Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№9 (71)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Документи архієрейського Собору Української Православної Церкви

Святі мученики Адріан і Наталія

Війна продовжується

"Руська Православна Церква і Східні Патріархи"

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Ритми пекла

Дитяча сторінка
З життя святого Петра

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Хто ми такі?

Як звертатись до священства?

Чи дозволить Бог?...

Зустріч з чудом

Біснуватий. Розповідь очевидця

Отче! Помоліться...

Нам пишуть

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

БІСНУВАТИЙ

Розповідь очевидця

Якось поїхав я в Троїце-Сергієву лавру, до мощей прикластися. Стою, молюся. Дивлюсь, інвалідний візок. Думаю, людина до мощей прикластися приїхала. Бачу, чоловік вже лежить біля огорожі, де тільки що візок стояв. Ну, думаю, сповз, бідолаха. А потім подумав: напевно, до мощей доповзти не може, інвалід все-таки. Всі через нього переступають, до мощей проходять, а він як лежав, так і лежить. Треба людині допомогти. Не бабусям же його піднімати і до мощей нести. Підходжу. Бачу, що він весь скорчений. “Тобі допомогти?” - запитую. А він натужно так, крізь зуби: “Не зможеш”. “Чого це я не зможу?” - відповідаю. - Та я на одній руці сорок разів підтягуюся”. Тут чернець назустріч. Я йому: так і так, людині треба допомогти. Намагаємося вдвох його підняти, а він рук від огорожі не відриває. Тут мене досада взяла. “Ти руки відпусти, ми ж тобі допомагаємо”. А він мукає: “Не можу”. Силою неймовірною скувало йому руки. Бачу, чернець щосили його смикає. Я злякався спочатку, що пальці відірвемо. Але бачу - нічого, руки на місці, теж осмілів і став щосили смикати. Віддерли ми його від залізних прутів, так він за кульку, що зверху приварена, вхопився, і так, що я подумав, зараз її відірве. І від кульки ми його відірвали. Несемо. Чернець, що молитви читав біля мощей, відступив, коли ми стали його підносити до раки; не повірите, ніби крізь невидиму стіну штовхали. Ледве втиснули. Але тільки торкнувся він рукою раки, так відразу і обм'як. Руки батогами повисли, повіки стулені, ніби втомився після важкої роботи.

Мене трясти почало. Чернець говорить: “Прикладися ще раз”.

Приклався. І така радість розлилася, що приїхав, що людині допоміг.

“Як тебе звати?” - запитую його. “Микола”.

- “Давно це в тебе?” - “Давно. Нагрішив багато. Як скрутило перший раз, до кого тільки не звертався. Ні лікарі, ні заговори, - нічого не допомагає. Добре, розумні люди сюди з'їздити надоумили. А сьогодні з ранку так добре на душі стало, думав, дійду. Але ж, ні. Скільки разів підходив, далі огорожі біс не пускав. Спаси вас, Господи, допомогли”. Очі Миколи світилися подякою.

Ще раз оглянувся, а в інвалідному візку зовсім інша людина сидить. А я думав, інваліду допомагаю. До біснуватого, може б і побоявся підійти. Значить, Господь направив.

Записала Н. В. Простова,
“Русский Дом” №7, 2000

 

На початок сторінки