Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (75)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Дивенъ Богъ во Святихъ Своіхъ". Свята мучениця Татіана.  Прп. Серафим Саровський

Заява єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ'ї

Пристрасть

Звичаї перших християн. Хрещення і підготовка до нього

Срібна заметіль

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Є чого повчитися і в молоді!

Здоровий дух - здорове тіло

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Різдво Христове

Різдвяний ангел

Колядки

Мовчанням зраджується Бог

Як поводитися на прийомі у єпископа

Спасительна сила ікони

Як догодити хрещеникові?

Про силу посту в середу

Малина. (Чудеса преподобного Серафима)

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

ЗВИЧАЇ ПЕРШИХ ХРИСТИЯН

Хрещення і підготовка до нього

Тип проповіді євангельської відповідав запитам слухачів. Іудеї охоче слухали пророцтва і докази, взяті зі Св. Письма і Його Передання. Язичників переконували за допомогою більш-менш простих образів, враховуючи ступінь їх світогляду, використовуючи, запозичені у філософів і поетів, влучні вирази. Чудеса загострювали увагу тих і інших. У Діяннях Апостолів ми знаходимо різноманітні приклади повчань (2, 14; 3, 12-13, 16; 14, 14; 17, 22). Слово Боже пропонувалося тільки тим, хто сприймав Його охоче і спокійно. Як тільки глухі до істини починали заперечувати або насміхалися, що траплялося нерідко, християнин замовкав, побоюючись, піддати святу істину насмішці і дати привід до богохульства. Згодом стали виходити у світ деякі твори, метою яких було показати язичникам несерйозність їх релігії і допомогти з'ясувати помилку. До таких творів належать: “Поради язичникам” Климента Олександрійського, три книги Феофіла Автолику, роздуми Татіана проти греків. Але якщо було щось, що особливо залучало до Християнства, то це - чудеса, які в цей час нерідко відбувалися, а також святість життя і подвиг християн і їх непохитна мужність, з якою вони переносили муки катувань.

Якщо хто повідомляв, що бажає стати християнином, то його рекомендували єпископу або пресвітеру, який відразу випробовував його намір, чи дійсно він є остаточним і щирим; тому що остерігалися, не опоганити святиню, доручаючи її негідникам, і щоб не обтяжити Церкву людьми малодушними і легковажними, спроможними ославити її: зрадити, навіть, при натяку на гоніння. Тому з'ясовували причину наміру, соціальний статус: вільний він чи раб, чи відпущений; його вдачу і дотеперішній спосіб життя. Ті, що займалися якимось ганебним ремеслом або мали набуті порочні звички, не приймалися, хіба тільки після того, як викорінювали їх і зрікалися назавжди (Блж. Августин “Про Нагірну проповідь Господню”). Тому відхилялися прохання розпусних жінок, лихварів, акторів, гладіаторів, народних танцюристів і співаків, словом, усіх тих, хто влаштовував видовища, і тих, хто захоплювався ними. Обманщики, ворожки, гадалки, всі, хто лікував заговорами, чарами, нібито, відводячи зло, і хто жив, послуговуючись забобонами не приймалися в число віруючих. Навіть, після того, як кидали своє ремесло, їх довго випробовували.

Багато праці і зусиль прикладали перші християни для навернення душ в істинну віру, але при цьому були дуже суворими до тих, хто бажав до них приєднатися.

Той, кого визнавали гідним Християнства, вступав у число оглашених через покладання на нього рук єпископа або по рекомендації його пресвітера, який покладаючи на його чоло хресний знак, просив Бога успіхів для нього в сприйнятті майбутніх настанов і сили сподобитися святого хрещення. Від цієї миті він слухав повчання перед народом, куди допускалися і найбільші зрадники. Наставники спостерігали за поведінкою оглашенних і кожного окремо навчили основам віри, не пояснюючи Таїнств, зрозуміти які, вони були ще не готові. Переважно намагалися прищепити їм норми моралі, щоб вони знали, як поводитися після хрещення. З уроків моралі складаються настанови Климента, який був в Олександрійському училищі спадкоємцем Пантена. Після Климента цю посаду доручили Оригену (Євсевій, “Церковна історія”). Період оглашення тривав два роки. Але його могли і скоротити, все залежало від успіхів оглашенного. Враховувалося не тільки те, чи розумів він вчення, але особливо - те, чи виправляв він своє життя. І тримали його в цьому стані доти, поки він цілком не змінював своїх звичок (Ориген, “Бесіда на Євангеліє від Луки”). Тому багато хто відкладали своє хрещення аж до смерті. Бажаючі прийняти Хрещення, якщо визнавались гідними цього, повідомляли свої імена на початку Великого Посту для занесення в список випробуваних для хрещення або освічених (Ориген “Проти Цельса”). Таким чином, було два роди оглашенних: слухачі і випробувані для хрещення. Ці останні говіли на Великий Піст, як вірні, поєднуючи з цим часту молитву, земні поклони, аналіз своїх гріхів і сповідь (Тертуліан, “Про хрещення”). Так, крок за кроком, навчали їх основним істинам віри, пояснюючи символи і особливо таїнство Трійці і Втілення; декілька разів вводили їх у церкву для іспиту і для проголошення над ними заклинань і молитов при вірних. Це називалося обранням і цього дотримувалися впродовж багатьох сторіч навіть над немовлятами.

Наприкінці Великого Посту вчили їх молитві Господній і давали стисле поняття про Таїнства, до яких вони приступали, залишаючи повне їх пояснення на майбутнє. Цей порядок відомий з оглашень св. Кирила Ієрусалимського і з листа диякона Ферранда святому Фулгенцію, в якому обговорюється хрещення ефіопа. Тих, що після всіх іспитів визнавали гідними хрещення, називали обраними. Їх урочисто хрестили або в ніч на Світле Воскресіння, щоб вони воскресли з Ісусом Христом, або в ніч на П'ятидесятницю, щоб вони одержали Св. Духа з апостолами (Тертуліан “Про хрещення”), тоді їх і миропомазували. Зазвичай, тільки в ці два свята здійснювали хрещення, це правило існувало ще в Х сторіччі. Втім людей, над якими нависла небезпека, а це бувало в часи гонінь, хрестили в будь-який час.

В день хрещення, оглашенного приводили до священика, заставляли його відректися від сатани і справ його, питали про віру, і він відповідав читанням Апостольського Символу (Тертуліан “Про хрещення”, “Про вінець”; св. Кіпріян “Лист Іануарію”). Хрещення завжди відбувалося через занурення: хрещаємого занурювали тричі, вимовляючи щоразу ім'я однієї з Осіб Св. Трійці (Тертуліан “Проти Праксея”). Хрещення через кроплення вважалося достатнім у крайньому випадку, наприклад, над хворими (св. Кіпріян “Лист Магнусу”, “Лист Фіду”). Немовлят хрестили відразу, як тільки їх приносили, іноді, навіть, раніше восьми днів (Тертуліан, “Про хрещення”), і за них відповідали батьки. Але немовлятами називалися і всі новоохрещені, якого б віку вони не були. Хрещення поєднували з помазанням миром, освяченим на престолі (Св. Кіпріян, “Лист Іануарію”) Охрещених представляли єпископу і за допомогою його молитви і рукопокладення отримували Св. Духа (Тертуліан “Про воскресіння тіла”). Їм давали молоко і мед в знак того, що вони вступали в істинну обітованну землю і духовне дитинство (Тертуліан “Про вінець”). Першого тижня духовно новонароджені носили білий одяг, який вони отримали по виході з води, в знак цнотливості, яку зобов'язувалися берегти до смерті, і впродовж всього тижня не відвідували лазню, що в теплих країнах прийнято робити щодня. Не виявлено, щоб повнолітні міняли імена, тому що ми знаємо багатьох святих, імена яких походять від поганських богів, як Діонісій, Мартиніан, Димитрій (Євсевій “Церковна історія”). Що стосується немовлят, то їм самовільно давали імена апостолів або іменували назвами християнських чеснот і предметів віри (Св. Златоуст “Бесіда на книгу Буття”, стор. 21), наприклад, у греків: Євсевій, Євстафій, Григорій, Афанасій повсюдно вживаються у християн. Новоохрещені після хрещення знаходилися під опікою своїх наставників і пресвітерів доти, поки не зміцніють в християнському образі життя.

За текстом журналу "Християнське читання",
1825 р.

 

На початок сторінки