Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (75)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Дивенъ Богъ во Святихъ Своіхъ". Свята мучениця Татіана.  Прп. Серафим Саровський

Заява єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ'ї

Пристрасть

Звичаї перших християн. Хрещення і підготовка до нього

Срібна заметіль

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Є чого повчитися і в молоді!

Здоровий дух - здорове тіло

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Різдво Христове

Різдвяний ангел

Колядки

Мовчанням зраджується Бог

Як поводитися на прийомі у єпископа

Спасительна сила ікони

Як догодити хрещеникові?

Про силу посту в середу

Малина. (Чудеса преподобного Серафима)

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

СПАСИТЕЛЬНА СИЛА ІКОНИ

Всі люди на землі несуть скорботи. А хто віддався волі Божій, тими Господь Сам керує Своєю благодаттю, і вони мужньо переносять все заради Бога, Якого возлюбили і з Яким прославляються вічно.
Прп. Силуан Афонський

Священнослужителі і парафіяни Свято-Георгієвського храму м. Львова підносили щирі молитви до Бога за здоров'я та якнайшвидше одужання свого Архіпастиря. У Владики Августина була травмована нога. Він проходив курс лікування у військовому шпиталі.

За його здоров'я молилась і я вдома перед іконкою. Це була не повна ікона, а тільки частина, середина від ікони. Зображення на ній збереглося мало. Але я, відчувши її спасительну силу, вирішила принести Владиці з надією, що вона захистить і врятує. Владика, поцілувавши її, сказав, що це ікона Святої Трійці та попросив розповісти про неї.

Трапилось це спекотного літа 1956 року. Я поверталась із Кіровограда до Львова. В одному купе зі мною їхали два поляки. Вони виявились цікавими співрозмовниками. Ми розмовляли на різні теми, згадували війну, яка своїм гострим жалом торкнула кожну сім'ю, кожну людину, а, коли, непомітно для нас самих перейшли до питання віри, то виявилось, що ми, троє супутників, - православні християни.

Один з них - колишній офіцер польської армії, розповів зворушливу історію, яка трапилась з ним під час війни.

У 1939 році його призвали на військову службу до польської армії. В бою за Варшаву він був важко поранений. Невідомо скільки часу пролежав непритомним серед руїн. Та раптом яскравий промінь торкнувся обличчя, і він відчув у собі життя. Піднявши голову, побачив, приблизно за сто метрів від себе, промінчик, який вигравав всіма кольорами веселки. Спробував підвестись, але сили покидали тіло. Навколо ні душі. Спочатку йому спало на думку, що це уламок дзеркальця, і сонячні промені так грайливо відбиваються у ньому. Але невідома сила притягувала його до промінця. Тоді він, будь-як перев'язавши закривавлену ногу, звернувшись зі щирою молитвою до Бога, подолав рятівні сто метрів.

Яскравим промінчиком світилась ікона, розбита і розірвана на шматочки.

Серце стиснулося у грудях, на очі набігли сльози, а в душі була віра, що ця ікона його врятує. Він дістав її з-під уламків скла, обережно заховав у кишеню мундира, поближче до серця, і знову знепритомнів...

Потім - шпиталь. Ампутація ноги... і ікона в кишені біля серця. Операція пройшла вдало, дякуючи Богу, що посилав спасительну силу через ікону.

Закінчилась війна, але з іконою він не розлучався ніколи. І ось тепер, коли він їздив відвідати своїх фронтових друзів, вона також була з ним, як берегиня.

Мені дуже захотілось побачити цей образ. А він, ніби прочитавши мою думку, обережно дістав його з кишені і показав мені.

Я раділа за людину, яка пройшовши всі жахи війни, будучи інвалідом, не нарікала на долю, не зрадила православній вірі, а залишилась вдячною Богу за все.

Тремтячими руками взяла ікону, від якої залишилась тільки середина, поцілувала її і... розплакалась. Розчулений моїми щирими слізьми, він обережно взяв один “шматочок” ікони і протягнув мені, як часточку благодатної сили. Я з радістю і вдячністю прийняла цей дар Божий.

Ми під'їжджали до Тернополя. Мої співрозмовники готувались до виходу. Прощались. Дякували за знайомство і щиру душевну розмову. А я все ще була під враженням від цієї історії. Сльози знову накотились на очі. Мене переповнювали почуття жалю, поваги, любові, глибокої вдячності і віри... Та раптом... що це? Мій зворушений співрозмовник, дістав з кишені ікону (яку так свято беріг сімнадцять років) і подарував мені її від щирого серця з побажанням заступництва.

Сорок чотири роки Господь через цю ікону оберігає мене від усяких бід і скорбот, зцілюючи недуги. А часи були важкі (комсомол, компартія, гоніння на віруючих), але ікона завжди була зі мною. Я її підшивала і ховала у вимостках пальто, у підкладках. І дотепер бережу. До неї звертаюсь і в радості і в смутку. Це дорогий подарунок мого польського друга, про котрого молитовно завжди згадую, хоча, на превеликий жаль, не запам'ятала імені його.

Дякуючи Богу, за нашими щирими молитвами, зусиллями лікарів Владика одужав, і я у своєму серці підношу вдячні молитви до Бога, Єдиного в Святій Трійці: Отця і Сина і Святого Духа.

Тетяна Дяченко,
парафіянка свято-Георгіївської церкви у м. Львові

 

На початок сторінки