Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

№9 (71)  2000 р. Анонс номера Зміст номера: Документи архієрейського Собору Української Православної Церкви Святі мученики Адріан і Наталія Війна продовжується "Руська Православна Церква і Східні Патріархи" Здоровий дух - здорове тіло Сповідь Ритми пекла Дитяча сторінка З життя святого Петра На допомогу вчителю "Християнської етики" Хто ми такі? Як звертатись до священства? Чи дозволить Бог?... Зустріч з чудом Біснуватий. Розповідь очевидця Отче! Помоліться... Нам пишуть З усього світу...       Газета "Світло Православ'я" Засновник і видавець: Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви. Реєстраційне свідоцтво КВ-975. Виходить з 1.01.1994р. Редакційна рада: протопресвітер Василій Осташевський, священик Андрій Ткачов, Анатолій Шевченко, Оксана Костенко Адреса редакції: 79008, м. Львів, вул. Короленка, 3. Веб-дизайн: Олександр Денисюк E-mail: tarasiy@compclub.lviv.ua

ХТО МИ ТАКІ? (На допомогу вчителю "Християнської етики") Мета заняття: Допомогти дітям зачудуватися людиною як найкрасивішим, найдосконалішим створінням Божим на землі. Розкрити дітям, що кожен з нас є образ Божий, і Бог бажає бачити нас схожими на Нього. Викладачу важливо: бачити в дітях той Божий образ, який є в них, бути вдячним Богу за довершеність, яку Він дарував кожній дитині. Хід уроку: Ми вже знаємо, що є речі, які люди не могли зробити (Які саме? Згадайте). Кажіть самі: небо, землю, гори, море, ріки, рослин і тварин. Те, що створив Бог, прекрасне і мудре. Квітам Творець дав красу і ніжний запах, а ще нектар, яким вони годують комашок. Птахів Бог створив крилатими, щоб ми, дивлячись на них, завжди мріяли полинути в небо. І от, коли вже це все було створено, настала тиша і все завмерло. Все чекало: кому ж Бог подарує такий красивий світ? Тварини вже жили серед прекрасних трав, квітів і дерев, жили дружно і добре, але вони всі чекали: чи не з'явиться хтось могутніший і мудріший за всіх звірів, кому вони б могли послужити? І ось Бог створив небачену досі істоту - першу людину. Вона була небачено гарна і мала те, чого не було у тварин: ясні очі; пряма, шляхетна постава; працьовиті і умілі руки. А найголовніше, людина отримала розумну душу, завдяки чому ми можемо думати і розмовляти, плакати і радіти, сумувати і любити, а найголовніше - відчувати добро, яке йде від Бога, від добрих людей і робити його іншим людям. Творець створив нас по образу Божому - зробив нас схожими на Себе. Він дав нам розум - щоб ми могли відрізнити добро від зла, щоб розуміли, як робити добро, добре серце - щоб ми любили Бога і людей, і волю, щоб ми бажали робити добро. Тому треба намагатися жити так, щоб оберігати образ Божий в нас. Домашнє завдання: контролювати свої вчинки: чи не втрачаю іноді я те, що заклав у мене Бог. Для ілюстрації теми на уроці: оповідання В. Сухомлинського “Як Федько відчув у собі людину”. *     *     * Василь Сухомлинський ЯК ФЕДЬКО ВІДЧУВ У СОБІ ЛЮДИНУ Пішов раз малий Федько з матір'ю на поле картоплю копати. - Вісім років тобі, - каже мати, - працювати пора по-справжньому. Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає. Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися. Залишив картоплю в одному кущі, в іншому. Мати помітила таку роботу та й каже: - Хіба тобі не соромно? Людина ж дивиться і все бачить! Оглядається Федько довкола й дивується: - Де ж та Людина? Що вона бачить? - У тобі, Федьку, Людина. Усе вона бачить, усе помічає, та тільки ти не завжди прислухаєшся до того, що вона тобі говорить. Ось прислухайся до її голосу, вона тобі й скаже, як ти працюєш. - А де ж вона в мені - Людина? - дивується Федько. - У голові твоїй, у грудях, у серці, - підказує мати. Перейшов Федько до іншого куща, позбирав картоплю, що зверху лежала. Хотів було вже залишити його, аж тут мов і справді хтось докоряє: що ж ти, Федьку, робиш? Порийся, там ще є картопля у землі. Здивувався Федько, оглянувся. Нікого немає, а мов хтось дивиться на його роботу й соромить. “І справді, мабуть-таки Людина бачить мою роботу”, - подумав Федько, зітхнув, розгріб землю біля викопаного куща й знайшов ще кілька картоплин. Легше стало на душі Федькові. Аж пісеньки веселої заспівав. Працює він годину, працює другу і все більше дивується. Ледве подумає: “Навіщо так глибоко гребтися, мабуть, уже немає картоплі”, а тут хтось і підслухає його думку. І соромно стає Федькові. Але й радісно, ой, як радісно. “Гарний цей друг - Людина”, - думає Федько.   Питання до дітей: А хто ж цей друг — Людина? А чи це добрий друг? Звідки ж він у Федька, хто ж йому дав цього друга? А чи є такий друг у кожного з нас? Як ми називали його на уроці? (Образ Божий) Що ж потрібно робити, щоб зберегти, не загубити цього друга?

 

На початок сторінки