Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (71)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Документи архієрейського Собору Української Православної Церкви

Святі мученики Адріан і Наталія

Війна продовжується

"Руська Православна Церква і Східні Патріархи"

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Ритми пекла

Дитяча сторінка
З життя святого Петра

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Хто ми такі?

Як звертатись до священства?

Чи дозволить Бог?...

Зустріч з чудом

Біснуватий. Розповідь очевидця

Отче! Помоліться...

Нам пишуть

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

НАМ ПИШУТЬ

В п'ятому номері газети була надрукована стаття нашої читачки Ольги з м. Борислава під назвою “Магніт серця”. Написана від щирого серця, вона отримала палкі відгуки читачів. Деякі з них ми опублікували в №8.
 

Слава Богу!

Пише до вас сім'я Костенко з Борислава. Хочемо розповісти вам історію, яка трапилася з нами. Ця історія нагадує Біблійну про повернення блудного сина.

Колись ми були парафіянами церкви на Потоці. Потік - так називалася частина Борислава, що більше подібна на село. Нашим настоятелем був о. Володимир. Ми дуже любили і поважали його, як добру, чесну і мудру людину. А коли Православ'я було в “опалі”, і нашу церкву зайняв греко-католицький священик, ми просто залишилися при “своїй” церкві. Нам було однаково, яка віра проповідується, головне, що церква коло хати. Цей “важливий” факт і відіграв свою роль в тому, що ми механічно стали греко-католиками. Можливо б ними і залишилися. Та наші сусіди по вулиці - більш стійкі в вірі: вони пішли за о. Володимиром, пройшли всі поневіряння разом з ним, і хоч далеко, але ходять в православну церкву на окраїну міста. Ми ніколи не сварилися, не переконували один одного, хто йде по вірному шляху, а хто - ні, просто жили дружно, по-сусідськи. Недавно вони дали нам почитати вашу газету з статтею “Магніт серця”. Ця невеличка стаття геть перемінила нам життя. Нам раптом стало ніяково і соромно, що ми побоялися труднощів, не підтримали в тяжку годину, так колись шанованого нами, священика.

Ми просто зрадили його, забули про нього, невдячні. Адже саме він і вінчав, і хрестив, і хоронив в нашій родині. Отець Володимир був для нас батьком рідним, а ми стали іудами.

Ми не знали куди очі подіти перед сусідами. Якось раніше ми були ніби з пеленою на очах. Здавалося, що все закономірно, нормально, і зовсім не відчували сорому за свою поведінку. А тепер, нас так мучило те, що ми - віровідступники. Ми відважилися на відчайдушний крок (для нашої місцевості) - піти і покаятися перед о. Володимиром, попросити в нього прощення і благословення на повернення в Православну Церкву. Отець Володимир зрадів, побачивши нас, простив, бачачи наші щирі сльози каяття і обійняв зі словами: “Вітаю з поверненням у рідний дім блудних синів”.

Вже третій тиждень наша сім'я відвідує православний храм. Хоч і кривим оком дивляться на нас люди, кажуть, що ми перебіжчики, та нам легко, добре і приємно дихається в рідному домі. Ми перетерпимо все, бо ми православні християни, котрими ми себе тепер вважаємо.

Хочеться висловити вам велике спасибі. Ваша газета вміє повертати заблукалих овець на істинну путь.

Слава Богу за все!

Зоя, Іван, Михайло, Стефанія, Анна, Петрусь Костенки,
м. Борислав

 

 

Слава Богу!

Прочитала у вашій газеті статтю “Магніт серця”. Дуже зраділа, що згадали про наш храм і о. Володимира. Я за фахом музикант, і мені хочеться декілька слів сказати про хор. Хор - це щось дуже рідне для мене. Він дійсно є окрасою церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

Так склалося життя, що замужем я ніколи не була, завжди жила з своєю матір'ю, а коли вона померла, не могла місця знайти від туги та суму. Сиділа в чотирьох стінах, плачучи і жаліючи сама себе, бо одинока, нікому не потрібна, не молода, та ще й з травмованим горлом.

Одного разу перед Паскою до мене заглянула моя колишня учениця, просто прийшла відвідати стару вчительку. Я була рада її гостинцям і відвідинам. А ще більше здивована, коли вона розцілувала мене. Невже серед молодого покоління ще можуть бути такі уважні і добрі? Сотні думок роїлися в голові (а серед них і недобрі: “А може їй щось потрібно від мене? Може хоче скористатися тим, що стара і беззахисна? Чому це вона така добра? Адже колись я була до неї дуже сувора і ставила часто двійки з сольфеджіо... Ні так не буває...) А Наталя тим часом весело щебетала, розповідала про себе, розпитувала про моє життя, одночасно миючи мою плиту, витираючи стіл, впорядковуючи вазонки на підвіконні. Вона вся аж світилася життєрадістю. Я забула про свої невеселі думки і втішалася її присутністю. А потім вона несподівано запропонувала мені піти з нею на Пасхальну всеношну службу до церкви, пояснюючи, що сніданок з освяченими стравами буде набагато смачнішим і кориснішим. Я відразу зачепилася за це запрошення, бо мені хотілося побути серед людей, і хутко почала готуватися до свята Христового Воскресіння.

Часу лишалося обмаль. Звідкись і сили взялися, натхнення, бажання... Ви собі і уявити не можете, яка я була щаслива в той далекий 1988 рік. Всеношна пролетіла, як одна мить. Хор співав так, що мені хотілося піднятися аж до купола. Я зацікавилася, хто ж цей талановитий керівник, що так вдало зумів підібрати голоси, так вміло керував хором? Адже я добре знаю, як важко працювати з хором. За всю службу моє вухо не вловило ні однієї фальшивої ноти чи пониження тону. Я була здивована, що керівником хору була струнка молода жінка - її звали Леся. Мені аж захотілося зааплодувати.

Так я стала ревною парафіянкою церкви, що на Потоці. На жаль, ця церква тепер належить католикам. Але наш православний храм, Богу дякуючи, існує. Хоча і нема в ньому нашої Лесі. Вже 5 років, як полетіла вона співати в ангельський хор до Бога. Сумували за нею всі парафіяни. Тепер хором керує її чоловік, Михайло, повністю наслідуючи її талант. Підростає і їх донька, Олеся, з пречудовим голосом і талантом педагога. Вона працює з діточками, які виспівують не тільки колядки, але й складні акафісти. Ви б тільки почули!

Хор під керівництвом Михайла розучує нові твори, бо керівник завжди у пошуку чогось цікавого. Хор прекрасний, просто чудо!

До кінця своїх днів буду невтомно дякувати Богу за все: за те, що я прийшла до Церкви, і в Ній знайшла себе, за те, що мене оточують такі прекрасні люди, що я - православна, що можу милуватися співом чудового хору і разом з ним славити Бога!

І як добре, що існує ваша газета! Хай Бог завжди допомагає вам!

Слава Богу за все!

Олексишин Віра Петрівна,
м. Борислав

 

На початок сторінки