Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№8 (70)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Спас Нерукотворний

Святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан

Що таке розкол?

Коли буде єдність і автокефалія?

Чистий серцем - повірить...

Церковна ієрархія

Про хвороби тілесні, душевні і духовні

Сповідь

Не вбий!

Бізнес очима християнина

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Божий світ навколо нас

Дитяча сторінка
Скоринка хліба

Хот-дог і піст

Легенда про Великого Інквізитора

Християнин і політика

Як Бог карає за гріхи

Квітник духовний

Нам пишуть

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    
ДИТЯЧА СТОРІНКА

СКОРИНКА ХЛІБА

Багач над багачами був Степан Бобик, не тільки на все своє село, але й на все Поділля! Багачем він був скупим - скупар над скупарями. Якщо який бідний, немічний дідусь прийде до нього і просить хліба, то він гнав його з прокльонами з хати.

- Немає в мене хліба для жебраків, - кричав.

А було - й собаками цькував.

Навіть того, що лишалося з їди, не давав бідним.

- Краще кинути це свиням у корито, - говорив. А була в Бобика дочка-одиначка Катруся. Вона зовсім не вдалася в батька. Мала серденько добре та чутливе на людське горе й була дуже побожна. Часом велів їй батько напекти з тіста іграшок, щоб мала чим гратися. Та вона тоді прокрадалася з обійстя й роздаровувала це все бідним дітям.

Раз пішов батько потайки за нею. Коли побачив, що вона ввійшла в хату бідного зарібника, подався тихо за нею, й саме, як вона вже хотіла пороздавати свої ласощі, з'явився перед нею.

- Чи ж я на це велів оте все пекти для тебе, - загримів аж червоний від гніву, відібрав все та викинув через вікно в болото.

Та тільки він викинув останні ласощі і виштовхнув Катрусю поперед себе з хати, а тут як стемніє відразу, небо застелили чорні хмари, все огорнула темрява. Трохи видійшов Бобик з дочкою, а тут як посипався з хмар густий град. А градини, як горіхи, а то й з яйце, падають! Був би град повбивав їх, коли б не сховалися в зарібниковій хаті.

Гнів Бобика розвіявся відразу, він з пополотнілим обличчям стояв біля вікна та дивився на свої ниви, як їх бив град. Коли чорна хмара посунулася далі, нічого зеленого не було на полі, ні в селі. Навіть листя дерев пооббивав град. Важко було впізнати все довкола, від землі віяло холодом, як зимою. Колоски на нивах, плоди в садах, овочі і зеленина на городах пропали. Однак це Бобика не змінило.

- Я це лихо переможу власними силами. І кинувся сіяти й садити все наново. Засів зійшов, але колоски були пустими. Так заглянула нужда в хату багача Бобика, вийшли всі запаси харчів. Слуги покинули безбожного скупаря. І дійшло до того, що Катруся сама мусила ходити коло худібки. А досі забороняв їй батько усяку роботу.

Одного ранку стояла Катруся в сінешніх дверях і читала ранішні молитви і благала Пречисту попросити Бога, щоб уже не карав її батька.

- Коли батько не робив, як слід, по правді, то нехай я спокутую за це, працюватиму день і ніч, все, що моє, роздам убогим, тільки не дай нам пропасти, ти наша поміч, наша відрада, і дай також, щоб батько міг знову молитися!

Тут надійшла якась убого зодягнена жінка та стала прохати:

- Чи не маєш, дівчино, що з їжі? Я така голодна!

Швиденько сягнула Катруся в кишеньку й добула відтіля скоринку хліба й подала її бідній жінці.

- Більше не маю! - сказала сумно.

- А ти? - спитала жінка й узяла шматок скоринки.

- Я? - дівча зашарілося й опустило очі додолу. Не хотіла признатися, що вона тепер голодуватиме, тож сказала: “Щось вже найду, може, ягоди...”

- Добре, дитино, - сказала на це жінка. - Гляди, ось тутечки хліб, бери й їж!

Коли Катруся підвела очі, жінки вже не було. Замість неї стояла ясна пані. Ясне сяйво огортало колом її голову з золотистим волоссям, очі сяяли добротою, і була вона гарна, як цариця. І одяг на ній царський, голубого й рожевого кольору, перетканий золотом. А верхній синій плащ був увесь обсипаний зірками срібними й золотими. Тільки лице було те саме.

- Хто ви, пані? - запитала Катруся. - Чи не сама Мати Божа - Цариця Неба?

Пані кивнула головою та й сказала:

- Скажи батькові, з ким ти говорила. І скажи від мене, нехай вижне пусте колосся та звезе, як кару за лиходійства. Потім нехай засіє знову в ім'я Боже. А коли вже могтиме молитися над новим засівом, то збере багате жниво, це я обіцяю вам.

Катруся впала навколішки та плакала з радощів, що знову все буде добре.

Коли підвела очі, Матері Божої вже не було. Катруся сіла на порозі та їла скоринку, що їй подала Пречиста, їла й наситилася, однак скоринка не зменшилася. Так було й на другий день, і на третій, їли її всі домашні, а вона все не меншала. Так було до нового хліба. А жниво було багате-багате.

За книгою Антона Лотоцького
“Левада Пречистої”

 

На початок сторінки