободи моралі. Згадайте дитяче оповідання про маленьку дівчинку, яка рахувала свої образи і прощала їх сім разів, але як вона перевиховалася після розмови про молитву “Отче наш”.

    Питання:
1. Перекажіть притчу про блудного сина.
2. Чи доводилось вам зустрічатися з поняттями покаяння і розкаяння?
3. Що таке самовиховання?
4. Чи може тварина займатися самовихованням?
5. Як пов'язано поняття самовиховання з поняттям свободи?
6. Які слова з молитви Господньої змінили життя маленької дівчинки?

* * *

Возраділа Церква наша

Возраділа Церква наша:
Прославімо нині Спаса -
Хто злучивсь у дві природи,
Настановив путь народам,
Правду вічності
Возраділа Церква нині:
Бог-Отець вітає Сина,
Син людський з'явився в мирі
І повів людей до віри Непорочності.
      Віра Багірова


 

На початок сторінки