Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (75)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Дивенъ Богъ во Святихъ Своіхъ". Свята мучениця Татіана.  Прп. Серафим Саровський

Заява єпископату Української Православної Церкви щодо шляхів подолання розколу в українському Православ'ї

Пристрасть

Звичаї перших християн. Хрещення і підготовка до нього

Срібна заметіль

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Є чого повчитися і в молоді!

Здоровий дух - здорове тіло

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Різдво Христове

Різдвяний ангел

Колядки

Мовчанням зраджується Бог

Як поводитися на прийомі у єпископа

Спасительна сила ікони

Як догодити хрещеникові?

Про силу посту в середу

Малина. (Чудеса преподобного Серафима)

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

РІЗДВЯНИЙ АНГЕЛ

- Подайте, ради Христа, милостиньку! Милостиньку, Христа ради!..

Ніхто не чув цих жалібних слів, ніхто не звертав уваги на сльози, що тремтіли в словах бідно-одягнутої жінки, яка самотньо стояла на розі великої і пожвавленої міської вулиці.

- Подайте милостиньку!.

Перехожі квапливо крокували повз неї, із шумом проїжджали екіпажі по сніжній дорозі. Навкруги чувся сміх, жвава розмова...

На землю спускалася свята, велика ніч під Різдво Христове. Вона сіяла зірками, огортала місто таємничою імлою.

- Милостиньку... не собі, діткам моїм прошу...

Голос жінки раптом обірвався, і вона тихо заплакала. Тремтячи під своїм лахміттям, вона втирала сльози закляклими пальцями, але вони знову лилися по її худих щоках. Всім було не до неї...

Вона і сама не думала про себе, про те, що зовсім замерзла, що від ранку нічого не їла... Всі її думки були біля дітей, серце боліло за них... Сидять вони, бідні, там, у холодній темній конурі, голодні, змерзлі... і чекають її... Що вона принесе або що скаже? Завтра велике свято, усім дітям весело, тільки її бідні дітки голодні і нещасні.

Що робити їй? Що робити? Останнім часом вона працювала, як могла, надривала останні сили... Потім злягла і втратила роботу... Підійшло свято, їй ніде взяти шматка хліба...

О, дітки, бідні дітки! Заради них, вона зважилася, вперше у житті просити милостиню... Рука не піднімалася, язик не повертався .. Але думка, що діти її хочуть їсти, що вони зустрінуть свято голодні, нещасні, мучила її. Вона готова була на усе. І за декілька годин їй удалося зібрати декілька копійок... Нещасні діти! У інших дітей - ялинка, вони - веселі, задоволені в це велике свято, тільки її діти...

- Милостиньку, добрі люди, подайте! Подайте, Христа ради!.

І немов у відповідь на її розпач, неподалік пролунав благовіст... до всенощної. Так, треба піти помолитись... Можливо, молитва полегшить її душу... Вона помолиться сердечно за себе, за дітей...

Невпевненими кроками доплелась вона до церкви...

Храм освітлений, залитий вогнями... Усюди маса людей... веселих, задоволених. Притаївшись у кутку, вона впала на коліна і завмерла... Вся безмежна, материнська любов, уся її скорбота за дітей вилилася в гарячій молитві, у глухих скорботних риданнях. “Господи, допоможи! Допоможи!” - плаче вона. І кому, як не Господу Покровителю і Захиснику слабких і нещасливих, вилити їй усе своє горе, увесь щиросердечний свій біль? Тихо молилася вона в кутку, і сльози градом лилися по обличчі.

Вона не зауважила, як закінчилася всеношна, не бачила, як до неї підійшов хтось...

- Чому Ви плачете? - пролунав ніжний голос, що здався їй небесною музикою. Вона підняла очі й побачила перед собою маленьку, багато одягнену дівчинку. На неї дивилися з милим співчуттям ясні дитячі оченята. Позаду дівчинки стояла бабуся-нянька.

- У вас горе? Так? Бідна Ви, бідна! - Ці слова, сказані ніжним, дитячим голосом, глибоко зачепили її.

- Горе! Дітки в мене голодні, від ранку не їли... Завтра свято таке.. велике...

- Не їли? Голодні? - На обличчі дівчинки виразився страх.

- Няню, що ж це! Діти не їли нічого! І завтра будуть голодні! Нянечко! Як же це? - Маленька дитяча ручка сковзнула в муфту.

- От, візьміть, отут є гроші... скільки, я не знаю... погодуєте дітей... заради Бога... Ах, няню, це жахливо! Вони нічого не їли! Хіба це можна, няню! На очах дівчинки навернулися великі сльози.

- Що ж, Маню, робити! Бідність у них! І сидять, бідні, у голоді й у холоді. Чекають, чи не поможе їм Господь!

- Ах, няню, мені шкода їх! Де ви живете, скільки у вас дітей?

- Чоловік помер - із півроку буде... Троє діточок залишилося. Працювати не могла, хворіла увесь час... Ось і довелося з рукою по світі йти... Живемо ми, недалеко... от тут... у підвалі, на розі, у великому кам'яному будинку купця Осипова...

- Нянечко, майже поруч із нами, а я й не знала... Підемо скоріше, тепер я знаю, що треба робити!

Дівчинка швидко вийшла з церкви, супроводжувана бабусею.

Бідна жінка машинально пішла за ними. У гаманці, що був у неї в руках, лежав пятирублевий папірець. Забувши усе, крім того, що вона може тепер зігріти і нагодувати дорогих діточок, вона зайшла в магазин, купила продуктів, хліба, чаю, цукру і побігла додому. Трісок залишилося ще досить, грубу протопити їх вистачить.

Вона бігла додому з усіх сил.

От і темна конурка. Три дитячих фігурки кинулися назустріч.

- Мамочко! Їсти хочеться! Чи принесла ти! Рідна!

Вона обійняла їх усіх трьох і облила сльозами.

- Послав Господь! Надю, затопи грубу, Петрику, став самовар! Погріємося, поїмо, на честь великого свята!

У конурці, сирій і вогкуватій, настало свято. Діти були веселі, зігрілися і базікали. Мати раділа їхньому пожвавленню, їхній розмові. Тільки зрідка приходила в голову сумна думка... що ж далі? Що далі буде?

- Ну, Господь не залишить! - говорила вона собі, покладаючи всю надію на Бога.

Маленька Надя тихо підійшла до матері, притиснулася до неї і заговорила:

- Скажи, мамо, а правда, що в різдвяну ніч з неба злітає різдвяний ангел і приносить подарунки бідним дітям?! Скажи, мамо!

Хлопчики теж підійшли до матері. І бажаючи розрадити дітей, вона спочатку їм розповіла, що Господь піклується про бідних дітей і посилає їм Свого ангела у велику, різдвяну ніч, і цей ангел приносить їм подарунки і гостинці!

- І ялинку, мамо?

- І ялинку, дітки, гарну, блискучу ялинку!

У двері підвалу хтось стукнув. Діти кинулися відчинити. За дверима був чоловік із маленькою зеленою ялинкою в руках. За ним гарненька, білява дівчинка з кошиком, у супроводі няньки, що несла за нею різні пакунки і пакети

Діти боязко притиснулися до матері.

- Це ангел, мамо, це ангел? - тихо шепотіли вони, благоговійно дивлячись на гарненьку ошатну дівчинку.

Ялинка давно стояла вже на столі. Стара няня розв'язала пакети, витягла з них смачні булочки, кренделі, сир, олію, яйця, прибирала ялинку свічами і гостинцями. Діти все ще не могли отямитися. Вони любувалися на “ангела”. І мовчали, не рухаючись із місця.

- От вам, зустрічайте весело Різдво! - пролунав дитячий голосок. - З святом! Дівчинка поставила на стіл кошик і зникла, перед тим, як діти і мати отямилися. “Різдвяний ангел” прилетів, приніс дітям ялинку, гостинці, радість і зник, як променисте видіння...

Вдома Маню чекала мама, міцно обійняла її і притиснула до себе.

- Добра моя дівчинко! - говорила вона, цілуючи щасливе личко донька. Ти відмовилася сама від ялинки, від гостинців і усе віддала бідним дітям! Золоте в тебе сердечко! Бог нагородить тебе...

Маня залишилася без ялинки і подарунків, але вся сяяла від щастя. Своїм милим личком, золотавим волоссям вона справді була подібна до “різдвяного ангела”.


 

На початок сторінки