Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№3 (77)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Чадо, прощаються тобі гріхи твої" (Мк. 2, 5)

Святі сорок мучеників Севастійських

Папу запрошено: він має відвідати Україну в червні

Звичаї перших християн. Піст. Трапеза

Розмова з хресним батьком

Дитяча сторінка

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Головні вади

Язик - вогонь

"Як я став православним"

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Чудо сповіді

Чи "вартий Париж меси"?

Трапеза у Великий піст

Православний піст проти грипу

Голос народу

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ПАПУ ЗАПРОШЕНО:
ВІН МАЄ ВІДВІДАТИ УКРАЇНУ В ЧЕРВНІ

ПОГЛЯД З КАНАДИ

Вже можуть говорити: Yestes'ту піе tуlко wе Lwоwi! Yеstеs'my w Кіyоwie! Так. Загадкове стає можливим, неймовірне - дійсним. Папа Іван Павло II, що з нагоди Різдва Христового мав піти на пенсію по старості і стану здоров'я (йому 80 років), - все-таки прийняв запрошення від Президента Леоніда Кучми відвідати Україну... Відвідини мають відбутися в червні 2001 року. Незвичайна новина, і, навіть, несподівана. А перед, до кінця ще не затьмареною, національною пам'яттю, - ніби у викривленому калейдоскопі, - оживають люди, народи, події, війни... Видніються полчища, прапори, хоругви, зброя, мечі, гострі палі, ріки сліз та крові. Вчувається дим спустошення. Україна, Козаччина, Росія, Польща і... Рим. Тепер Папа поїде в Україну. Чи не попросить він в українців прощення за все заподіяне їм історичне горе під закликом єднання під одним пастирем силами вогню і меча?

Ось, наприклад, недавно відвідуючи Мадярщину Патріарх Олексій II попросив прощення в мадярів за нанесення їм кривди силами СРСР при владі М. Хрущова, хоч Церква в тому ніякої ролі не відігравала. В нас же було зовсім інакше: в нас діялося все під знаменами унії, яку, як методу церковного зближення і єднання, повторно осуджували форуми римо-католицьких богословів нашого часу.

Унія... Справді діялося багато. Хіба легко забути відчайдушний бойовий клич “За віру православну!”, або заклики “Хто хоче за віру православну на паль сісти - нехай іде з козаками!”?

Війни затихли. Пізніше про все писалися наукові трактати: проф. Володимир Антонович написав працю “Що принесла Україні унія”; архієпископ Андрій книгу “Римська унія не для українців”...

Всі ці та багато не згаданих тут книг та праць зворушували і непокоїли дух українців на протязі століть. Але все це - минуле і не про це тут ідеться. Тут мова про животрепетне, суттєвіше - про те, що діється сьогодні. А тепер подамо репортаж агенції “Нью-Йорк Таймс Нью Сервіс”, що був опублікований у вінніпезькому щоденнику “Фрі Пресе” за 7 листопада 2000року. Ось він:

Ватикан заявив, що 80-літній Папа в червні 2001 має відвідати Україну.

Президент України Л. Кучма запросив Папу в жовтні. Але ще невідомо, котрий з трьох українських православних провідників зустрінеться з Папою, - і якщо така зустріч взагалі відбудеться.

Ще Патріарх Олексій II не запрошував Папу в Москву, бо вважає, що розбіжність між цими Церквами завелика.

Іван Павло II давно мріє про усунення поділу між Римо-католицькою і Православними Церквами, що стався ще 1054 року. А Патріарх Олексій II і тепер звинувачує Ватикан у тому, що він намагається навернути православних України в католицизм.

В Україні велике число римо-католиків і вірних східного обряду, які зберігають православний обряд, але стали вірними Риму. Далі кореспондентка згаданої агенції зауважила, що візит Папи до країни, де переважає Православ'я, найправдоподібніше приведе до дипломатичного напруження між Ватиканом і Православними Церквами.

Так закінчується репортаж “Нью-Йорк Таймс Нью Сервіс”. Але візит Папи в Україну є подією такої ваги, задля якої Папа готовий заризикувати станом свого здоров'я. Він бо на землях України вже проробив велику роботу. До того треба додати, що унія, тобто греко-католицизм, в планах Папи і Ватикану вже ніякої проблеми не являють. Тут головною ставкою виступає Православний Схід і навернення його в католицизм. А унія була лише засобом для здійснення того навернення.

Унія себе не оправдала. Про це проголошували різні форуми римо-католицьких богословів і наших часів, як ось, наприклад: Фрайсінтська заява (Німеччина) 1990 року, заява Арічча (біля Риму) 1991 року, заяви Православно-Католицьких Консультацій Північної Америки на початку 1990-х років та, так звана, Баламандська Декларація 1993 року, в якій сказано, що “Уніатизм не вважається ані методом, ані моделлю поєднання Церков”, яким тепер займається екуменізм.

Запланована поїздка Папи в Україну - новина незвичайна, але вона не повинна аж так дивувати людей. Папа, а особливо Ватикан, очей від України не відвертає, - вона є об'єктом його постійного зацікавлення. І, як побачимо нижче, предметом цього зацікавлення являється не греко-католицизм, а експансія римо-католицизму на Схід, навіть, коштом греко-католицтва. “Навернення” Православного Сходу, і особливо Росії, а з нею України - одвічні мрії Ватикану/Риму, які нарешті почали реально здійснюватися тепер. Коли автор цього репортажу весною 1991 року відвідував Україну, він занотував деякі статистичні дані, на основі яких у “Віснику” за липень 1991 року подав ось таку інформацію.

“На духовому образі України розвивається ще одне явище, - явище, яке дуже правдоподібно, являється результатом переговорів Михаїла Горбачова з поляком Папою Іваном Павлом II, - це поява в Україні і вільна реєстрація значного числа римо-католицьких парафій. В одній лише Львівській області зареєстровано 70 римо-католицьких парафій; на Тернопільщині - 50; в Хмельницькій області - 53; на Вінниччині - 50. Єпископи всіх цих єпархій підвладні варшавському кардиналові Глемпу. Новостворена греко-католицька єпархія Перемишська підвладна не львівському митрополиту, а також - кардиналу Глемпу; греко-католицький єпископ Закарпаття підвладний угорському кардиналу в Будапешті.

Враховуючи все це, духовний образ України в цілому і Західної України зокрема, втіхою для нас бути не може”.

Чотири роки пізніше, цей же автор, у “Віснику” за листопад 1995 року в статті “На вершинах - ідеї екуменізму та “братні” діалоги. На поземі життя - безцеремонний наступ Риму”, - знову торкнувся питання окатоличення України і латинізації греко-католицької церкви і дав дещо більше документального матеріалу стосовно дискусійного питання. Ось частина репортажу.

Дальшим, безцеремонним, наступом римо-католиків на Східну Європу зайняті також українці греко-католицького віросповідання. Статті, які друкувалися в українській католицькій пресі, - передруковані і в нашому календарі “Рідна Нива” за 1996 рік. Вони розповідають про наміри польського римо-католицького духовенства в Галичині навернути до римо-католицтва греко-католиків такими методами, як служіння католицької меси українською мовою, приваблення дітей солодощами, а старших - навіть, підкупом. Згідно з офіційною статистикою, тепер в Україні понад 600 римо-католицьких українських парафій переважно в Галичині, але вони появляються майже у всіх областях України. Все це продиктовано політикою у верхах, а на поземі реального життя людям пропонуються діалоги, студійні зустрічі, спільні міжконфесійні Богослужіння і т. п.

А ось погляньмо, що діється на поземі реального життя в Східній Європі. Недавно, з відвідин України повернувся єпископ Української католицької церкви (в Канаді - ред.) — владика Ізидор (Борецький). Те, що він там побачив, зворушило його до такої міри, що він відчув себе зобов'язаним сказати про це в інтерв'ю, яке було надруковане в українському католицькому тижневику “Наша мета” (Канада) за 30 вересня 1996 року. “Дуже замітне релігійне відродження: відновлюються храми Божі, будуються нові церкви, які відвідують тисячі вірних, зокрема молоді. Люди прагнуть Божого слова, Божої правди, духовної опіки. Але поряд з тим, з болем приходиться бачити великий наступ на Україну зі сторони Римо-Католицької Церкви. У багатьох містах і селах України діють римо-католицькі костели, в яких служиться українською мовою, але в латинському обряді. Багато людей у добрій вірі йдуть до церков, навіть, не усвідомлюючи, якого та церква обряду”.

Отож важливим тут є те, що вже й греко-католицький єпископ заговорив про “великий наступ на Українську Церкву (зокрема греко-католицьку) зі сторони Римо-Католицької Церкви”. Це вказує на те, що Римська Католицька Церква і Ватикан своїх намірів і своєї політики відносно Східного Християнства не змінили, а впроваджують в життя хитрощами, підступом, навіть, підкупом.

Польські священики платять нашим людям, і то часто “твердою” валютою, за відвідування їхніх святинь. А дітей заманюють шоколадками, жуйками та іншими нечесними і підступними засобами. Фонди на таку “екуменічну” роботу напевно одержують з Ватикану, з загального фонду “На потребу Церкві”.

Отже, на арену виступає елемент польського духовенства. І д-р В. Попович також стверджує, що Ватикан виконує свою церковну політику руками польського місцевого духовенства, яке володіє українською мовою і добре орієнтується у звичаях, а то і слабостях українців. Проте в його очах, винним тут виступає не польське духовенство, а - Ватикан, і зокрема Папа. Д-р Попович пише:

“Намір латинізувати Україну навряд чи можна вважати тільки польським зазіханням на “східні терени”, навіть, якщо таких “мрій” ще не зовсім позбулася якась частина польського єпископату). “В даному випадку польське духовенство в Україні є лише виконавцем, інструментом “східної політики” Ватикану. Очевидно, не без того, щоб принагідно збільшити польський вплив на Сході. Тому ініціативу “курсу латинізації” треба шукати не в Варшаві, а в Римі”.

(далі буде)

Протопресвітер д-р Степан Ярмусь,
газета “Вісник”,
Канада,
№1, 15 січня, 2001 року

 

На початок сторінки