Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№3 (77)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Чадо, прощаються тобі гріхи твої" (Мк. 2, 5)

Святі сорок мучеників Севастійських

Папу запрошено: він має відвідати Україну в червні

Звичаї перших християн. Піст. Трапеза

Розмова з хресним батьком

Дитяча сторінка

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Головні вади

Язик - вогонь

"Як я став православним"

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Чудо сповіді

Чи "вартий Париж меси"?

Трапеза у Великий піст

Православний піст проти грипу

Голос народу

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

"ЯК Я СТАВ ПРАВОСЛАВНИМ"

Я - православний американець. Для багатьох і тут, і на моїй батьківщині - це словосполучення, можливо, пролунає дещо дивно. І ще дивним є те, що ріс я, можна сказати, “типовим американцем”.

Відразу після закінчення університету мене взяли в Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (більше відомий як “Світовий Банк”), у Вашингтоні. Я отримав таку працю, що є мрією для більшості американців.

У мене була гарна зарплата. Банк сплачував за мене всі податки, мені було відразу надане право на 5-тижневу відпустку (тоді як більшість з тих американців, хто починав працювати одержують тільки 2-тижневу!), безкоштовне медичне обслуговування та інші матеріальні пільги.

Коротше кажучи, в 22 роки я “здобув” роботу, що забезпечувала мене матеріально на все майбутнє. В той час я відвідував збори баптистів і вважав себе справжнім християнином.

Протестантизм багато в чому допоміг мені: ми читали Біблію, особливо серйозно вивчали Євангелію. Любив музику, спів, що допомагали мені відчувати єдність з іншими віруючими. Протестантизм в Америці направлений більше на мирський добробут і успіх, і моя праця в Світовому Банку відповідала моїй уяві про щастя. Ідея духовного подвигу і несіння свого Хреста є чимось далеким в протестантській етиці. Мені говорили: “Христос хоче, щоб ти був щасливий і процвітав”. Все це здавалося цілком логічним: якщо Христос дійсно любив мене, то, звичайно, Він хотів, щоб я процвітав і був щасливим. Водночас, у протестантів дуже розвинуте почуття громади, єдності. Час, проведений з ними, дав мені мій перший, нехай трохи поверхневий, але по-дитячому щирий досвід християнської любові.

Перший рік роботи у Світовому Банку я зустрічався з людьми з різних країн і вдосконалювався в іноземних мовах. Проте, моє “зручне” життя було недовгим. Одна дівчина, моя університетська знайома, шукала більш глибокого розуміння суті християнства, і це привело її в групу молодих, щирих християн, що не належали ні до якої визначеної деномінації, а просто намагалися служити Богу, допомагаючи своїм ближнім, так розуміючи духовний заклик слідувати за Христом. Моя подруга часто говорила зі мною про життя цих людей. Спочатку я слухав з цікавістю, але незабаром відчув загрозу моїй особистій свободі: те, чим займалися ці люди, потребувало самозречення і ніяк не вписувалося в картину мого “затишного” світу. Я повністю був задоволений своєю “релігією успіху” і незабаром став нападати на причину її радості. Я ніяк не погоджувався ні з чим з того, що вона мені говорила і намагався посіяти сумнів у її серці. Зараз, я можу сказати, що робив це не зі злоби, а швидше зі страху. Христос вже стукав в двері моєї душі, але я ще не був готовий впустити Його. Це був інший Христос, відмінний від того, з яким я ріс. Я бачив загрозу моєму мирському комфорту зі сторони Його Хреста. Я сердився на цю спробу руйнації мого особистого щастя і використовував будь-яку можливість, щоб висміяти щиру віру моєї подруги.

Особливо надзвичайним було те, що це цілком не бентежило її. Вона продовжувала прагнути Христа, тоді як я шукав розради у світі. Між нами утворилася якась внутрішня перепона. Я почував себе духовно ізольованим від неї і звинувачував Бога за це. Адже я теж любив Його.

Я любив Його все моє життя - принаймні, я так думав.

Чому ж мені було так погано? Щоб якось компенсувати відсутність духовної радості, я пустився в мирські пошуки щастя. Мої нападки ставали дедалі більш агресивними. Я не хотів мати нічого спільного з цією християнською групою. Воістину, страх може змусити людину творити дивні речі.

Якось моя подруга сказала мені, що збирається поїхати в Пенсільванію відвідати свою знайому. Поки її не було у Вашингтоні, зі мною відбулося щось таке, чого я ніколи не зможу забути. Я був вдома і вирішив почитати Біблію. В момент, коли я взяв її, якесь невимовне і цілком несподіване почуття натхнення охопило мене. За лічені секунди всі мої страхи, усі мої протиріччя і почуття самотності розвіялись.

З'явилося дуже сильне бажання бути з цими людьми. І нарешті, після трьох років праці в Світовому Банку, я відмовився від мого затишного життя, мирських розваг і вступив у групу молодих християн, а через сім років прийшов до Православ'я...

Згадуючи роки навчання в університеті, я мимоволі пригадую одну з моїх професорів російської мови. Начебто це було тільки вчора, я ясно бачу, як вона відводить мене вбік після занять і говорить: “У нас тут щотижня проходить Православне Богослужіння. Тобі треба сходити. Служба просто прекрасна. Ми стоїмо по 3 години!” Мої ноги занили тільки від однієї думки про необхідність стояти 3-х годинну службу.

Я так і не пішов тоді в церкву. Думаю, просто не був готовий. Але мій майбутній шлях вже був показаний мені, хоч я і не помітив. Проте православним я став не на своїй батьківщині - Америці, а в Голландії, де провів 12 років життя.

Щоб якось існувати, я влаштувався у великому міжнародному видавництві в Амстердамі. Почав вивчати голландську мову і через 3 роки одержав підвищення, став помічником директора. Моє життя знову ставало комфортним. Бідність в цій країні практично невідома, а матеріальне життя часто здається схожим на казку. Але якось я одержав листа від православного ієромонаха з Америки. Він почув, що я знаю російську мову і запитав, не міг би я зайнятися перекладом декількох важливих православних текстів на англійську. Я здивувався такій пропозиції, тому що практично нічого не знав про Православ'я, але погодився перекладати. Мені надіслали книги про оптинських старців, про старця Ісидора з Гефсиманського Скиту, що біля Сергієвого Посаду, богословські праці архієпископа Феофана Полтавського, духівника останньої Царської Сім'ї. І тут, повільно, але впевнено, мені почав відкриватися новий світ. Не знаючи потрібної лексики, я почав наводити контакти з православними церквами в Голландії, відвідав російські монастирі і церкви у Франції, намагаючись вивчити якнайбільше православних слів.

Помалу моє серце стало змінюватися, і незабаром я прийняв Святе Хрещення в Православній Церкві. Так, нарешті, я знайшов те, що справді шукала моя душа. Я поєднався з непорушною, 2000-річною християнською традицією. Навіть, зараз мені не віриться, що все це трапилося зі мною.

Я знав, що потрібно зробити якийсь рішучий крок, щоб зберегти, знайдене мною, внутрішнє багатство. Через три роки після хрещення я шокував мого начальника заявою про те, що збираюся відмовитися від свого місця після 12 років роботи на фірмі для того, щоб повернутися в США і жити в православному монастирі в горах північної Каліфорнії - без електрики, води, телефону - коротше, без усяких зручностей. Мій начальник подумав, що я збожеволів. Але той час, що я провів у монастирі, був найкращим у моєму житті.

Після року життя з ченцями, ігумен запитав, чи не хотів би я очолити групу православних американців, щоб відкрити в Росії невеличке видавництво православної літератури. Так я опинився в Росії. Трапилося це в 1992 році.

І хоча умови мого життя сьогодні далекі від того комфорту, що я мав на Заході, я набагато щасливіший зараз, ніж коли був оточений усіма вигодами сучасного життя, тому що страждання і самозречення знаходяться в серці християнина і постійно нагадують нам слова Ісуса, що Царство Його не від світу цього.

За матеріалами часопису “Фома”

 

На початок сторінки