Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№8 (82)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Преображення Господнє

Преподобний Лаврентій Чернігівський

Практика чиноприйому в історії Церкви

Криза Католицької Церкви

Хресний хід по Україні дійшов до Львівщини

Вплив посту і молитви на організм людини

Почаївська Лавра та її святині

Монастир - мірило віри

Дитяча сторінка
Дитинство і юність преподобного Авраамія Смоленського

Велика зрада

Явлення мертвого

Записи святителя Петра Могили

Про Літургію нашу та уніатську

Ритуальне вбивство

Криваві меси. Діалог з православним священиком

Православна сім'я. Розлучення

Життя та чудеса почаївського старця схимонаха Амфілохія

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

МОНАСТИР - МІРИЛО ВІРИ

Кількість і якість монастирів залежить не від наявності міцних мурів чи гарних храмів, а залежить від кількості таких боголюбців, які палають бажанням виконати старанно всі Христові заповіді: при потребі залишити дім і ближніх; роздати майно, зректися себе і піти, як мандрівник і подорожній до Горнього Єрусалиму вслід за Христом, взявши на рамена свій хрест. Відсутність таких боголюбців чинить нас схожими на землю без солі, на землю неплідну.

Соромитися цього не слід, коли “...беззаконїє моє азъ знаю, и гріхъ мой предо мною есть вину”(тобто - завжди - автор).

Монастир - це насамперед любов і послух. Потім - невидима непохитна стіна чернечого правила: щоденний виток спіралі, що складається з вечірні, навечір'я, полунощниці, утрені, часів, літургії. Це - щоденне келейне правило. Це - мовчання, добровільна вбогість, простота і чистота - міра необхідності і цілесообразності.

На жаль, у Львові та його околицях немає жодного православного монастиря. Але не з нашої вини. Бо ще в 1993 році на прохання Високопреосвященнішого архієпископа Августина Священний синод УПЦ ухвалив рішення про відкриття в м. Львові свято-Онуфрієвського монастиря. Однак Львівська влада відмовилася повернути нам приміщення колишнього православного свято-Онуфрієвського монастиря через те, що ним нині користуються греко-католики. Не дивлячись на численні прохання, влада до цих пір не виділяє Львівській єпархії ні приміщення, ні ділянки під будівництво кафедрального собору та монастиря. Але сподіваємося, що Бог нам допоможе.

Православ'я в Галичині утверджувалося і захищалося монахами. З Преображенського монастиря на р. Раті зійшов святитель Петро, що посів у Москві з титулом митрополита Київського.

Де тепер хоч слід того монастиря?

На фасаді головного храму Онуфрієвського монастиря - 1518 р. “Ще як були ми козаками, а унії не чуть було”. До Берестейської зради ще майже 80 років. Що тепер в монастирі св. Онуфрія? - Єзуїти-василіани і молебні до “серця Іісусового”. А це був братський Ставропігійний монастир, що належав безпосередньо Патріарху Царгородському, минаючи своїх, нерідко двоєдушних і користолюбних владик. Тут і перші книги “тиснению преданы быша”.

З Афонської гори, звідки і Антоній Печерський приніс на Русь сяйво чернечої святості, не раз приходили в Галичину русини-ченці, стривожені долею Матері-Церкви.

Одним з них - Іов Княгиницький - заснував, на зразок монастирів Афонських, скит Манявський (нині Івано-Франківська обл.). Довгі роки це було джерело справжнього благочестя для Західної Русі. Туди до свого друга і співмолитвенника приходив зі Святої Гори інший галичанин - святогорець - Іван Вишенський.

Нині там - “Київський патріархат” і разом з ним - заслужена анафема.

Горе і біда, дорогі християни “плачъ и ридание и вопль многа”. Колишні благочестиві землі нині погвалтовані єресями і розколами, а найстрашніше - біди своєї не чують.

*     *     *

Той помилиться, хто захоче за день виправити те, що псувалося роками, а за рік - те, що нівечили століттями.

Богу угодно зціляти і людину, і народ - по плавній зростаючій.

Починати треба кожному з себе, зі своєї сім'ї, зі своєї парафії. Перемога над гріхом, що поселилася в душі одного християнина - це перемога Вселенської Церкви. Одна православна родина, де між батьками - любов і вірність, а між дітьми та батьками - любов і послух - це вже монастир. Наша парафія з незамовкаючою наукою Божої правди - це джерело Істини, хоч би що там не діялося навкруги.

“Хай вони собі як знають:
божеволіють, конають -
нам своє робить”.

Визнавши свою неміч, зробімо правильний висновок. Нам потрібно рішуче і мужньо робити свої повсякденні справи на своєму повсякденному місці. А вже Господь наш вміє понизити горду велич, і зробити величним - мале.

Справа не в Галичині, і не в Візантії. Справа в Чистоті Христової Істини - в Православ'ї, де б воно не утверджувалося і не проповідувалося.

Лише дай нам, Боже, долучитися до слави цього благовіствування!

Протоієрей Андрій Ткачов,
м. Львів

 

На початок сторінки