Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№8 (70)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Спас Нерукотворний

Святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан

Що таке розкол?

Коли буде єдність і автокефалія?

Чистий серцем - повірить...

Церковна ієрархія

Про хвороби тілесні, душевні і духовні

Сповідь

Не вбий!

Бізнес очима християнина

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Божий світ навколо нас

Дитяча сторінка
Скоринка хліба

Хот-дог і піст

Легенда про Великого Інквізитора

Християнин і політика

Як Бог карає за гріхи

Квітник духовний

Нам пишуть

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО ІНКВІЗИТОРА

Уривок з роману Ф.М. Достоєвського “Брати Карамазови”

В романі Достоєвського “Брати Карамазови” цю “Притчу про великого інквізитора” розповідає Іван Карамазов брату Олексію. Викликана до життя великим художником і провидцем Федором Михайловичем Достоєвським, вона вартує багатьох історичних і філософських праць. Тому що в “Великому інквізиторі” - принципова суть і зміст історичного процесу земного людства. У монолозі великого інквізитора розкриваються такі глибини багатомірного людського духу і такі безодні його, що відчуваєш себе в стані запаморочливого польоту над простором самої історії.

(Закінчення. Початок у №6-7)
 

 

ЦАРСТВО ЗЕМНЕ

В цілому людство завжди прагнуло об'єднатися неодмінно всесвітньо. Багато було великих народів з великою історією, але чим вище піднімалися ці народи, тим були і нещаснішими, тому що глибше за інших усвідомлювали потребу у всесвітній общині людей. Великі завойовники - Тимур і Чингізхан, пролетіли, мов вихор по землі, пориваючись завоювати всесвіт, але і вони, хоча і несвідомо, висловили ту ж саму велику потребу людства у всесвітньому і загальному об'єднанні. Якби ти прийняв світогляд і порфіру Кесаря, то заснував би всесвітнє царство і всіх заспокоїв. Тому що кому ж володіти людьми як не тому, хто керує їхньою совістю і в чиїх руках хліба їх. Ми і взяли меч Кесаря, взявши його, звичайно, скинули тебе і пішли за ним. Та пройдуть ще віки сваволі вільного розуму, їхньої науки і антропофагії*, тому що, якщо почнуть будувати свою Вавілонську вежу без нас, вони скінчать антропофагією. Але тоді-то і приповзе до нас звір і буде лизати ноги наші і обляпає їх кривавими сльозами з очей своїх. І ми сядемо на звіра і воздвигнемо чашу, і на ній буде написано: “Таємниця!” І лише тоді і саме тоді настане для людей царство спокою і щастя.

Ти пишаєшся своїми героями, але в тебе лише вибрані, а ми втішимо всіх. Та й чи не так ще буде: що багато хто з цих обранців і тих, які могли б стати обранцями, втомилися, врешті, очікуючи тебе, і понесли і ще понесуть сили духу свого і жар серця свого на іншу ниву і скінчать тим, що на тебе, як на древко, натягнуть знамено свавілля свого. Але ти сам воздвиг це знамено. У нас же всі будуть щасливі і не будуть більше борцями, не винищуватимуть один одного, як з свободою твоєю, повсюдно. Так, ми переконаємо їх, що вони тоді тільки і стануть вільними, коли відмовляться від свободи своєї заради нас і нам скоряться. І що ж, праві ми будемо чи збрешемо? Вони самі переконаються, що праві, тому що пригадають, до якого страхіття рабства і сум'яття доводила їх свобода твоя. Свобода, вільний розум і наука заведуть їх у такі хащі і поставлять перед такими дивами і нерозгаданими таємницями, що одні з них, непокірні і люті, знищать самі себе, а інші непокірні, але малосилі, знищать один одного, а треті, які залишаться: слабосилі і нещасні, приповзуть до ніг наших і волатимуть до нас: “Так, ви були праві, ви одні володіли таємницею його, і ми вертаємося до вас, спасіть нас від себе самих”. Отримуючи від нас хліба, звичайно, вони чітко будуть знати, що ми їх же хліба, їх же руками здобуті, беремо в них, щоб їм же роздати, без всякого чуда, побачать, що не перетворювали ми каміння у хліба, але, воістину, більш, ніж самому хлібу, раді вони будуть тому, що одержують його з рук наших! Тому що добре пам'ятатимуть, як колись, без нас, ті самі хліба, добуті ними, в їх руках оберталися лише в каміння, а коли вони вернулися до нас, то це саме каміння обернулося в їхніх руках у хліба. Високою, високою оцінкою оцінять вони те, що значить раз і назавжди підкоритися! А доки люди не зрозуміють цього, вони не будуть щасливими. Хто найбільше сприяв цьому нерозумінню, скажи? Хто роздрібнив стадо і розпорошив його по шляхах несповіданих? Але стадо знову збереться і знову упокориться і вже раз і назавжди. Тоді ми підсунемо їм тихе уклінне щастя, щастя слабосилих істот, якими вони і створені. Так, ми переконаємо їх, нарешті, не пишатися тим, що ти возвисив їх і навчив пишатися; доведемо їм, що вони слабосилі, що вони тільки жалюгідні діти, але що дитяче щастя солодше за всяке інше. Вони стануть боязкими і стануть дивитися на нас і тулитися до нас настрашені, як курчата до квочки. Вони будуть дивуватися на нас і жахатися, і пишатися тим, які ми могутні і які розумні, що змогли втихомирити таке буйне тисячомільйонне стадо. Вони будуть безсило тремтіти перед гнівом нашим, розум стане нерішучим, очі - плаксивими, як у дітей і жінок, але як легко будуть переходити вони за нашої вказівкою до забави і сміху, світлої радості і щасливої дитячої пісеньки. Так, ми змусимо їх працювати, а у вільні від праці хвилини ми влаштуємо їм життя, як дитячу гру, з дитячими піснями, хором, безневинними танцями. Так, ми розв'яжемо їхні гріхи, бо вони слабкі і безсилі, і вони будуть любити нас, як діти, за те, що ми їм дозволимо грішити. Ми скажемо, що всякий гріх буде спокутуваний, якщо зроблений буде з нашого дозволу; дозволимо ж їм грішити тому, що любимо їх, а кару за ці гріхи, що ж, візьмемо на себе. І таки візьмемо на себе, а нас вони будуть боготворити, як благодійників, що несемо на собі їхні гріхи перед богом. І не буде в них ніяких від нас таємниць. Ми будемо дозволяти або забороняти їм жити з їхніми дружинами і коханками, мати або не мати дітей - все по їхньому послуху - і вони будуть нам коритися весело і з радістю. Всі жагучі таємниці їхньої совісті - все, все понесуть вони нам, і ми все розв'яжемо, і вони повірять рішенню нашому з радістю, тому що воно позбавить їх від важкого клопоту і страшних сьогоденних мук рішення особистого і добровільного. І всі будуть щасливі, всі мільйони істот, крім сотні тисяч, які керуватимуть ними. Тому що лише ми, ми, які стережуть таємницю, тільки ми будемо нещасними. Буде тисяча мільйонів щасливих немовлят і сто тисяч страждальців, що взяли на себе прокляття - пізнання добра і зла. Тихо вмиратимуть вони; тихо згаснуть в ім'я твоє і за труною обрящуть лише смерть. Але ми будемо стерегти секрет і для їх же щастя будемо вабити їх нагородою небесною і вічною. Тому що, якщо б і було щось на тому світі, то вже, звичайно, не для таких, як вони. Говорять і пророчать, що ти прийдеш і знову переможеш, прийдеш зі своїми обранцями, з своїми гордими і могутніми, але ми скажемо, що вони спасли лише себе, а ми спасли всіх. Говорять, що зганьблена буде блудниця, яка сидить на звірові і тримає в руках своїх таємницю, що збунтуються знову малосилі, що розірвуть порфіру її й оголять її “бридке” тіло. Але я тоді встану і вкажу тобі на тисячі мільйонів щасливих немовлят, які не знали гріха. І ми, які взяли гріхи їхні для щастя їхнього на себе, ми станемо перед тобою і скажемо: “Суди нас, якщо можеш і смієш”. Знай, що я не боюся тебе. Знай, що і я був у пустелі, що і я харчувався акридами і корінням, що і я благословляв свободу, якою ти благословив людей, і я готувався стати в число обранців твоїх, в число могутніх і сильних, прагнучи “заповнити число”. Але я отямився і не захотів служити безумству. Я позадкував і примкнув до сонму тих, хто виправив подвиг твій. Я пішов від гордих і вернувся до смиренних для щастя цих смиренних. Те, що я говорю тобі, збудеться, і царство наше возведеться. Повторюю тобі, завтра ж ти побачиш це слухняне стадо, яке за першим помахом моїм кинеться підгортати гарячі вуглини до вогнища, на якому спалю тебе за те, що прийшов нам заважати. Тому що, якщо був хтось, хто більше за всіх заслужив наше кострище, то це ти. Завтра спалю тебе. Dixi**”.

*АНТРОПОФАГИЯ - [гр. anthropophagia - anthropos - людина + phagein їсти, пожирати] - людоїдство.
**Я сказав (лат.)

 



 

“Легенда про великого інквізитора” -
вершина творчості Достоєвського

Позитивні релігійні ідеї Достоєвського, його своєрідне розуміння християнства потрібно шукати в “Легенді про великого інквізитора”. В ній Достоєвський найбільш геніальний і неповторний...

Образ Ісуса Христа прикритий... Це дух горньої свободи - запаморочлива висота, аристократизм духу. Це - оригінальна риса в сприйнятті Достоєвським Ісуса Христа, на яку ще не було вказано. Таке ототожнення образу Ісуса Христа з свободою духу, доступне лише деяким. Ця свобода духу можлива тільки тому, що Ісус Христос відмовляється від будь-якої влади над світом. Жадоба влади позбавляє свободи і того, хто володарює, і підвладних. Ісус Христос знає тільки владу любові, це - єдина влада, сумісна зі свободою. Релігія Ісуса Христа є релігія свободи і любові, добровільної любові між Богом і людьми.

Шлях, по якому веде Достоєвський людину, трагічний. Він занадто добре розуміє карамазівську стихію в людині.

Нову святість здобуде людина після того, як пройде свій трагічний шлях. З недр самого карамазівського царства повинна явитися нова людина, народитися нова душа.

Так закінчується в Достоєвського шлях блукань і пошуків людини. Відірвана від природи, від землі, людина попадає в пекло. Наприкінці шляху свого людина повертається до землі, до природного життя, возз'єднується з великим космічним цілим. Але людина, яка пройшла шлях свавілля і бунту, позбавлена добровільного повернення до землі. Повернення можливе лише через Ісуса Христа, лише через Кану Галілейську. Через Ісуса Христа повертається людина до містичної землі, на свою батьківщину, в Едем Божественної природи. Але це вже земля - Преображіння і природа Преображіння. Стара земля, стара природа, для людини, яка пізнала сваволю і спокусу роздвоєння, закриті. Немає повернення в загублений рай. До нового раю повинна йти людина.

Достоєвський був глибоко християнським письменником. Я не знаю більш християнського письменника. І суперечки про християнство Достоєвського, зазвичай, ведуться поверхнево. Через все своє життя проніс він виняткове, єдине почуття до Ісуса Христа. І був одним з тих, які швидше відреклися б від Істини в ім'я Ісуса Христа, ніж від Ісуса Христа. Для нього не було Істини поза Ісусом Христом. Його розуміння Ісуса Христа було жагуче і глибоко інтимне. Глибину християнства Достоєвського потрібно шукати насамперед в його відношенні до людини і людської долі. Таке відношення до людини властиве тільки християнській свідомості. Але в Достоєвського воно було творчістю в глибині християнства. Тільки релігія - духовна глибина людини. Вона повертається людині. І робиться це не так, як робить німецька свідомість, німецька містика і німецький ідеалізм. Там, в духовній глибині, зникав образ людини, зникав у Божестві. Достоєвський і в самій останній глибині бачить образ людини. І це робить його винятковим християнином. Християнську метафізику Достоєвського потрібно шукати насамперед у “Легенді про великого інквізитора”, бездонна глибина якої все ще недостатньо розгадана. Легенда є справжнє одкровення про християнську свободу.

Микола Бердяєв
“Світогляд Достоєвського”

 

На початок сторінки

Click here now to get more details on this topic.