Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (76)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Стрітення Господнє

Скажи мені хто твій лікар...

Пристрасть

Прес-реліз засідання Священного Синоду та Собору єпископів української Православної Церкви від 22 січня 2001 року

За церковними стінами

Звичаї перших християн

Віра Христова - Віра Православна

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Добре слово

Служителі майбутнього Антихриста в Україні

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Таємниця цноти

Квітник духовний

"І будуть двоє одна плоть"

"Три шістки" в штрих-коді

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

СЛУЖИТЕЛІ МАЙБУТНЬОГО АНТИХРИСТА В УКРАЇНІ

У наше складне лихоліття Православ'я в Україні переживає період особливих випробувань. Гоніння і розколи руйнують віру, викорінюють любов. “Мерзотність запустіння на святому місці”, проречена пророком Даниїлом, пов'язується нашими сучасниками, насамперед, зі зруйнованими й опоганеними храмами нашої землі. Але є й інше тлумачення святими отцями цих пророчих слів: “мерзотність запустіння” у святому місці - це єпископські кафедри, зайняті негідними ієрархами, лжеєпископами, лжепатріархами.

Особливо великі зусилля в боротьбі з Православ'ям в Україні веде УПЦ КП і її глава чернець Філарет (Денисенко). Позбавлений усіх ступенів священства за гріхи проти Бога і Святої Церкви, Філарет, не покорившись суду церковному, відпав від Православної Церкви і організував сектантське угрупування, т. зв. Київський патріархат, що, хоча й іменує себе православним, проте до Православ'я, насправді, ніякого відношення не має.

Філаретівці - поза Православ'ям, поза Церквою. Подібне розкольницьке угрупування було створене в післяреволюційні роки Василем Липківським, котрого автокефалісти називають “митрополитом”. Проте в “хіротонії” Липківського не брав участі жодний єпископ, що є не тільки порушенням, а прямим нехтуванням апостольських правил і церковних канонів. Перше Апостольське правило говорить “Єпископа поставляють два або три єпископи”. Але цю важливу настанову святих Апостолів розкольники знехтували. Апостольська спадкоємність благодаті Святого Духа в самосвятській “висвяті” Василя Липківського припинилася.

Подібне ми маємо і зараз. Так званий “Київський патріархат” очолює простий чернець, позбавлений священного сану.

Колишній митрополит Філарет порушив 34 Правило святих Апостолів, в якому сказано: “Перший (єпископ) нічого щоб не творив без згоди всіх, бо тільки згода буде одностайністю”. Філарет порушив це правило і самочинно, без згоди архієреїв, кліру, чернецтва і мирян організував нове релігійне угрупування - УПЦ КП, покинувши Православну Церкву. Крім того, Філарет порушив це правило ще й тим, що перервав спілкування з першим єпископом Церкви, яким являється Патріарх Олексій II. Предстоятель Церкви, як відомо, підпорядковується Архієрейському Собору. А такий відбувся в 1991 році в Харкові, на якому Філарет, що вчинив клятвопорушення та інші гріхи, був усунутий з посади. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви позбавив його всіх ступенів священства за злочини проти Бога, віри і Православ'я. Філарет був висвячений в дияконський, пресвітерський і архієрейський сан єпископами Московської Патріархії, а також, будучи до 1992 року Предстоятелем Української Православної Церкви, він у той же час був членом Священного Синоду Руської Православної Церкви. Церква на цілком законних основах, відповідно до Апостольських правил і правил Вселенських Соборів, позбавила Філарета священства за вчинення тяжких і смертних гріхів. Позбавлення Філарета сану було визнано всіма канонічними Православними Церквами світу. Святитель Іоан Златоуст будь-яке відокремлення від Церкви вважає позбавленням благодаті Духа Святого. Св. Кіпріян Карфагенський говорив: “Усе, що тільки відокремилося від життєдайного джерела, не може з утратою спасительної сутності жити і дихати особливим життям”. Ось чому створена позбавленим сану Філаретом УПЦ КП, не визнається за Православну Церкву всім світовим Православ'ям. Ось чому Православні Помісні Церкви всього світу не допускають до спільних богослужінь з лжеєпископами і лжесвящениками Київського патріархату, і співслужать з ієрархами і священиками канонічної Української Православної Церкви, предстоятелем якої є Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).

Позицію Руської Православної Церкви підтримують Олександрійська, Антиохійська, Єрусалимська, Грузинська, Сербська, Болгарська та інші Помісні Церкви, які молитовно і євхаристично спілкуються з Українською Православною Церквою, яка є невід'ємною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.

Розкольники для виправдання своїх антицерковних устремлінь згадують деякі історичні факти, які подають однобоко, не завжди правильно коментуючи.

Так, вони говорять про нібито неканонічне проголошення автокефалії самою Руською Церквою в XV столітті. Дійсно, Руська Церква, що знаходилася спочатку в юрисдикції Константинопольського патріархату, у 1448 році стала фактично автокефальною (тобто самостійною, самокерованою). Єпископи, незалежно від Константинополя, митрополитом обрали св. Іона. Причиною цього був відступ від Православ'я Константинопольського патріарха, прийняття ним в 1439 році унії з Римом. Церковні правила, як відомо, велять перервати церковне спілкування з єретиками. Коли Константинопольський патріарший престол знову стали займати православні патріархи, то, хоч формально спочатку і не було підтверджене право самостійності Руської Церкви, проте патріархи не протестували проти цього і не переривали євхаристичного спілкування з Руською Православною Церквою.

Автокефалісти говорять про нібито насильницьке приєднання незалежної Київської митрополії до Московського Патріархату. З цього приводу потрібно сказати, що Київська митрополія ніколи не була автокефальною. Після поділу Руської Церкви на дві митрополії - Московську і Київську (знову ж таки по причині унії з Римом) - остання в XVII сторіччі була екзархатом Константинопольського Патріархату. Возз'єднання Київської митрополії з Руською Православною Церквою відбулося за благословенням двох Патріархів Константинопольського і Єрусалимського. Чому розкольники не згадують про тяжіння до об'єднання митрополита Київського Іова Борецького, що надіслав у Москву свого посла з проханням до царя, щоб він прийняв Малоросію під своє крило; митрополита Ісаії Купинського, що звертався до московського царя і Патріарха за підтримкою; митрополита Петра Могили, що радив керманичам козацької раті шукати спасіння в спілці з єдинокровною і єдиновірною Московською державою? Ще до возз'єднання кияни визнавали Московського Патріарха Никона своїм патріархом. У травні 1654 року, відправляючи від себе посольство в Москву до царя, вони писали і Патріарху Никону, називаючи його Святішим Патріархом не тільки великої, але і малої Русі. Гетьман Хмельницький з усім козацьким військом називали Московського Патріарха Никона своїм великим святителем, своїм верховним пастирем. Трохи пізніше відомий український ієрарх XVII сторіччя - архієпископ Чернігівський Лазар Баранович - пише московському царю: “прийміть прохання моє: і буду з усією єпархією моєю прямо під благословенням Патріарха Московського, нарівні з іншими великоруськими архієреями, і нехай спадкоємці мої поставляються в Москві, а не в Києві”.

Обдурюючи простий народ, автокефалісти іноді говорять, що автокефалія Української Церкви була затверджена в 1924 році, коли єпископи Волині, знаходячись під політичною владою Польщі, одержали автокефалію від Константинопольського Патріарха. Але це невірно - Константинопольський Патріарх, як відомо, ніколи не підтверджував автокефалію Української Церкви, та й по церковних канонах не має права цього робити. У православному світі Всесвітній (Константинопольський) Патріарх є першим серед рівних йому предстоятелів інших Помісних Церков, тобто він має тільки першість у шані, але аж ніяк не першість у владі. Тому він не має законного права оголосити автокефальною якусь частину іншої Помісної Церкви. Навіть, якби і зробив це, то таке діяння по канонах Церкви було б недійсним і незаконним. Так, у 1924 році Константинополь проголосив автокефалію Польської Церкви, що входила в юрисдикцію Московського Патріархату. Ця автокефалія не була визнана канонічною навіть самою Польською Церквою, про що свідчить звернення православних єпископів Польщі до Руської Церкви: “Польська Автономна Церква визнає неканонічною і недійсною автокефалію Польської Церкви, проголошену Томосом Константинопольського Патріарха Григорія VII від 13. 11. 1924 р., і просить благословення в Матері Руської Церкви на канонічну автокефалію”.

Великі зусилля сьогодні направляються на створення канонічної автокефальної Церкви в Україні за рахунок відокремлення від Руської Православної Церкви і штучного об'єднання з безблагодатними УПЦ КП і УАПЦ, а згодом і з греко-католиками. Дехто думає, що автокефалія врятує Православ'я в Україні. Але це самообман. Гоніння на Церкву ще більше посиляться. Наступною вимогою буде підпорядкування Риму. Ми живемо напередодні антихриста, коли багато хто ухилилися від істини. Для того, щоб “спокусити, по можливості, і обраних” (Мф. 24. 24), ведеться воістину нелюдське гоніння на Церкву Христову, Святе Православ'я. Остережне слово Христа про “лжепророків в овечих шкірах”, що “усередині суть вовки хижі” (Мф. 7, 15), особливо зрозумілі нам, які впізнають вчителів розколу, що розбещують наш народ своїм душепогибельним розколом.

Не автокефалія дасть мир Україні, а загальне покаяння нашого народу в благодатній і істинній Церкві. Пам'ятаєте, що поза Церквою - не існує християнства, немає Христа, немає благодаті, немає істини, немає спасіння - і все це є тільки в Єдиній Православній Церкві. Св. Кіпріян Карфагенський говорив: “Розкольник не оберігає ні єдності Церкви, ні братерської любові, діє проти любові Христової”.

“Як упав ти з неба, денниця, син зорі!.. А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище зірок Божих піднесу престол мій, і сяду на горі в сонмі богів... Зійду на висоти небесні, буду подібний до Всевишнього” (Іс. 14, 12-14). Падіння Філарета деякі порівнюють з падінням денниці, що став сатаною. Філарет, що претендував на Московський Патріарший престол і не отримав його, повстав і воспротивився Духу Святому, що діє в Церкві Божій. Внаслідок своєї гордині, не маючи “миру в кістках своїх від гріхів своїх” (Пс. 37, 4), Філарет впав, і подібно до падшого ангела, веде нині боротьбу з Церквою, прагнучи знищити істинне Православ'я.

Кожна “служба”, що чиниться нині Філаретом, - це накликання гніву Божого на нашу багатостраждальну Батьківщину. Кожне “таїнство”, кощунно зроблене ним або його лжеєпископами і лжесвящениками, недійсне і неспасительне, тому що відводить людину ще далі від Бога, веде до вічної загибелі. Клір Філарета складається з двоєженців і позбавлених сану - людей, що загубили страх Божий і мають спалену совість.

Сьогодні Філарет звертається до людей через засоби масової інформації, розсилає всюди свої відозви і звернення, намагаючись вкрадливими словами спокусити багатьох, повести від Христа.

Тому, будьте обережні! Не піддавайтеся закликам розстриги Філарета, бо може здатися “м'якшою від єлею мова його, але наслідки від неї гіркі, як полин, гострі, як меч обоюдогострий, ноги його нисходять до смерті, стопи його досягають преісподні” (Притч. 5, 3-5).

Пам'ятайте, що Філаретівська секта УПЦ КП - це антицерква, це антихристиянство!

Ті, хто сьогодні ще знаходиться в розколі, відокремлені від Церкви, можуть через покаяння повернутися в лоно спасительної Церкви. Чада канонічної Української Православної Церкви не ворогують, вони чекають повернення наших братів, що опинилися в розколі. “Уста наші відчинені до вас... серце наше розширене... Умістіть нас... ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити” (2. Кор. 6, 11; 2 Кор. 7, 2-3). Не тільки двері наших храмів, але і серця наші відкриті для всіх, хто приходить до істинного Православ'я, що шукають вічного спасіння і життя в Бозі в канонічній і благодатній Церкві Христовій, що щодня молить Всеблагого Бога: “Соеєдини ихъ во Святій Твоей Соборной и Апостольськой Церкви, да и тії съ нами славятъ пречестное и великолепое имя Твоє во віки віковъ. Аминь”.
 

Архімандрит Євлогій,
ректор Одеської духовної семінарії.

 

На початок сторінки