Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№7 (81)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Святий великомученик Прокопій

Чи справді "Україна любить Папу"?

Подвиг

Звичаї перших християн. Заповіт таїнств

Про потаємне...

Хто може бути священиком?

Священик і парафіяни

Заява єпископату Української Православної Церкви стосовно діалогу з УАПЦ та УПЦ КП

Молитва і хвороба

Дитяча сторінка
Дитинство преподобної Макрини

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Мораль і щастя

Правда про Фатіму

Свята "правда" по-римськи

Для того, щоб нагодувати ваші душі, до вас приходить Церква

Вже чути брязкіт кайданів...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

МОРАЛЬ І ЩАСТЯ

(На допомогу вчителю "Християнської етики")

Чи є морально гідним осуду прагнення до власного щастя? Чи є це прагнення проявом егоїзму, котрий нас непокоїв в наведеному раніше прикладі позиції евдаймонізму? А може, якраз протилежне: може, ми просто повинні прагнути до свого щастя? На початку наших роздумів ми питали, як жити, щоб своє єдине життя не змарнувати, не програти. А що ж іншого означає це питання, ніж питання, як жити, щоб “виграти” своє життя, прожити його змістовно — тобто, щоб досягти щастя?

Це правда. Але ми тоді підкреслювали також, що причиною, заради котрої варто і навіть необхідно замислитися над тим, як жити, було переконання про вартісність свого життя, тобто самого себе. Немудре, аби-яке життя призводить до непоправної шкоди, втрати, яку неможливо відшкодувати. Старші часто пробують навести цей аргумент, коли бачать, що молоді легковажно зловживають тим даром, яким є їх одне-єдине життя. “Не шкода тобі здоров'я?” — питають, коли хтось надто легко одягається взимку, палить цигарки чи п'є багато кави. Який сенс цього аргументу, в котрому виразно чути ноту морального докору? Отож той, хто питає, апелює до почуття відповідальності за себе. Якщо співрозмовник не бере цього докору до серця (а трапляється це нерідко з причин психологічної природи, які тут ми не будемо детально розглядати), тоді лунає пересторога: “Побачиш, ще будеш за цим тяжко шкодувати”. Розмова закінчується.

Можна апелювати до чийогось почуття відповідальності за себе, але не можна нікому такого почуття нав'язати. Якщо його немає, то дискусія закінчується. Залишаються, щонайбільше, засоби примусу, яких батьки чи вихователі застосовують для добра тих, хто ще сам не розуміє, в чому полягає їх добро.

Як це пов'язане з проблемою евдаймонізму, в контексті котрого народився наш сумнів стосовно моральної оцінки прагнення до власного щастя? Згадаймо, що евдаймонізм ми критикували головним чином за те, що не шанує блага (гідності) когось, хто перебуває в полі діяльності суб'єкта. Але ж: те, про що зараз говоримо, це ніщо інше, як вимога пошани до тої особи, котрою є я сам! Не тільки інших: я також в змозі себе скривдити чи вшанувати. Більше того: за себе я більш відповідальний, ніж за будь-кого іншого. Ступінь відповідальності виростає пропорційно до того, скільки добра чи зла можу комусь спричинити. Але нікого не можу так відчутно збагатити або поранити, як себе самого. Я в змозі інших скривдити, завдати їм великої шкоди, але нікого не можу зробити морально поганим. Нікого — крім самого себе. Вічне спасіння є даром Бога; але оскільки Бог хоче спасти усіх, то остаточно моя доля є в моїх руках. І в дочасному вимірі людина віддана передусім на власний второпний розсуд. Отже, відповідь на наше питання така: звичайно, повинен прагнути до власного щастя! Звучатиме дивно, але так є насправді: повинен ставитися до себе самого з безкорисливою доброзичливістю і любов'ю. Я сам собі морально “наданий”, і то більше, ніж: наданий мені хто-небудь інший.

Однак зауважимо, що одна річ сказати: “Я повинен ставитися до себе з пошаною як до особи і дбати про власне щастя”, — і зовсім інша: “Маю право прагнути до щастя, бо така є моя (і кожної людини) природна схильність”.

Схильності бувають різні, жодна з них сама у собі морально не виправдовує прагнення до їх задоволення. Нам необхідно їх осмислити в світлі основного критерію — норми моралі. Евдаймонізм розглядає їх як природне прагнення людини до щастя. Я спробував показати, що це помилковий погляд, бо не бере до уваги гідності “особи-адресата” мого діяння, котрого мені не можна підпорядкувати власному природному прагненню до щастя. Щойно я старався показати, що так само безкорисливо, як інших, маю шанувати і любити себе. Якщо повинно бути у мене в серці чиєсь благо — а остаточно і чиєсь щастя — тим більше не можу бути байдужим до власного блага і щастя.

Однак залишається нез'ясованим: чому хвалю тих, хто віддає своє життя за інших, а осуджую тих, хто рятує себе коштом інших? Звідки ця асиметрія, коли ми усі є людьми, рівними за гідністю, а за себе, крім того, особливо відповідальні?

Залишимо це питання на пізніше. Тут зауважимо тільки, що в цій асиметрії проявляється надзвичайно важлива істина — правди про людину, про те, ким вона в глибині є, і власне, куди веде дорога до її щастя. Ця істина теж допоможе нам зрозуміти, чому безкорислива любов до себе не зовсім протирічить такій же любові до інших людей. Взагалі, інколи не знаємо, як узгодити власне благо з благом інших, також буває, що такі труднощі розв'язуємо помилково — але це не означає, що мусимо себе трактувати інструментальне, аби ставитись безкорисливо до інших чи навпаки. Це також тема, котру ми відкладаємо на потім. Спершу мусимо критично розглянути інший варіант відповіді на питання про критерій моральної вартості вчинку.

Андрій Шостек

 

На початок сторінки