Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№7 (69)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Доля руки, яка хрестила Ісуса Христа

Про піст

Святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан

Сповідь

Храм на крові

Іконостас - вікно в Небо

Задумайтеся!

Хресний хід братніх народів

Вигнання бісів

Квітник духовний

День починай з спілкування з Богом

Про хвороби тілесні, душевні і духовні

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Про молитву

Дитяча сторінка
Максимків гріх

Легенда про Великого Інквізитора

Сучасні мученики за Христа

Питання і відповіді з листування в Інтернеті

П'ять годин Вічності

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

СУЧАСНІ МУЧЕНИКИ ЗА ХРИСТА

...Якось один священик у проповіді чудово сказав, що Церква наша від початку помазана кров'ю Господньою. Багато сповідників Православної віри доказували вірність Христу - своєю мученицькою смертю. Історія Церкви - історія мучеництва: розстріляні ікони, знищені храми, тисячі замучених за Христа...

І хрест свій сповідницький Церква Христова буде нести до кінця, вписуючи нові і нові імена в Книгу Життя вічного...

Нещодавно в православних книжкових кіосках і храмах з'явилася невеличка брошура (що продається “нарозхват”), під назвою “Новий мученик за Христа воїн Євген”. Ця книжечка - про юного сповідника православної віри кінця нашого століття, солдата Євгена Родіонова.

Молодому солдату в чеченському полоні сказали: хочеш залишитися живим - зніми натільний православний хрест і назвися мусульманином. Євген відмовився зняти хрест і був обезглавлений 23 травня 1996 року, в свято Вознесіння Господнього і в день свого народження - свого 19-річчя...

Мама Жені, Любов Василівна, згадує, що років в 11 чи в 12 син повернувся з літніх канікул додому з хрестиком на шиї, пояснивши, що ходив з бабусею в церкву, сповідався, причащався. І з тих пір ніколи його не знімав. Коли став дорослим, їздив на служби в Подільський храм, завжди носив на собі християнський пояс “Живий у помочі...”, у ньому і в армію поїхав. Перед армією сповідався, і причастився...

Хрестик сина Любов Василівна знайшла в могилі, на його обезголовленому тілі. Вона і тіло впізнала по натільному хрестику. Навіть з мертвого - його не зняли, не посміли.

Отець Володимир, в якого він сповідався перед армією, сказав вражено: “Юнак, якого не можна купити, тому що на ньому хрест... Він дійсно тезоіменитий цьому хресту, він дійсно християнин...”

Одна віруюча жінка, коли дізналася про мученицький подвиг Євгена, душею розцінила це як подію, що говорить краще від усіх фактів про те, що ще не все втрачено в нашій країні, є ще надія..., тому що цей юнак проявив таку стійкість перед силами пекла, що на ньому зло обірвалося, і Христос переміг...

Сьогодні натільний хрестик воїна Євгена знаходиться в храмі святителя Миколая в Пижах.

На могилі Євгена стоїть величезний двометровий хрест, поставлений добротою людською, горить лампада, часто приїжджають на могилу незнайомі, але такі близькі і рідні для матері солдата люди, молоді і старі... Один ветеран Великої Вітчизняної війни, приїхавши поклонитися, зняв з себе фронтову медаль “За відвагу” і поклав її на могильний камінь.

Мама Жені в пошуках своєї дитини - живого чи мертвого - протягом десятьох місяців пройшла всі кола пекла по військових дорогах, де мін було більше, ніж каміння, з єдиною думкою знайти сина, врятувати, якщо живий. А якщо мертвий - поховати в рідній землі за християнським звичаєм, з відспівуванням.

…Коли сина вбивали, мати знаходилася в семи кілометрах від нього... Йшла по понівеченій землі і молилася: “Господи, допоможи моєму сину, не покидай його, адже він зовсім ще дитина. Він нікому не потрібний, крім мене, матері, і Тебе, Творця і Спасителя, допоможи йому, синочку моєму, Господи...”

Кати Євгена 16 разів ставили різні умови видачі тіла сина. Зрештою відправили матір шукати могилу на мінне поле. Зазначили квадрат: сто на сто метрів.

Журналіст Ю. Юр'єв, що розмовляв з матір'ю мученика-героя, свідчить: “Прийшов розпач. Як же знайти? З моменту загибелі пройшло більше ніж півроку, земля засипана опалим листям. Вона там, біля ріки, стала просити Бога допомогти знайти тіло сина. Грошей нема, сил, після десяти місяців блукань, теж немає. Немає більше і ніякої надії... І тут крик одного солдата:

“Хрест! Хрест!”

Одинадцята година ночі, у нічній пітьмі при світлі фар - розрита вирва від снаряда. У ній три тіла. Два з них обезголовлені. І на одному сяє, як золотий, простенький хрестик її сина... ”

У вересні 1998 року вона знову була в Чечні. Ледве знайшла те місце, що так закарбувалося в пам'яті - три дуби під Бамутом, землю, яку її син оросив своєю кров'ю. Та ж вирва, вже заросла ожиною...

Спочатку вона не знаходила в собі сили простити вбивцям і молитися за них. Але пройшов час, і послав Господь сили це зробити.

Подвиг Євгена - не одиничний. Трьох хлопців розіп'яли на телеграфних стовпах перед Пасхою 1996 року... Отець Олександр Шаргунов переконаний, що всі ці події повинні бути поставлені посеред Церкви, де горять свічки, щоб світити всім...

Скільки їх сьогодні, вбитих за Православну Віру і свою Батьківщину... Пригадаємо Сербію. Пригадаємо підлітка Олексія (Нестерова), молодого вівтарника одного з храмів, якого вранці після Пасхи, у Світлий понеділок, після благодатної урочистої ночі, знайшли по-звірячому побитим. Йому не було і 15 років...

Сподобив його Господь великої милості - останні години перед смертю Олексій провів у вівтарі, прислуговуючи священикам за радісною Пасхальною службою...

Олексію і раніше Господь посилав випробування. Якось на нього напала компанія, що зажадала зняти хрестик. Хлопчик не погодився і був побитий. 40-й день по смерті Олексія прийшовся на свято Вознесіння Господнє...

Згадаємо, нарешті, сотні юнаків, безневинно вбитих в дні трагічного жовтневого протистояння в Москві в 1993 році (розстріл Білого дому). Щорічно з поминальними свічками до пам'ятного хреста йдуть і йдуть тисячі людей...

Священик Олексій Грачов в ту страшну ніч в реанімаційному відділенні сповідав і причащав смертельно поранених молодих хлопців 19, 22, 28-ми років. Деякі не могли навіть підняти руку, щоб перехреститися, коли о. Олексій їх благословляв.

“Біль чужих ран пройшов через мою душу. Я не міг позбутися відчуття, що і мене, а не тільки їх, прошили автоматні кулі. Деякі поранені були в такому стані, що практично нічого самі не могли говорити, і лише порухом очей після читання молитви, давали зрозуміти, що вони каються у своїх гріхах і просять прощення у милосердного Господа. Може, тому, що всі вони знаходилися на грані життя і смерті, говорили про себе, відкриваючи найпотаємніші схованки своєї душі...”

*    **    *

Священик Димитрій Дудко сказав, що поминаючи всіх новомучеників, ми окреслюємо коло, яке антихрист безсилий переступити: “Він вже всюди. Але не тут. І тому в цій точці ми утверджуємо Присутність Божу, правду Божу і знак Христа - Хрест...”

*    **    *

1917 рік. Діти Царської Сім'ї - Олексій, Тетяна, Ольга, Марія, Анастасія... Саме вбивство цих дітей і всієї Царської Сім'ї дало початок епосі новомучеників...

Господи, молитвами всіх новомучеників віку цього, за віру і правду Христову безвинно пострадавших, помилуй нас, грішних.

А. Зуєва
“SOS” №5, 2000р

 

На початок сторінки