Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№5 (79)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Про Вознесіння Господнє і П'ятидесятницю

Дивенъ Богъ во святыхъ Своихъ. Великомученик Георгій Побідоносець

Звір з сімома головами

Щоденник священика

Чудо зцілення

Звичаї перших християн. Аскетизм християн

Богоугодний дроворуб

Паління

Джерело святої Анни

Допомогла Почаївська ікона

Дитяча сторінка
Мученик Іоан, младенець Київський

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Доброта і слушність

Роздуми напередодні візиту (якого могло б і не бути)

Католицизм у Сирії

Ісус чи Іісус Христос?

Правда про Фатіму

Дивенъ Богъ во святыхъ Своихъ. Життя преподобного Микити Затворника (31 січня ст.ст.)

Лікарі - угодники божі

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЛІКАРІ - УГОДНИКИ БОЖІ

З розповіді...

Якось поїхав я в Троїце-Сергієву лавру. Постояв на службі, вийшов на вулицю. Літургія закінчилася, люди виходили з собору. Деякі віруючі без поспіху сідали на лавочки, щоб відпочити після служби. Одна бабуся сіла неподалік від мене на краю лавочки у тіні дерева. Видно було, що після Божественної Літургії на душі в неї було дуже легко і хотілося поділитися з кимсь своєю духовною радістю. Бабуся кілька разів голосно подякувала Богу за Його милість; тут до неї підсіла жінка і в них відразу зав'язалася розмова. Похваливши день, красу служби і благодать Лаври, вони почали ділитися своїми радощами і турботами, і, відчувши один до одного довіру, познайомились і розговорилися з простотою і щирістю.

- Чудні діла Твої, Господи, - сказала бабуся. - Все дав мені - і життя, і віру, і здоров'я, і дітей благополучних. За все Йому вдячна.

- Адже я, - продовжувала вона, - ще коли молодою була, ледве з життям не простилася, але Господь милував. Давно це було. Залишилася без чоловіка з двома дітками малими, а часи голодні були. Тільки стали вони підростати, і на ноги ставати, як у мене раптом виразка шлунку виявилася - все дітям віддавала, а сама їла не знати що. І така виразка, що лікарі говорять: не виріжемо, то й місяця не проживеш, а різати почнемо - можеш і померти відразу - давай підписку, що на операцію погоджуєшся. Але з операцією є надія, що ще поживеш. Ось тут я й розревілася. Як молодою вмирати? Життя ще й не бачила. І діточок на кого лишати? Горювала-горювала, а жити хочеться, стала думати. Думала-думала і відчуваю - серце підказує - помру від операції. А я віруючою була, з пелюшок хрещена, хоча і віра була слабка і в церкву майже не ходила - так, тільки при нагоді на великі свята. Тут віра моя і укріпилася - на кого ж залишалося сподіватися, як не на Бога. У церкву пішла, помолилась, стала міркувати, та й вирішила: ні, я угодників Божих на лікарів не проміняю. Лікарі хоча теж без Бога нічого зробити не зможуть, але вони де - у лікарні, а угодники Божі перебувають біля престолу Господа на небесах, і молитва їх перед Господом сильна, чує їх Господь, і все їм дає. Я угодникам і Матері Божій помолюся, вони Спасителя впросять - змилується Господь і вилікує мене і діткам моїм загинути не дасть.

І зцілив мене Господь - не відразу! - скільки служб простояла, скільки поклонів, постилася, молилася, святу воду пила, мощі преподобного Сергія сльозами обливала. Адже я на нього, Преподобного, всю свою надію поклала - тут поруч з Лаврою жила, багато про його заступництво і поміч від віруючих чула. І мені допоміг угодник Божий - дарував через нього Господь мені здоров'я, і яке - не тільки виразка цілком затяглася, без лікарів і ліків, але і потім все життя майже нічим не хворіла. А скільки трудилася, скільки скорбот перенесла, хлопців виростила, в інститути пішли, інженерами тепер. З тих пір я зовсім віруючою стала, намагаюся по-церковному жити, у храм на службу часто ходжу, більше сюди, в Лавру, - квартира в мене отут недалеко. І за все Богу, Матінці Божій і захиснику нашому преподобному Сергію дякую. От як милість Божа зі мною, грішною була і є

Священик Володимир Ємелічив
“Розповіді про чудеса”

 

 

РОЗПОВІДЬ СТАРЕНЬКОЇ СУСІДКИ

Це було під час війни. У нашому селі руйнували церкву. Моя мама не знала про це. Проходячи повз церкву, вирішила просто зайти, і побачила, як посеред храму на столі стояла її односельчанка, член правління, палицею збивала ікони зі стіни. “Що ти робиш! - жахнулась мама, - невже Бога не боїшся?!”

“Якого Бога? - глумливо відповіла жінка, - Твого Бога немає. Дивись, Він нічого не може мені зробити. Якщо є Бог, нехай я згорю!” - закричала вона, задерши голову вгору.

Не пройшло і року, як старша дочка цієї жінки, збираючись пекти хліб, розтоплювала піч. Дрова не займалися і вона вирішила хлюпнути в піч керосину, не розрахувала і линула на себе. Вогонь відразу ж охопив її. Вона згоріла.

Пройшло зовсім небагато часу і її молодшу дочку гнали в Німеччину в поїзді, набитому іншими дівчатами. Поїзд потрапив під бомби. Ніхто з її супутниць навіть не були поранені, а дочку тієї жінки, що руйнувала церкву, буквально розірвало бомбою.

З тих пір я знаю, що Бог є.

Записав священик Ігор Сава
“Летопись Православия” №2, 2001,
Запоріжська єпархія

 

 

Слухайте радіо “Радонеж”!

Православна радіопередача щоденно
з 19.00 до 22.00 за київським часом
на коротких хвилях - 48 м (6245 кГц).


 

На початок сторінки