Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (71)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Документи архієрейського Собору Української Православної Церкви

Святі мученики Адріан і Наталія

Війна продовжується

"Руська Православна Церква і Східні Патріархи"

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Ритми пекла

Дитяча сторінка
З життя святого Петра

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Хто ми такі?

Як звертатись до священства?

Чи дозволить Бог?...

Зустріч з чудом

Біснуватий. Розповідь очевидця

Отче! Помоліться...

Нам пишуть

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

ОТЧЕ! ПОМОЛІТЬСЯ...

Отцю Валентину 77 років. Його сім'я пройшла пекло розкуркулювання, коли сотні людей були покинуті без продуктів, без солі і сірників, посеред глухої тайги на вірну загибель. Але сила духу, віра в Бога допомогли людям вистояти і в таких умовах. Воював, був важко поранений, а ставши священиком, отець Валентин по промислу Божому зустрівся з Клавдією Устюжаниною з Барнаула, яку Господь воскресив. Він сповідав її, став свідчити іншим про цю милість Божу.
 

КАРА БОЖА

Коли я вчився в третьому класі (а це були сталінські часи), ми з хлопцями розмовляли про Пасху, про Бога. Вчителька почула і говорить нам на уроці:
- Хлопці, я чула, ви розмовляли про Бога. Ніякого Бога немає, ніякої Пасхи немає! - і щосили кулаком по столу стукнула - як могла. Всі ми похилили голови.
Пролунав дзвінок - йде наша вчителька, але до дверей вона не дійшла - її почало судомити - я ніколи не бачив, щоб так корчило людину: скручувало так, що суглоби тріщали, кричала, що було сили. Троє вчителів віднесли її на руках, потім відвезли в лікарню.
Вдома я розповів неньці про те, що трапилося. А вона мені:
- Бачиш, Господь покарав її на ваших очах.
 

ВІД ЗАГИБЕЛІ СПАС ГОСПОДЬ

Я вчився у військовому училищі. І коли на фронті був, бачив страхіття... А нам всім жити хотілося. І ми, троє друзів, вирішили: будемо жити з Богом. Домовилися, щоб ні одного лайливого слова не вимовити, ніякої образи один одному не заподіяти.
Умови були важкі: ні світла, ні води, ні палива, ні солі, ні мила. Правда, багато було вошей, гною, бруду і голоду. Двічі мене було попереджено - ніби пролунало в голові: тікай, зараз впаде сюди снаряд. І як би не це, давно вже я був би в землі.
 

ПРОРОКУВАННЯ

Коли повернувся з фронту, почав працювати продавцем. А мені дуже хотілося піти в семінарію чи в монастир. Але не відпускали з роботи. І раптом (це був 48-й рік) приходить до мене в магазин чоловік (я його не знав і дотепер не знаю, хто це був), ввечері, коли робочий день закінчився. Замкнув двері на гачок і говорить:
- Стань на коліна, перехрестись тричі і слухай - я тобі розповім про твоє минуле і майбутнє життя.
І розповів, де, коли і що зі мною було - я навіть заплакав з остраху. І все майбутнє сказав. А потім ще додав:
- Пам'ятаєш, ви домовилися втрьох, що ні одного лайливого слова ніколи не вимовите, і один одного нічим не скривдите? Просили Господа лишити вас в живих. Ось, Господь залишив вас живими. А якщо б ви лайливі слова говорили... Бачив, скільки трупів навколо лежало? Так лежали б і ваші кісточки.
Багато чого сказав і про сьогоднішній час. Пророчив про гроші, що будуть люди мільйонами одержувати. Я навіть здивувався: куди їх подіти - адже я в 47-у році одержував 45 крб. А він говорить: почекай - ці гроші пусті будуть. І це було незрозумілим. А тепер розуміємо, якими мільйонерами ми стали.
І все, що він пророчив мені, все збулося. А ще він сказав:
- У Барнаулі Господь воскресить жінку - звати її Клавдія, ти в неї будеш 5 разів, а потім будеш розповідати, як все було.
У мене не було ніяких сумнівів - і коли я почув, що в Барнаулі в 64-м році Господь воскресив жінку, я туди поїхав. Але це окрема розмова...
 

“ОТЧЕ, ПРОСТИ МЕНЕ!”

Коли висилали людей в Нарим, серед них був один священик. Їх там розстрілювали. Він не мав ні копійки грошей, ні крихти хліба. Йому, брудному, обірваному, якийсь дядько дав човна:
- Іди, діду, рибаль! Він у човен сів і хитається - ось-ось впаде. Під'їхав до куща, щоб триматися за нього, а там невеличка сітка висить, повна риби. Він і набирає собі риби в човен на уху, щоб хоч трохи підкріпитися. А хазяїн цієї сітки був недалеко і бачить, що якийсь брудний старий виймає рибу з його сіті. У хазяїна рушниця була. Підняв - чак - осічка! Знову зарядив, прицілився - знову осічка. І втретє - теж. А рушниця ніколи не осікалася, нова - підняв її вгору, відразу вистрілила. Цей дядько аж злякався. Підходить до діда:
- Хто ти такий?!
- Я висланий.
- Бачу, що висланий. Але що ти за людина, що рушниця в тебе не стріляє?!
- Я був священиком...
Як крикне цей чоловік:
- Отче!!! Прости мене, я хотів тебе вбити, але рушниця виявилося розумнішою від мене...
Заплакав, взяв священика до себе додому. Два місяці годував, одягав.
І після війни від нього листи приходили. Священик запрошував його до себе, стали друзями. Так Господь береже своїх людей.
 

ВЕЛИКОМУЧЕНИК ГЕОРГІЙ

Коли в хрущовські часи я служив, був такий випадок. В храм Георгія Побідоносця, де служив отець Серафим, прийшли люди:
- Отче, охрести нас, тільки не записуй. Отець був старенький, милостивий - охрестив їх, не записуючи. А за порогом в цей час стояли з КГБ і зустріли людей:
- Що ви робили в церкві, чим займалися. Вони спочатку мовчали. А тоді і призналися. Повинились вони потім: мовляв, боялися, з роботи виженуть. Запитують кагебешники в священика - що ці люди тут робили.
- Не знаю, - говорить священик.
- Так вони ж хрестилися! Записані?
- Ні, не записані.
- Ах, не записані?! Протокол!
На два роки служити заборонили. Два роки в храмі служби не було. А наближалося престольне свято - Георгія Побідоносця. Так журилися всі парафіяни, що не буде служби в цей день... А влада вже нагледіла: гарний дитячий садок тут можна влаштувати. Усім стало ясно, що храму незабаром кінець.
І раптом матушка Юлія і матушка Євдокія побачили, як відчиняються ворота і в'їжджають на білих конях два офіцера в стародавньому, небаченому одязі. Зістрибують з коней. Один говорить:
- Матушка Юлія, потримай коня, я піду до отця Серафима в келію.
І пішов, ні в кого нічого не спитавши. А отець в цей час читав канони й акафісти.
- Отець Серафим, готуйтеся, сьогодні храм буде відкритий.
І більше ні слова. Дивується отець - слова такі сильні, ніби хто цвяхи забиває в душу. Зрозумів священик, що це був сам великомученик Георгій - сильний, здоровий, гарний... У вікно дивився - як вони спритно сіли і поїхали, прямо у виконком...
Ад'ютант того офіцера залишився при вході з кіньми. А сам офіцер заходить у виконком, проходить повз двох міліціонерів (вони ні слова не сказали), і відразу - на другий поверх, повз секретаря, входить у кабінет голови і, не вітаючись, називає його по імені:
- Щоб сьогодні ж був відкритий храм великомученика Георгія, інакше будете покарані без помилування.
Голова виконкому був страшенно наляканий цими словами, підвівся, не може прийти до себе - такої сили були слова. Та й людей подібних він навіть в кіно ніколи не бачив. А офіцер той повернувся і вийшов. Підійшов голова до вікна - дивиться, як незнайомець у сідло сідає, і кінь, прямо, злетів - іскри з-під копит.
В страху бере чиновник телефон, дзвонить уповноваженому в справах релігій:
- Терміново пошліть уповноваженого в храм великомученика Георгія! А розпорядження напишете опісля.
Ніколи було навіть писати - такий страх був! А наступного дня голова приїхав до отця Серафима:
- У вас є начальник над вами?
- Є.
- Можна фотографію подивитися? Отець виносить йому фотографію свого єпископа.
- Ні, не те! А ще вище хтось є у вас? У мене вчора такий офіцер був!..
В отця потекли сльози. Виніс він голові райвиконкому ікону великомученика Георгія - верхи на білому коні. Той глянув:
- Він!!! У мене вчора він був і сказав мені так різко: “Терміново сьогодні ж відчиняйте храм великомученика Георгія, інакше будете покарані без помилування”. - Повернувся і пішов.
Багато хто були свідками цього приголомшливого випадку: міліціонери, друкарка, матушка Юлія, Євдокія, отець Серафим. Слава Богу за все!
 

“НЕ МОЖУ ЗАЙТИ У ЦЕРКВУ”

Якось до мене підійшов чоловік - дуже хворий. Літо, жара, а він в шапці. Служба закінчилася, він і розповів свою сумну історію.
- Вчився в інституті, в мами були ікони. Довго просив: “Мамо, прибери ікони!” Потім я ікони заховав так, що ніхто не знайде. Мама прийшла:
“Володя, де ікони?” - “Не запитуй, мамо, немає їх” - “Віддай!” - “Немає їх”. - Вона заплакала. А потім сказала: “Дурень ти! Дурнем і будеш”. І вночі, о пів на другу мені так зле зробилося, за голову схопився і кричав, ніби ріжуть мене. Швидка забрала. Шість місяців у дурдомі пролежав. Мати плаче: “І навіщо я так сказала!” - В одну церкву, в другу - кається, прощення просить. А чого просити, якщо ікон немає?
Мати Володі написала розписку, щоб відпустили його з лікарні, привезла додому, більше півмісяця він не спав, навіть таблетки не допомагали. Йому хтось порадив: йди в церкву! Він прийшов у наш храм, на косяк обіперся і йому легше стало, шапку зняв. Всі вийшли - а він стоїть, ніби заснув. Запитав, чи можна в нас ночувати. Так і залишився при храмі жити на місяць - додому навіть не думав іти. А мати шукала його: і в морг, і в міліцію зверталася, і в лікарню. У сусідній церкві їй сказали, що син у Георгієвському храмі. Прибігла до нас, так і впала:
- Володя, ти живий! Підемо додому.
- Ні, не піду, мамо.
Коли виплакалася, запитує знову:
- А все-таки, Володя, куди ти ікони подів?
- Мамо, їх нема, не запитуй.
Якось я попросив його:
- Володя, підемо, допоможеш мені помянники читати.
- Ох, отче, я не можу в церкву заходити...
Тільки через поріг стане, як схопиться за голову, відразу вискакує. А по подвір'ю ходить спокійно. Ось що значить - ікони.
 

ЗЦІЛЕННЯ

Там, де живу, 12-річна дівчинка Світлана не могла підняти рук. Скільки не були в лікарнях - нічого їй не допомагало. І раптом Світлана бачить у сні, як вона розповіла, гарну жінку в рожевому блискучому пальто, у прозорих туфельках рожевого кольору. Підходить до її ліжка і говорить:
- Світлана, чого ти лежиш?
- Ручки хворіють.
- Світлана, підведешся вранці, залізь на горище, у вас на горищі ікона лежить, розгорни, прикладися до ікони й одержиш зцілення.
Світлана прокинулася - неньці ні слова. Залізла на горище. Знайшла ту ікону, розгорнула: “Ой, як схожа на ту жінку..”. Не поцілувала навіть, а тільки притулилася до ікони - і відчула, що одержала зцілення. І відразу ж з радістю підняла свої руки, без болю. Злізла, біжить на кухню.
- Мамо, дивись, руки піднімаються! І розповіла сон матері.
Мати заплакала:
- Біжи за батьком.
Батько прибіг з роботи, ікону зняли, почистили, поклонилися Матері Божій, поплакали, як могли, помолилися. А вночі Цариця Небесна знову явилася у сні Світлані:
- Скажи, щоб віднесли ікону в Мій храм.
Дівчинка розповіла сон батькам. Тоді батько загорнув ікону, пішов у храм, розповів все священику. Той глянув на ікону і говорить:
- Тут неподалік від нас є храм Іверської ікони Божої Матері, туди і несіть.
Віднесли. Священик поклав ікону на аналої, почали парафіяни прикладатися до неї - і всі одержали зцілення! Навіть кореспондент писав про це. І кілька тижнів мироточила ця ікона, на Афоні писана. А пролежала на горищі 56 років.
 

ХТО ТІКАЄ ВІД ХРЕСТА

До нас різні проповідники іноземні приїжджають, над іконами глумляться... Зустрічав і я таких, що глузували з ікон.
Років три тому приходить до мене людина:
- Здраствуй, отець... Скажіть мені, чому ви ідолам поклоняєтесь?
- Як тебе звати?
- Геннадій.
- Ти молодий, а я старий, сліпий, не бачу - де ти ідолів побачив у церкві?
Він показує на ікону Цариці Небесної. У мене навіть руки опустилися. Говорю йому:
- Слухай, Гена, у тебе мама є?
- Є.
- А мамина фотографія є?
- Є.
- Прийди додому, візьми фотографію мами, підійди до неї і скажи: “Мамо, ось це - ідол!” Що вона тобі скаже?!
Він тільки очима закліпав.
- Ну що, говори, ідол це?!
Замовк.
- А в тебе є паспорт?
Відкрив.
Показав на фотографію:
- Це теж ідол?
- Так це ж людина, - сказав, збентежено.
- Людина? А ти знаєш, на кого показав на іконі?
- Ви називаєте Царицею Небесною, а вона така ж жінка, у неї багато дітей було, - і давай усі сектантські байки виголошувати.
- А ти знаєш, чия Вона Мати? - запитую.
- Знаю.
- Чому ж ти на свою неньку не можеш сказати, що вона ідол, а на Матір Господа говориш, що вона ідол?.. Це портрет, це Її лице.
Замовк він. Довго ми з ним сиділи, розмовляли. Я говорю йому:
- Ви хреста не визнаєте.
- А де написано, щоб хреститися? Адже Ісус Христос хреста не носив, а ви хрестик носите! Я говорю:
- Як не носив?! Він - засновник хрестоношення, він ніс дерев'яний хрест на Голгофу, на цьому хресті його розпинали! На хресті він переміг. А ти говориш: не носив. Ми цим хрестом теж перемагаємо - і думки лукаві відганяємо.
І я показав йому, як треба хреститися. Як підхопиться сектант, і кинеться бігти від мене! Наздогнав я його, хоч і старий:
- Ти чого, Геннадію, втікаєш?
- Отче, так це ж смерть!
- А ти бачиш мене - я ж живий. З дитинства хрещуся, і хрест ношу, і на фронті був - я ж не помер. Хто тобі сказав, що це смерть?
- А нас так вчать...
А в самого всі руки сколоті наколками, в таборі сидів два роки. Сектанти і ловлять таких, виховують. І літературу безкоштовно дають, посилки контейнерами надсилають.
 

ЗЦІЛЕННЯ УЗБЕКА

Якось до о. Серафима прийшов узбек, привів хворого сина, впав в ноги:
- Отче! Помолися за сина. Припадки в нього.
- А ти віриш в Бога? - запитує отець.
- Вірю. Скрізь був: в мулли був - Ташкент, Бухара, Самарканд - ніхто не допоміг. Сину 16-й рік. Допоможи!
- Ну, давай молитися разом, - говорить о. Серафим.
Стали на коліна. Прочитали канон і молитви на зцілення. Помазав його єлеєм, незважаючи на те, що він нехрещений, і говорить:
- Завтра субота, народу буде багато, та й у неділю теж, а ти в понеділок з сином після обіду знову приходь.
І коли ця людина прийшла в понеділок - то навколішки, від воріт до будиночка отця Серафима, проповз всі ці 36 метрів! Хто з нас, православних, піде так на колінах до свого благодійника? Я не чув і не бачив такого! А узбек від радості поповз навколішки, скинувши взуття біля воріт. І плаче з радості! Дві прибиральниці бачили це, нічого не розуміючи.
А узбек приповз до священика, падає в ноги йому, дякує, дає йому тисячу карбованців.
- Я чернець, мені гроші не потрібні! Неси в будь-яку мечеть, муллі віддай.
- Ні, мулла мені не допоміг. На, отче, - і дав йому гроші. А отець говорить:
- Не треба мені, я не за гроші молився, я заради Бога молився... Ну добре, віднеси в канцелярію.
Скарбник прийняла гроші для храму. А матеріал чорний на підрясник, 5 метрів, отець взяв. А узбек говорить:
- Всім мулам піду розкажу - яка руська віра.
Він привів шість мул, приїхали на двох машинах подивитися на священика - дивуються. А отець був маленький, старенький, згорблений - адже десять років відсидів за віру... Після цього узбеки - батько з сином - стали в храм ходити і говорити:
- Так, ваша віра - сонце, а наша віра - маленький місяць...

“Нова книга” №11, 99

 

На початок сторінки