Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (75)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Дивенъ Богъ во Святихъ Своіхъ". Свята мучениця Татіана.  Прп. Серафим Саровський

Заява єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ'ї

Пристрасть

Звичаї перших християн. Хрещення і підготовка до нього

Срібна заметіль

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Є чого повчитися і в молоді!

Здоровий дух - здорове тіло

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Різдво Христове

Різдвяний ангел

Колядки

Мовчанням зраджується Бог

Як поводитися на прийомі у єпископа

Спасительна сила ікони

Як догодити хрещеникові?

Про силу посту в середу

Малина. (Чудеса преподобного Серафима)

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

ЯК ДОГОДИТИ ХРЕЩЕНИКОВІ?

Так вже сталося, що мої життєві стежки повернули зовсім в інший бік від хрещених батьків. Де вони тепер, як живуть, та й чи живі взагалі, не знаю. Навіть імен їхніх не пам'ятаю: давно хрестили мене, ще немовлям. Питала у батьків, але й вони не пам'ятають, знизують плечима, кажуть: жили тоді по сусідству люди, їх і запросили в хрещені. А де вони зараз, як їх звати-величати - хіба згадаєш? Щиро кажучи, для мене ця обставина ніколи ущербною не була: росла та й росла, без хрещених.

Нині, звичайно, тужу за випадковими моїми “батьком з матір'ю”, котрі й гадки не мають, що згадую їх зараз не з докором, а з жалем.

Кому не знайома така картина: гарно вбрані люди стоять у храмі. В центрі уваги - немовля в мереживах і стрічках. Його передають з рук в руки, погойдують, розважають, щоб не плакало. Чекають хрещення. Поглядають на годинники, нервують. Хрещених можна впізнати відразу. Вони якісь особливо зосереджені й поважні, віддають розпорядження, шелестять пакетами з хрестильним одягом і новенькими пелюшками. Аж ось батюшка запрошує - пора. Заметушилися, захвилювалися хрещені: адже й для них, як і для їх хрещеника, сьогоднішній вхід у Божий храм - подія значуща, знаменна. За розгубленістю й напруженістю можна легко визначити, що хрещені - люди не церковні, і лише подія, в якій їх запросили прийняти участь, привела під склепіння храму.

Священик обов'язково нагадає про обов'язки хрещених батька і матері, взагалі про християнський обов'язок. Але від хвилювання чи, можливо, від ніяковості, чи від серйозності моменту мало хто запам'ятає й візьме до серця головну думку батюшки: всі ми відповідаємо за своїх хрещеників і нині, і повсякчас. А хто й запам'ятає, той найімовірніше неправильно зрозуміє. І от, час від часу, пам'ятаючи про свій обов'язок, почне вкладати в благополуччя хрещеника посильну дещицю: на дні народження, по мірі підростання чада - шикарний комплект дитячого посагу, дорогу іграшку, модний ранець, велосипед і так далі.

Ми дуже мало знаємо. Але не це - лихо, а те, що не дуже й хочемо знати. Адже якби хотіли, то перед тим, як іти в храм хрещеними, заглянули б туди напередодні й розпитали б священика, до чого зобов'язує нас цей крок, щоб гідно до нього підготуватися.

Хрещений - по-слов'янськи - “восприємник”(наставник). Чому? Після занурення немовляти у купіль священик передає його з своїх рук в руки хрещеного. Зміст цього дійства дуже глибокий. Приймаючи немовля, хрещений батько бере на себе почесну, а головне - відповідальну місію вести хрещеника шляхом в Царство Боже. Ось куди! Адже хрещення - це духовне народження людини. Пам'ятаєте, в Євангелії від Іоана: “хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже” (Ін. З, 5).

Серйозними словами - “охоронцями віри та благочестя” - називає Церква хрещених батьків. Але щоб охороняти, треба розуміти - кого і від чого. Тому лише віруюча православна людина може бути хрещеним, а не та, яка разом з охрещуваним немовлям вперше вибралась до храму. Хрещені мають знати хоча б основні молитви: “Отче наш”, “Богородице Діво”, “Да воскреснєт Бог,..”; вони повинні знати “Символ Віри”, читати Євангеліє, Псалтир. І, звичайно ж, носити натільний хрест, уміти хреститися. Віра та покаяння - дві основні умови єднання з Богом. Однак від немовляти неможливо вимагати віри і покаяння, тому хрещені й покликані, маючи віру та покаяння передати їх, навчити своїх хрещеників.

Священик має світлу святкову ризу як ознаку початку нового життя, духовної чистоти. Він обходить навколо купелі, кадить її й усіх, хто стоїть поруч з запаленими свічками. Горять свічки і в руках хрещених батьків. Зовсім скоро священик тричі опустить малюка в купіль і мокрого, зморщеного передасть в руки хрещених. Немовля одягнуть в білий одяг. В цей час співається дуже красивий тропар: “Ризу мнє подаждь свєтлу, облачися свєтом, яко ризою... “.

Від нині життя хрещених батьків наповниться особливим змістом, вони взяли на себе подвиг духовного батьківства і відповідати за хрещеника чи хрещеницю будуть тепер перед Богом.

На Першому Вселенському Соборі прийняли правило, згідно з яким жінки стають хрещеними для дівчаток, а чоловіки - для хлопчиків. Простіше кажучи, для дівчинки потрібна лише хрещена мати, для хлопчика - лише хрещений батько. Однак за стародавньою традицією запрошують обох хрещених (а інколи й більше), хоча це й необов'язково. Але і тут необхідно знати певні правила. Наприклад, чоловік та його дружина не можуть бути хрещеними одному малюку, так само, як батьки дитини не можуть бути їй водночас і хрещеними батьками. Хрещені батьки не можуть брати шлюб зі своїми хрещениками або з їхніми батьками. Позаду хрестини малюка. Попереду в нього велике життя, в якому і нам відведено місце, рівнозначне його рідним батькові з матір'ю. Попереду наша праця, наше постійне прагнення підготувати хрещеника до сходження на духовні висоти. З чого почати? Та з найменшого. На перших порах, особливо коли дитина перша, батьки знемагають від клопотів, що на них звалилися. Ось тут саме час простягнути їм руку допомоги. Носити малюка до Причастя, потурбуватися, щоб над його колискою висіли іконки, подавати за нього записочки в храмі, замовляти молебні, постійно, як і своїх кровних дітей, поминати в домашніх молитвах. Звичайно, не слід робити це повчаючи, мовляв, ви в суєті потонули, а я ось який, наскрізь духовний - про високе думаю, до високого прагну, вашу дитину окормлюю, що б ви без мене робили. Взагалі духовне виховання малюка можливе лише тоді, коли хрещений у домі - своя людина, бажана, тактовна. Не слід, звичайно, брати на себе всі турботи. Обов'язки духовного виховання з батьків не знімаються, однак допомагати, підтримувати, а інколи і підміняти їх - це необхідно і обов'язково.

Перед тим, як погодитись стати хрещеним батьком чи матір'ю, треба собі чесно відповісти: чи зможу, чи вистачить у мене здоров'я, терпіння, духовного досвіду, щоб стати хрещеним людині, котра вступає в життя? Тож, певно, слід добре подумати, перш ніж покласти на себе цей непростий хрест. А батькам необхідно ретельно придивитися до родичів та друзів: хто з них зможе стати по-справжньому добрим помічником у вихованні, хто зуміє наділити ваше чадо істинними християнськими дарами - молитвою, вмінням прощати, здатністю любити Бога.

Але якщо в домі лихо - тут інші критерії. Скільки нещасних, неприкаяних діточок у неблагополучних сім'ях. А скільки просто недоброзичливих, озлоблених людей живуть під одним дахом і змушують жорстоко страждати дітей. Та коли людина, котра стояла з запаленою свічкою перед хрещенською купіллю, кинеться, як на амбразуру, назустріч хрещенику, вона може й гори перевернути. Посильне добро - теж добро. Ми не в змозі перетворити неблагополучну сім'ю на благополучну, однак у наших силах узяти до себе на дачу на день-другий дитину, котра забула, коли її голубили, записати її до недільної школи і взяти на себе обов'язок водити її туди, і - молитися. Молитовний подвиг беруть за основу хрещені всіх часів і народів.

Священики добре розуміють тягар подвигу хрещених батьків, тож не благословляють одному бути хрещеним багатьох малюків, хороших і різних. Та я знаю людину, у якої понад п'ятдесят хрещеників. Ці хлопчики й дівчатка саме звідти, з дитячої самотини, дитячої журби, з великодитячої біди. Звати цю людину Олександром Геннадійовичем Петриніним; він директор в одному з центрів реабілітації дітей, а простіше - в дитячому притулку. Як директор, він робить дуже багато: здобуває кошти на обладнання класів, добирає кадри із совісних, некорисливих людей, визволяє своїх підопічних з міліції, знаходить знедолених по підвалах. Як хрещений батько - водить їх до храму, розповідає про Бога, готує до Причастя і - молиться. У десятках храмів читаються, написані ним, довгі записки “о здравії” численних хрещеників. Він дуже стомлюється, інколи майже падає від знемоги. Однак у нього немає іншого виходу: Ю. Петринін - хрещений батько, а його хрещеники - особливий народ. Його серце - рідкісне серце, тож священик, розуміючи це, благословляє його на таке подвижництво. Педагог від Бога - говорять про нього ті, хто знає його в роботі. Хрещений батько від Бога - чи можна так сказати? Ні, мабуть, бо всі хрещені батьки - від Бога, але ж він вміє страждати, як хрещений, уміє любити, як хрещений, і вміє рятувати, як хрещений батько.

Для нас, чиї хрещені діти розпорошені по містах і селах, його служіння дітям - взірець справжнього християнського служіння. Гадаю, багатьом із нас до його висот не дотягнутися, але коли вже брати з кого приклад, то саме з тих, хто розуміє своє звання восприємника як серйозну, а не випадкову справу в житті.

Можна, звичайно, сказати: в мене слабке здоров'я, зайнятий, не такий уже й церковний, як годилося б, і тому найкраще, що можу зробити, щоб не грішити, - це взагалі відмовитися від пропозиції стати хрещеним батьком. Так чесніше й спокійніше, чи не так? Спокійніше - так. Але чесніше...

Мало хто з нас, особливо коли підійшов час зупинитися, озирнутися на прожите, може сказати про себе: я хороший батько, хороша мати, я нічим не завинив перед власною дитиною. Ми завинили перед усіма, і безбожний час, в якому виростали наші запити, наші “прожекти”, пристрасті, і є результатом наших боргів один перед одним. Ми вже не відшкодуємо їх. Діти виросли й обходяться без наших істин та наших “відкриттів Америки”. Батьки постаріли. Однак совість - голос Божий вимагає віддачі, і не на словах, а на ділі. Хіба не може бути таким ділом виконання обов'язків хрещених батьків?

У нас ще є на це час. І скільки його відпущено - одному Господу відомо. Тому треба поспішати.

Наталія Сухиніна,
Православна газета”, №10, 2000

 

На початок сторінки