Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (75)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Дивенъ Богъ во Святихъ Своіхъ". Свята мучениця Татіана.  Прп. Серафим Саровський

Заява єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ'ї

Пристрасть

Звичаї перших християн. Хрещення і підготовка до нього

Срібна заметіль

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Є чого повчитися і в молоді!

Здоровий дух - здорове тіло

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Різдво Христове

Різдвяний ангел

Колядки

Мовчанням зраджується Бог

Як поводитися на прийомі у єпископа

Спасительна сила ікони

Як догодити хрещеникові?

Про силу посту в середу

Малина. (Чудеса преподобного Серафима)

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

СРІБНА ЗАМЕТІЛЬ

До Різдва ще місяць, але воно вже обдає тебе іскорками інею, припадає на світанку до намерзлих вікон, співає в церкві на всеношній “Христосъ рождаеється, славіте...” і сниться ночами веселою срібною завірюхою. У ці дні нічого земного не хочеться, особливо школи. Вдома зауважили мій передсвятковий настрій і попередили:

- Якщо принесеш погані оцінки, то ялинки і нових чобіт не побачиш!

“Нічого, - подумав я, - подивимося... Коли поставлять мені, як обіцяли, трійку за поведінку, то я її на п'ятірку виправлю... З арифметики, напевно, вліплять двійку, також не біда. У вчителя двійка на лебедину шию схожа, без кружечка, - її теж на п'ятірку виправлю”...

З Грицем поверталися зі школи. Я запитав його:

- Ти відчуваєш, як пахне Різдвом?

- Поки що ні, але незабаром почую!

- Коли?

- Тоді, коли мамка гусака купить і смажити почне, тоді і почую!

Його відповідь мені не сподобалась. Я надувся і замовк.

- Ти чого надувся? - запитав він. Я скосив на нього сердиті очі:

- Хіба Різдво смаженим гусаком пахне?

- А чим?

На це я нічого не зміг відповісти, почервонів і ще більше розсердився.

А Різдво наближалося. У магазинах вже з'явилися ялинкові прикраси і різдвяні подарунки. За тиждень до Різдва Христового нас відпустили на канікули. Перед тим, я молив Бога, щоб Він не допустив двійки з арифметики і трійки за поведінку. Бог почув мою молитву, і з арифметики - трійка, а за поведінку - п'ять з мінусом.

Різдво стояло біля вікон, малювало-мережило квіти на склі, чекало, коли в домі вимиють підлогу, постелять килимки, затеплять лампади перед іконами і впустять Його...

Прийшов Свят-вечір. Ступав заметіллю, білою-білою, як ніколи. Наш ганок замело снігом, і, відкидаючи його, я подумав: незвичайний сніг... - ніби святий! Вітер, шумів у вітті беріз - теж незвично! Люди в лапатих сніжинках - теж не ті... Дорогою, по кучугурах хлопчисько у валянках віз на санках ялинку і дивно чомусь посміхався.

Я довго стояв під заметіллю і прислухався, як по душі ходило веселим вітром духмяне і найпрекрасніше у світі слово - “Різдво”. Воно війнуло хуртовиною і запахом колючої ялиці.

Не знаючи куди подіти себе серед цього білого дива, я забіг у собор і послухав, як у церкві читали пророцтво про народження Христа у Вифлиємі; пройшовся базаром, де продавали ялинки; переліз через паркан у міський парк, хоча ворота були відкриті. В парку нікого, - тільки заметіль посвистувала серед дерев. Невідомо чого, кинувся з розгону в глибоку кучугуру і губами притулився до снігу. Втомився, бігаючи по заметілі, сизий і закляклий, прийшов додому і побачив під іконами маленьку ялинку... Сів поруч з нею і почав співати, спочатку бурмочучи, а потім усе голосніше і голосніше: “Дева днесь пресущественного рождаєетъ”, і замість “волхви со звездою путешествуютъ” проспівав: “волки со звездою путешествуютъ”.

Батько, слухаючи мій спів, сказав:

- Ти що? Де це бачено, щоб вовки зі звіздою подорожували?

Мені дуже хотілося їсти, але до зірки - не можна. Батько, закінчив роботу, став читати вголос Євангелію. Я прислухався до його протяглого читання і думав про Христа, що лежить у яслях:

- Напевно, йшов тоді сніг і маленькому Ісусу було дуже холодно!

І мені так стало шкода Його, що я заплакав.

- Ти чого канючиш? - запитали мене занепокоєно.

- Нічого. Пальці відморозив.

- Так тобі і треба! Сиди вдома!

І от, нарешті, наступив різдвяний вечір. Ми пішли на всеношну у церкву Спаса-Преображення. Заметіль втихла, і безліч зірок висипало на небо. Серед них я довго шукав різдвяну зірку і, на превелику радість, знайшов її. Вона сріблясто-блакитним промінням сяяла яскравіше від усіх зірок.

От ми і в церкві. Під ногами ялиця, а навкруги, куди не глянь, звідусіль - сяйво. Навіть огрядний староста, якого всі називають “жилою”, і той сяє, як святий угодник. Тут я побачив Гриця. Протиснувся до нього і шепнув на вухо:

- Я бачив на небі різдвяну зірку... Велику і сяючу!

Гриць покосився на мене і буркнув:

- Звичайна зірка! Вегою називається. Її завжди видно!

Я розсердився і штовхнув його в ребро.

Раптом стало дуже тихо. Всі відчули, що зараз відбудеться щось надзвичайне. Тиша в церкві стала ще тихішою. Прозвучало:

- С нами Бог! Розумейте языцы и покоряйтеся, яко съ нами Богъ!

Радісно, одноголосо хор підхопив - С нами Бог! Розумейте языцы и покоряйтеся, яко с нами Бог!

Відчинили Царські врата, вівтар був сліпучо-білим від срібної парчі на престолі і жертвеннику.

- Услышите до последних земли, яко c нами Бог, - лунав хор усіма найкращими в місті голосами.

- Могущии покоряйтеся, яко с нами Бог... Живущий во стране и сени смертней свет возсияет на вы, яко с нами Бог. Яко отроча родися нам, Сын, и дадеся нам - яко с нами Бог... И мира Его нет предела, - яко с нами Бог!

Коли проспівали цю величну пісню, то закрили Царські врата і знову почали читати.

Потім хор радісно заспівав: “Рождество Твоє, Христе Боже наш”.

Після різдв'яної служби вдома зазорили (так говорила мама) ялинку від вогню лампади.

В цей зоряний вечір мені знову снилася срібна заметіль, і, начебто, крізь її хвилі йшли вовки на задніх лапах, в кожного з них було по зірці і всі вони співали: “Рождество Твоє, Христе Боже наш”.

М. Нікіфоров-Волгін
"Дорожний посох"

 

На початок сторінки