Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№5 (79)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Про Вознесіння Господнє і П'ятидесятницю

Дивенъ Богъ во святыхъ Своихъ. Великомученик Георгій Побідоносець

Звір з сімома головами

Щоденник священика

Чудо зцілення

Звичаї перших християн. Аскетизм християн

Богоугодний дроворуб

Паління

Джерело святої Анни

Допомогла Почаївська ікона

Дитяча сторінка
Мученик Іоан, младенець Київський

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Доброта і слушність

Роздуми напередодні візиту (якого могло б і не бути)

Католицизм у Сирії

Ісус чи Іісус Христос?

Правда про Фатіму

Дивенъ Богъ во святыхъ Своихъ. Життя преподобного Микити Затворника (31 січня ст.ст.)

Лікарі - угодники божі

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗВИЧАЇ ПЕРШИХ ХРИСТИЯН

Аскетизм християн

Життя перших християн було зразком в усіх відношеннях. Суворо оберігали свою гідність і цінували тільки духовні скарби. Засуджували все, що було виявом розкоші: пишність палаців, дорогі меблі, обтягнуті пурпуровими тканинами, золотий і срібний посуд (Климент Олександрійський, “Виховання дітей”). Ось, що знайшли мучителі у світлиці, де жила св. Домна, найзаможніша дівиця Нікомидійська: Розп'яття, книгу “Діяння Апостолів”, рогожу на підлозі, глиняну кадильницю, лампаду і невеличку дерев'яну скриньку, в якій зберігалися Св. Дари (Бароній, “Діяння мчч. Нікомидійських”).

Християни не носили одягу яскравих кольорів. Св. Климент Олександрійський схвалював білий (“Виховання дітей”), як знак чистоти, хоча цей колір одягу переважав у греків і римлян. Християни не носили також дуже тонких тканин, особливо шовкових, які тоді були рідкісними; перстенів з дорогоцінними камінцями, не завивали волосся, не кропили себе парфумами, не робили культу з зайвої охайності, словом, нехтували всім, що могло збудити чуттєвість (Климент Олександрійський, “Виховання дітей”, “Постанови апостолів”). Пруденцій вважає першою ознакою християнина - зміну зовнішнього вигляду відмовою від прикрас. Аполоній, древній письменник Церкви, звертається до монтаністів, викриваючи їхніх лжепророків: “Скажіть мені, чи пророк користується парфумами? Чи чепуриться? Чи грає в кості? Чи дає під проценти гроші? Нехай скажуть, чи дозволено це, чи ні? Я доведу, що їх пророки це роблять” (Євсевій, “Історія...”).

Один мученик бажаючи викрити зраду лжехристиянина, свідчив суддям, що цей ошуканець завивав волосся, заглядався на жінок, багато їв і від нього тхнуло вином (Бароній, “Діяння св. Севастияна”). Зовні християни вели себе стримано, виглядали просто і статечно. Деякі з них замість звичайного одягу носили філософську опанчу (Тертуліан, “На захист філософської опанчі”), як блаж. Августин, Тертуліан і св. Геракл, учень Орігена.

Розваг у них майже не було. Вони не ходили ні на які видовища: ні в театр, ні в цирк (“Постанови апостолів”; Тертуліан “Про видовища”). У театрі грали трагедії і комедії, в амфітеатрі відбувалися бої на мечах, чи з дикими звірами; цирк був призначений для змагань на колісницях. Всі ці видовища були частиною поклоніння ідолам і бісівськими празниками: цього вже було достатньо для християн, щоб відчувати до них відразу, але окрім цього вони дивилися на них, як на головне джерело розбещення моралі. “Чи можна, - говорить Тертуліан, - милуватися тим, чого робити не варто” (“Про видовища”). Театр являв собою видовище безстидства, амфітеатр - позорище нелюдської жорстокості, тоді як християни були від цього настільки далекими, що не хотіли навіть дивитися на страту, що чинило правосуддя. Ці розваги служили поживою для пристрастей (Блаж. Августин “Сповідь”). Циркові видовища, якими б невинними вони не видавалися, були суворо заборонені св. отцями через збудження емоцій, що панували там і були причиною щоденних сварок і бійок. Великі кошти, які витрачалися на видовища, ледарство, до якого ці витрати заохочували, зустрічі чоловіків і жінок, що сиділи поряд і могли один одного безсоромно розглядати з хтивою цікавістю - все це в очах християн було предметом, гідним осуду.

Християни засуджували і гру в кості та інші ігри, як шкідливі, тому, що вони дозволяли ледарювати (Климент Олександрійський “Виховання дітей”). Вони засуджували регіт і все те, що спричиняло його: слова і рухи тіла (Климент Олександрійський “Виховання дітей”; свт. Іриней, “Постанови апостолів”). Вони не хотіли бачити в житті християнина чогось непристойного, низького, негідного чесної людини, ні чути пусті балачки, властиві простому народу, особливо, жінкам. Ап. Павло, говорить: “Слово ваше нехай буде завжди з благодаттю” (Кол. 4, 6). Захистом від неподобств вказувалося мовчання.

Аматорів розваг часто ганьблять і, навіть, проклинають в Св. Письмі (Притч. 3, 34; 12, 18), а св. Павло засуджує саме те, що греки називали євтрапелією: гумор в розмовах і вчинках (Єфес. 5, 4). Життя християнина складалося з того, щоб усвідомити старі гріхи покаянням і в майбутньому умертвити свої пристрасті. Якщо хочеш змінити себе, повинен зректися, навіть, дозволених задоволень, тому що, щоб знищити пристрасть або, принаймні, ослабити її, повинен хоча б менше догоджати їй. Тому істинний християнин ніколи не повинен шукати чуттєвої насолоди, а задовольнятися тільки необхідними потребами життя, наприклад: їжа і сон, як відпочинок після праці, який необхідний для підтримки нашого тіла, що занемогло б, якби знаходилося в постійному русі, а душа в неослабній напрузі. Але шукати чуттєвої насолоди і постановити це своєю метою, протирічить самовідданості, яка є основою чеснот християнських. Фізична праця чи перерва у навчанні повертають бадьорість душі; відпочинок, їжа і сон відновлюють фізичні сили; розваги ж ні до чого.

Але яким суворим не видавалося б нам життя перших християн, не варто вважати, що воно було нецікавим. Св. Павло вимагав від них, звісно ж, не неможливого, коли заохочував до радості (Флп. 4, 4). Вони свідомо відмовлялися від надміру задоволень, за якими гналася більшість, але водночас були вільні від скорбот і інших душепагубних пристрастей, оскільки жили без честолюбства і користолюбства. Не бажаючи благ розгульного життя, їхнє серце сповнювалося спокоєм чистої совісті, радістю благих справ, якими намагалися догодити Богу і, найбільше, радісною впевненістю в майбутньому, у якому не буде місця гріху.

З цієї причини не тривожило їх майбутнє своїх нащадків. Вони бажали своїм дітям, як і самим собі, одного блага - скоріше відійти від спокус цього світу (Тертуліан, “Про видовища”). Якщо вони покидали їх сиротами, як це часто траплялося з мучениками, то знали, що Церква буде їхньою Матір'ю, і що вони не будуть обділеними. Працювали, частину прибутків віддавали нужденним і були вільні від всякого бажання накопичувати і збагачувати себе. Шукати скарбів на землі, отці Церкви вважали безладом, гідним оплакування (Свят. Кіпріян, “Про падіння”). Люди, настільки байдужі до всього земного, не могли мати пристрастей до задоволень чуттєвих. “Яке задоволення, - говорить Тертуліан, - може зрівнятися з тим, яке народжується від презирства до земних благ і втіхи від справжньої свободи, від чистої совісті, від сили задовольнятися малим і не боятися смерті? Попирати ногами поганських богів, виганяти демонів, зцілювати від хвороб, просити одкровення, жити для Бога, - ось істинні розваги християн!” (“Про видовища”).

З журналу “Православне життя”,
№5, 2000, вид. ”Православна Русь”, США

 

На початок сторінки