Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№7 (69)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Доля руки, яка хрестила Ісуса Христа

Про піст

Святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан

Сповідь

Храм на крові

Іконостас - вікно в Небо

Задумайтеся!

Хресний хід братніх народів

Вигнання бісів

Квітник духовний

День починай з спілкування з Богом

Про хвороби тілесні, душевні і духовні

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Про молитву

Дитяча сторінка
Максимків гріх

Легенда про Великого Інквізитора

Сучасні мученики за Христа

Питання і відповіді з листування в Інтернеті

П'ять годин Вічності

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    
ДИТЯЧА СТОРІНКА

МАКСИМКІВ ГРІХ

Максимко мешкав з татом і мамою у великому місті. Квартира їхня була у багатоповерховому будинку, гарна, простора і світла. Змалку хлопчика привчили до порядку і акуратності. Забавки його ніколи не валялися на підлозі і, побавившись, він їх старанно складав у коробку. Взуття своє Максимко також звик ставити в належному порядку на своє місце. Йому іноді хотілося побігати, поскакати, погаласувати, але в таких випадках сусіди, які мешкали поверхом нижче, висловлювали своє незадоволення галасливою поведінкою Максимка. Тому тато і мама постійно нагадували йому, щоб він поводив себе чемно, як вдома, так і на вулиці.

Літом батьки вирішили відвезти Максимка на деякий час у село, де мешкали його дідусь і бабуся. Приїхавши у село, хлопчик і там поводив себе в хаті дідуся і бабусі чемно і гарно. Правда, там можна було вже скакати, галасувати, бо будинок був одноповерховим, і бабця ніколи не сварила свого внучка та дозволяла робити все, що він хотів. Вранці бабуся, звичайно, допомагала Максимкові вмитися, одягнутися, ставала з ним перед іконами, яких у хаті було багато розставлено на покуті, і “молила” внука. Ні читати, ні писати Максимко ще не вмів, тому бабця говорила з ним молитву Господню “Отче наш”, а хлопчик повторював за нею слово за словом. Він швидко звик до такого розпорядку, що навіть тоді, коли бабуся була зайнята приготуванням сніданку, а йому скоріше хотілося поснідати, щоб йти бавитися на вулицю, то він, сяк-так вмившись, кликав: ”Бабцю, ходіть помолите мене!” Згодом він сам знав напам'ять “Отче наш”, хоча інколи і помилявся.

Максимкові дід і бабця були людьми побожними, вони з ним ходили до церкви, вдома часто згадували в розмовах Бога. Час від часу - ці старенькі люди іноді стогнали і любили повторювати “Ох, гріхи наші!”

Хлопчик толком не розумів, що це означає і якось запитав: ”А що таке гріх?”

Дідусь чомусь не хотів йому пояснити, а лише відповів: ”Дізнаєшся, і не радий будеш”.

Одного лагідного, сонячного дня дідусь і бабця пішли з Максимком на луг погуляти. Трохи втомившись від подорожі, старенькі присіли на горбочку, а внук став бавитися та й відбіг далеченько від них. Раптом побачив невеличку і гарну пташечку, яка поодаль сиділа у траві. Він вирішив її піймати. Але коли Максимко підбіг до неї, то пташка зірвалась, трохи відлетіла і знову сіла. Повторилося це і втретє. Тоді хлопчик взяв невеличкий камінь і влучно кинув на пташку. Тепер вже вона не відлетіла. Захоплений Максимко подумав, що тепер він вже впіймає пташку і буде нею гратися. Дійсно, він легко досяг пташини і взяв її в свої руки, і вона вже не втікала від нього. Але що це? Пташка розкрила широко свого дзьобика і важко дихала. Потім сталося ще страшніше: вона опустила безвладно свою голівку, а з її ротика потекла кров — прямо на руки малого Максимка. Він злякався і поклав її назад в траву. Глянув, а в неї крило було зламане, мабуть сусідський кіт напав на пташину і покалічив їй крильце. Глянув Максимко на пташку, вона ще зіпнула кілька разів і перестала дихати, подивився він на свої руки, а вони... в крові. Він дуже боявся крові, пригадав, як його болів пальчик, якого колись скалічив, і кров йшла з маленької ранки. А тепер його пальчики не боліли, а був незрозумілий біль всередині при виді мертвої пташки і своїх, забруднених кров'ю, рук. Його маленька голівка не могла вмістити того, що сталося. Хлопчик страшенно перелякався. Що я наробив, подумав Максимко, я вбив таку нещасну пташку. Що мені тепер робити, де подітися? Він почав плакати, кулачком обтирати сльози, його руки стали червоними від розмазаної крові. Йому захотілося втекти, щоб сховатися від цього жахливого випадку.

Куди сховатися? На серці стало тяжко. Максимко побіг, сам не знаючи куди.

Під вечір дід і бабця ледве знайшли заплаканого внука з руками і обличчям червоними від крові в густих кущах, куди він заховався. Заспокоївшись, Максимко розказав про все, що з ним сталося. Тоді дідусь запитав його: “Тепер знаєш, що таке гріх? Отож така тобі наука: не можна кривдити в житті нікого, ні пташини, ні людини, бо від власної совісті нікуди не втечеш і не сховаєшся”.

Протоієрей Петро Влодек,
м. Луцьк

 

 

П.Роляник

   ЛАСКАВИЙ БОЖЕ

У здоров'ї тата й маму зберігай,
Сестричці, братикові щастя дай,
Зроби, щоб всі вдоволені були,
На лихо й горе раду віднайшли.

Благослови наш любий рідний дім
І всіх, хто нині проживає в нім,
І ниву нашу, і садок-розмай,
І нарід різний наш, і рідний край.

І ті могили, що в полях стоять,
І тих героїв, що в могилах сплять.
Під пишний килим з квітів і трави
Ти схорони їх, Боже, й прослави.
 



 

СИЛА ПРОЩЕННЯ

Тоді, коли знаменитий художник Леонардо да Вінчі (1452-1519) малював свій славний образ “Тайна Вечеря”, він посварився з одним художником і хотів йому, в якийсь спосіб, помститися. Нарешті йому спало на думку зобразити Юду на образі “Тайна Вечеря” з обличчям свого ворога і в такий спосіб знеславити його назавжди. Як задумав, так і зробив. Невдовзі на недокінченому образі видно було Юду з обличчям згаданого художника. Тоді да Вінчі почав малювати Ісуса Христа. Але хоч як він приготувався до цього, хоч як працював, та не міг надати обличчю Ісуса відповідного виразу. Так минуло чимало часу - часу безрезультатної праці і розпуки. Згодом його гнів на свого ворога почав меншати, і нарешті він соромився сам себе, що таку кривду хотів заподіяти своєму братові по званню. Він пішов у храм, став на коліна і почав щиро молитися до Господа Ісуса Христа та просити, щоб Бог простив йому цей злісний гріх. Після чого да Вінчі звернувся і до свого товариша, і попросив в нього прощення. Взявся знову за роботу, щоб докінчити задуману картину. Одним помахом пензля художник замалював лице Юди, після чого йому стало легко на серці і він радісно приступив до подальшої праці. За короткий час намалював обличчя Ісуса Христа, повне любові, стриманості і таємничості, яке і сьогодні спонукає кожного глядача до гарного, побожного життя. Свій успіх да Вінчі пояснював тим, що він і очистив своє серце від ненависті, простивши своєму братові. Дійсно, велика сила прощення!

Протоієрей Петро Влодек,
м. Луцьк

 

 

Маленька вікторина
для великої дитини

Дорогі діти та батьки!

Ми започатковуємо конкурс для наших маленьких читачів. Думаємо, що матеріали з цієї сторінки стануть у пригоді батькам і вихователям. Дитячі відповіді на наші запитання у письмовій чи ілюстрованій формі, загадки, скоромовки, приказки та інші цікаві матеріали християнського змісту просимо надсилати на адресу редакції з поміткою “Дитяча сторінка”.

Найцікавіші з них будуть надруковані у наступних номерах газети.

1. Хто у світі найсильніший?

2. Хто дав тобі життя?

3. Як Бог створив світ?

4. Хто тебе охороняє від усього злого?

5. Які добрі справи ти хочеш робити, коли виростеш?
 


Приказка:   “Без Бога а ні до порога”.


 

На початок сторінки