Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЧИСТИЙ СЕРЦЕМ - ПОВІРИТЬ...Свято віднайдення мощей преподобного Іова Почаївського 10 вересня проходить особливо урочисто в порівнянні з іншими днями його пам'яті (10 листопада і 19 травня). Нетлінні мощі святого в срібній раці переносять з печерного храму, де вони постійно перебувають, у храм Успення Божої Матері і ставлять посеред храму. Читається акафіст преподобному, а ввечері служиться всеношна. Наступного дня ранком - Літургія, після якої проходить хресний хід з обнесенням мощів навколо храму Успення Пресвятої Богородиці, що супроводжується чудесами і зціленнями, а потім мощі знову повертаються в печерний храм Преподобного Іова Почаївського. Так, і в 1999 році на це свято зібралося багато людей. Серед них були і три священики з Саратова. Свято випало на п'ятницю, і вони залишилися ще на декілька днів в Почаєві, щоб укріпитися духовно. Ввечері прийшли на акафіст, який читається соборно біля Стопи Божої Матері. Вона залишила на камені слід своєї правої стопи, з якої забило джерело. В 1240 році Богородиця явилася у вогненному стовпі двом ченцям і пастухові. Матір Божа молитовно предстоїть Своєму Сину з проханням направити людей, навіть найбільш грішних, на шлях істинної віри і спасіння. Акафіст цього разу очолював архімандрит Патрокл, а автор цих рядків співслужив в чині диякона. Під час кадіння храму звернув увагу на другу пару милиць. Звідки вони взялися? Після закінчення акафісту всі говорили про зцілення одного каліки біля чудотворної ікони Божої Матері, іменуємої “Києво-Братською” (привезена з Києва в дар Почаївському монастирю на знак незримої єдності і братства двох Лавр - Київської і Почаївської; написана в 1834 р.). В цей день нам не довелося дізнатися більше про другу пару милиць, може тому, що всі призвичаїлися до чудес, які в Лаврі відбуваються часто. Найчастіше вони трапляються біля ікони Почаївської Божої Матері, яка щодня опускається з висоти іконостасу до присутніх в храмі після Всеношної під час співу акафісту (був свідком у 1979 р., коли одна жінка не могла прикластися до ікони, тому що та відхилялася від неї у вівтар, тоді жінка привселюдно призналася священику, який стояв біля ікони, що в голодний рік з'їла свою матір). Потім - біля мощей преподобного Іова, або в його печері (всі знають, навіть по телебаченню показували, як тут кричать одержимі злими духами), то - біля Стопи Божої Матері, випивши цілющої водички. Але те, що мені розповіли саратовські священики наступного дня, змусило ще раз подивуватися милості Божій. Отець Володимир, о. Валерій і о. Димитрій стояли на привратні, коли до них підійшов чоловік хиткою ходою, справляючи враження людини напідпитку, але це було перше враження. Розмову він почав питанням: “Що мені робити?” - у відповідь почув: - Іди до старців, ми самі не знаємо що робити, самі приїхали сюди за порадою. - Та я хотів запитати, що мені тепер робити... - Іди до старців, ми самі грішні. - Я вчора зцілився... - не вгамовувався той. - Як? - пожвавішали священики. - Я все життя ходив на милицях... - і показав свої руки з потрісканими мозолями, які перетворилися в одну суцільну шкіру під великими пальцями (хто ходив на милицях, той знає, що це не ті мозолі, які утворюються від важкої роботи). - То ти той, про кого всі говорять? Розкажи, як все відбулося? - Я був невіруючим і навіть не хрещеним. Інвалід з дитинства (дитячий церебральний параліч - ДЦП), батьків своїх не пам'ятаю, виховувався в спецінтернаті до 17-ти років, а потім бомжував, крав, за що і у в'язниці сидів. І ось приїхав у Почаїв. - А хто ж тобі сказав про Почаїв? - Братва в Києві сказала, щоб я їхав, тому що тут харчують, є де переночувати і ще грошей назбирати можна. Я й подумав, що ще й на випивку вистачить.
А. Г. Бронникова: Цей чоловік на милицях, років 50-ти, сидів під час кафізм на сходинках біля Плащаниці і, навіть, жодного разу не перехрестився. Потім підвівся, приклався до Плащаниці і пішов до ікони Божої Матері. Я ще подумала - як же він буде спускатися на милицях по крутих сходинках, коли йому так тяжко підніматися. На передостанній сходинці опустився на коліна. Стояв довго. Потім підвівся, приклався до ікони, глянув на свої милиці і спускався по сходинках вниз, вже тримаючи милиці в правій руці, а лівою притримуючись за перила. Поставив милиці під табличкою про чудо зцілення селянина і пішов храмом, як космонавт після приземлення. А лице випромінювало все відразу: і радість, і подив, і захоплення.
Семінарист Горун Микола: 12 вересня ми, семінаристи, прийшли на акафіст під час шестипсалмія. Я бачив, як він до плащаниці і до ікон йшов на милицях, тому що стояв біля Розп'яття. Ще подумав: ось людина за зціленням приїхала. Каліка цей став на коліна. Я опустив очі і потім хвилин через 15 подивився в той бік. Він пройшов до ікони, приклався, потім на своїх ногах спустився вниз і поставив милиці під табличкою. - ...Всі прикладалися до ікони, біля якої внизу були чиїсь милиці, і я пішов. Став на коліна. Раптом ніби голос: “Кинь милиці і йди!” На мене напав страх, я кинув і пішов. Я всім розповідаю, але ніхто мені не вірить. Що мені робити? - Охреститися треба, - майже в один голос відповіли о. Володимир і о.Валерій. Раба Божа Н.: Ми стояли з сином, який одержав зцілення руки після аварії, біля ікони Почаївської Божої Матері і були свідками зцілення. Чути було його слова: “Исцелительница моя. Ты подарила мне такую радость, Милая, Дорогая, только перед Тобою я встал на колени” - і плакав.
Семінарист Король Федір: Наприкінці акафісту серед семінаристів пішов поголос: “Ось там стоїть чоловік, який зцілився”. Я пізніше підійшов до нього. Він погано орієнтувався, не знав, де ця ікона знаходиться. Тіло його тремтіло - перебував в стані шоку. Боявся сісти, думав, що потім вже не підведеться. Пішов за його милицями, щоб показати ризничому. Вони стояли під табличкою зліва, біля ікони Матері Божої Києво-Братської. Взяв їх і знову пішов до Стопи Божої Матері, щоб єлеєпомазатися, і підвів Михайла до о. Патрокла на єлеєпомазання. Після цього зцілений став біля Стопи і навзрид плакав. Потім говорив, що хоче охреститися.
Семінарист Карпович Віталій: Розповідав Михайло, що сидів у в'язниці за крадіжку. У дитбудинку до десяти років в інвалідному візку, потім - на милицях сорок років. Поневірявся, потягнувся до храмів - там люди простіші. Один священик сказав йому якось: “Відвідай Почаїв, звідти прибіжиш, як олень “. - ...Поїду до друзів на Урал, скажу, щоб всі каялися і приїжджали сюди в Почаїв. Адже нічого не роблять, п'ють горілку. Боявся ще раз підійти до ікони, тому що там стояли його милиці: - Адже я не охрещений одержав зцілення! Не вмів навіть перехреститися. А підійшов до ікони, і якась невидима сила стиснула мені триперстя і моя рука мене ж перехрестила. Потім світло від ікони і обпікаючий жар по всьому тілу, який зупинився в ногах. Всім розповідаю, що тут зцілився - ніхто не хоче вірити. Хто чистий, простий серцем, той повірить. Можу забрати свої милиці, на них - номера, де видані, але нехай будуть, як свідчення про зцілення. Потім його хотіли влаштувати в готелі на ніч, але він відмовився, сказав, що буде в храмі ночувати. Послушник Олександр: Михайло розповідав, як в той день одержав зцілення від ікони. Сказав: “Матушка, помоги!” - І світло від ікони, і обпікаючий жар по всьому тілу. - Як тебе звати? - запитав о. Валерій. - Михайло, - відповів щиро. - Як почуваєш себе сьогодні ? - Ночував я в храмі. Вночі так ноги вивертало, що думав не підведуся ранком. Підвівся, але вчора було легше, здавалося, що міг додому добігти, а сьогодні вже не так. Раба Божа Н.: На другий день побачила чоловіка, який зцілився. Хотіли його в скит в лікарню для бездомних влаштувати, але благословили до себе взяти на Радивілівську, 33. Ми з Михайлом там біля ікони і познайомилися. Він розмовляв з моїм сином, після розмови син сказав, що в нього також зцілилася рука, але так глибоко не усвідомив би цього, якби не Михайло.
Михайло пізніше розповідав, що коли підійшов до ікони Божої Матері, вперше в житті опустився на коліна, ніколи ні перед ким навколішки не ставав. Почув ніби голос від ікони: “Йди до мене без милиць”. А в самого сумнів: “Як же я піду, 40 років на милицях?” Знову ніжний голос: “Йди”. Я пішов, як дитина робить перші кроки. І вперше в житті заплакав, хоча життя склалося несолодко. У в'язниці провів в цілому 25 років за злодійство. Били, пройшов через ту гидоту, що на зеківському жаргоні називається “параша”, але ніколи не плакав, зберігши чистоту. Зрозуміють ті, що відбували покарання, а наколка на плечі “братуха” - вища “нагорода” зеків. Закам'яніло серце. - Гроші завжди брали в багатих, свою частину віддавав на інтернати: “У мене нічого немає, все моє багатство на мені”. - Був такий випадок. Втікали на машині, і потрапили в аварію. Всі загинули, а я опритомнів в реанімації - в руці іконка затиснута. Звідки вона взялася, дотепер не можу зрозуміти. - І показав паперову маленьку іконку в залізній рамочці, поцілував її. - “Споручниця грішних”. Матір Божа вела. - А в Почаїв привів “Почаївський листок”, що попався в руки в поїзді. Вийшов в Радивілові і приїхав у Почаїв. А тепер потрібно їхати, щоб розповісти друзям про своє зцілення. Всім буду говорити, щоб їхали в Почаїв. Бачили Іоана (Михайла) по містах України. Розповідав людям про своє зцілення. Те, що йому жертвують, роздає на храми і нужденним. Залишив свою адресу, щоб писали: Орловска обл., Мценский р-н м. Курган, Івановский спецінтернат, Канашов Михайло Леонідович (народився 17 серпня 1949 року).
Приїжджав через два місяці на своїх ногах. Як складеться його подальша доля нам невідомо. Один Бог знає. Але факт зцілення залишається фактом. “Цього не може бути, - скаже маловірний скептик, - адже він навіть не хрещений був, не говорячи вже про інше”. Господь через зцілення привів Михайла до віри, потім і до хрещення. “Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і всемилостивий” - хочеться нагадати такому читачу словами з 102 псалма і привести в приклад притчу “Про митаря і фарисея” з Євангелії. Не потрібно бити себе в груди і перераховувати свої заслуги перед Господом, у нас їх просто немає, а усі наші добрі справи - це лише християнський обов'язок. Ми щодня стикаємося зі святинею, але фарисейське відношення заважає побачити ті чудеса і милість, які посилає нам Господь. І ми їх не одержуємо не тому, що їх немає, а тому, що не помічаємо. Вже звикли до того, якщо щось втрачаємо (наприклад, здоров'я), то відразу запитуємо себе: “За що мені це?” І щоб зрозуміти, потрібно відчути те, що відчував грішний митар, занурюючи погляд в глибину свого серця і крім своїх гріхів нічого не помічати, і, взнавши і відчувши, як важко подолати гріх, молитися, як митар: - Боже, милостивий будь мені грішному. Молитва коротка, але яка глибина! Господь сказав, що багатослівністю не спасемося і треба мати віру хоча б з гірчичне зерно, щоб здійснилося чудо. Все зносити без нарікань, всюди шукати і зрозуміти, що допоможе тільки Бог. Значить, каяття, усвідомлення своєї гріховності і чиста, коротка і щира молитва серця: “Матушка, помоги!”, вимовлена у відчаї, і послужили причиною описаного чуда. З свідками розмовляв протодиякон Олександр (Пушкарьов),
Викладач ПДС. Р.S. Цей факт свідчить про те, на скільки ми повинні бути уважні до людської душі. Особливо це стосується любителів обсмикувати інших у храмі: не так увійшов, не там став, не такий одяг та інше. “Невгасима лампада” №4, 2000
м. Почаїв |
|||||||
