Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№7 (81)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Святий великомученик Прокопій

Чи справді "Україна любить Папу"?

Подвиг

Звичаї перших християн. Заповіт таїнств

Про потаємне...

Хто може бути священиком?

Священик і парафіяни

Заява єпископату Української Православної Церкви стосовно діалогу з УАПЦ та УПЦ КП

Молитва і хвороба

Дитяча сторінка
Дитинство преподобної Макрини

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Мораль і щастя

Правда про Фатіму

Свята "правда" по-римськи

Для того, щоб нагодувати ваші душі, до вас приходить Церква

Вже чути брязкіт кайданів...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ПОДВИГ

Одним з ключових понять для православного світогляду є подвиг. Це слово діаметрально-протилежно трактується в світському і в церковному суспільстві.

Подвиг світська думка ототожнює з героїчним вчинком, здійсненому в певний час і в певній ситуації. Для православних - подвиг - це праця багатьох років, і, навіть, цілого життя. Праця невидима для простого ока, і, отже, цілком не героїчна.

Світ називає героями тих, хто чинить світські подвиги. Православ'я називає подвижниками тих, хто день за днем “двигає” (тобто зрушує) самого себе з “мертвої точки”, змушує себе до виконання Євангельських заповідей, долаючи лінощі, страх, маловір'я.

Герой перемагає ворогів, розбурхану стихію (вогонь, воду тощо). Подвижник перемагає гріх в собі самому і славу цієї перемоги приписує не собі, а Господу.

Подвиг лежить в основі православного світогляду. Все життя Іісуса Христа: від Вифлеємських ясел до Голгофи і Воскресіння було подвигом. Це був подвиг любові до Свого творіння, що впало в гріх, це був повсякденний подвиг смирення і служіння. Особливого напруження боротьба Іісуса Христа за спасіння людей набула в останні дні Його земного життя. Любов Іісуса Христа пройшла через Гефсиманську молитву з її кривавим потом, через терпіння різноманітних наруг і, врешті, через Хресне страждання. Христос воскрес з мертвих і переміг світ. Його подвиг закінчився перемогою і започаткував подвиг для Церкви.

В перші десятиліття після Христового Воскресіння Церква дивовижно розповсюдилася “во всю землю” подвигом апостолів. Не затримуючись довго на одному місці, зустрічаючи спротив і гоніння на кожному кроці, босими ногами обійшли світ, наскільки було можливо, свідки Воскресіння - Христові Апостоли. Їхніми трудами, словами і, нарешті, стражданнями, утвердилась Церква.

Три перші століття нової ери проповідь Євангелії не затихла і Ім'я Христове не забулося завдяки подвигу мучеників. Християни були присутніми в усіх прошарках суспільства: серед патриціїв, воїнів, селян, рабів. Вони нічим не хотіли виділятися серед інших доти, доки не торкалися їх віри. Вони були агнцями в побуті, але перетворювалися на левів, коли хулилася Істина.

Діти і старці, багаті і бідняки, чоловіки і жінки однаково мужньо йшли на смерть за Ім'я Христове. Своєю кров'ю вони загасили вогні ідольських жертовників. Їхній подвиг страждань зробив Церкву непохитною.

Далі, після кінця гонінь, історія Церкви розвивалася не менш драматично. Ворог нападав на Істину, як скажений, то з одного, то з іншого боку.

Появилися єресі - на боротьбу виходили богомудрі святителі, чиє гостре, як меч, слово, підсилене чистим життям, відсікало брехню від правди.

Помножувалися гріхи і спокуси серед християн - вогонь істини несли в своїх серцях до пустель і печер монахи. Там, на самоті зберігали вони вогонь справжньої віри, щоб потім, від їхніх лампадок запалилися вогні молитви по всьому світі.

Коротко кажучи: Церква на всі спокуси відповідала подвигом: подвигом преподобних, юродивих, благовірних князів, сповідників...

Подвиг (тобто зусилля, духовна праця, незриме кровопролиття) настільки ввійшов в життя Церкви, що без нього не може бути правдивої віри.

Там, де впало благочестя, там, де запанували єресі, гріхи, розколи, знай: там раніше, передусім зникло подвижництво. Там зникла проповідь Істини і благочестиве життя. А потім вже прийшли різноманітні біди. Для того, щоб піти за Христом вузькою дорогою треба подолати насмішки сусідів, непорозуміння в сім'ї, негаразди на роботі... Для того, щоб утриматися в вірі треба пережити безліч спокус (і від чужих, і від своїх), потрудитися в молитві, розіп'яти себе і свою гріховну волю. Для того, щоб проповідувати Істинне Православ'я, треба жити так, щоб Господь признав тебе за Свої уста...

Завжди і всюди потрібне подвижництво.

Подвиг потрібен всім, і він - не далеко від нас, як і хрест, що лежить на раменах кожного.

Мама, що віддає себе дітям до остатку, священик, що боронить Істину до кінця; суддя, що судить правильно, незважаючи на загрозу; міліціонер, що боронив інших з ризиком для себе... Все це - подвиг і жертва, без яких не може стояти світ.

Отже, треба забути про примарний рай на землі, про спокій і бажання нескінченої насолоди. Треба вийти до Христа, “ несучи Його наругу” (Євр. 13, 13). Треба розділити з Господом Хрест, щоб наслідувати Його Царство.

Треба вступити в подвиг.

Кожному. На своєму місці. По мірі своїх сил.

Священик Андрій Ткачов,
м. Львів

 

НОВОМУЧЕНИКИ

(незаконченная песнь)

Было: варвары - епископа,
Кто смеясь, кто под приказом,
В прорубь черную неистово
Окунали раз за разом.

Век ХХ-й слезы льет
По щекам Отчизны.
Слой на слой ложится лед
В кольца Вечной жизни.

Было: муками мытарскими,
Истязав Архимандрита,
В храме, над Вратами Царскими,
Вешали его открыто.

Век ХХ-й. Как во сне,
Вечность обретая,
Год за годом по стране
Льется кровь святая!

Было: помахав бумажками
О «вине» Архиерея,
Ставили на теле шашками
Крест апостола Андрея.

Век ХХ-й. Вся земля
Стонет в укоризне.
Стала смертная петля
Вехой вечной жизни.

Те пожарища суровые
Даже время не остудит
Петли... Проруби свинцовые,
- Было... Было... А что будет?

Евгений Санин


 

На початок сторінки