Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№7 (69)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Доля руки, яка хрестила Ісуса Христа

Про піст

Святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан

Сповідь

Храм на крові

Іконостас - вікно в Небо

Задумайтеся!

Хресний хід братніх народів

Вигнання бісів

Квітник духовний

День починай з спілкування з Богом

Про хвороби тілесні, душевні і духовні

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Про молитву

Дитяча сторінка
Максимків гріх

Легенда про Великого Інквізитора

Сучасні мученики за Христа

Питання і відповіді з листування в Інтернеті

П'ять годин Вічності

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ПРО МОЛИТВУ

(На допомогу вчителю "Християнської етики")

Говорити сучасній людині про молитву - це значить, насамперед, показати і довести користь і необхідність її для життя. Але наша свідомість уловлює, що матеріальної користі в молитві шукати якось недобре, - тоді навіщо вона?

Не можна не сказати про вплив практицизму, коли ми, знаючи про існування невидимих, але могутніх сил хочемо з ними домовитися, хочемо, щоб і вони нам послужили: стаємо до молитви, щоб одержати силу, здоров'я, багатство, владу. Все це - результат нашої перекрученої свідомості: і особистої, і суспільної.

Суспільство довго нав'язувало нам помилкові ідеали, наполегливо виховувало перекручений світогляд, ми ж, у свою чергу, недостатньо прагнули пізнати істину. Коли ж виникали в нас питання про світ, про життя, про призначення людини, ми пристосувалися придушувати їх зручними формулюваннями і почуттями, які примиряють добро і зло. Так що не можна сказати, що в нас відібрали молитву, - ми її самі не утримали, самі від неї відійшли. Але, може бути, все це потрібно було для того, щоб краще зрозуміти і співставити наше життя з молитвою і без неї. Осягнути серцем - що таке молитва?

Молитва - це пошук Бога, зустріч з Ним і, нарешті, духовне спілкування з Ним. Для атеїста, для того, хто не відчуває, що світ не випадково виник, а є результат Божого Творіння, молитви не існує. Тому що молитва - це зв'язок з центром життя, з його джерелом. Світ навколо нас створює видимість тріумфу матерії, і тому дозволяє бачити лише оболонки предметів. Глибини сутності невидимі очам, але відкриті серцю людському.

Головний “орган” молитви - серце, зв'язане з джерелом життя, з Богом. Серце прагне допомогти людині осягнути своє призначення і важливість свого існування.

Прагнучи злитися з джерелом життя, ми заглиблюємося у своє власне серце. Але процес цей не можна назвати самоспогляданням, тому що націлені ми не на бачення своєї, нехай навіть багатої, але завжди обмеженої егоїзмом особистості, а на невимірність уяви Божої в нас.

Молитва - це не медитація. Вона - шлях живого спілкування і єднання. Молитва - це особиста зустріч Бога і людини, і, звичайно, бажання цієї зустрічі, бажання єдності. Водночас ця зустріч лякає. Ми можемо бути задоволені собою і навіть любуватися собою, знаходячись вдалині від Бога, але чим більше ми наближаємося до Нього, тим очевидніший контраст. Бачення святості Божої і дозволяло святим пізнати свою гріховність. Молитва - це шлях, що приносить не хвилюючі переживання, а глибину відповідальністі. В молитві ми пізнаємо себе, пізнаємо світ і по вірі нашій Бог дозволяє нам пізнати Його. Молитва - це шлях щирого знання.

Ми відповідальні за кожну частку істини, нами пізнану. Ми не можемо залишати її невикористаною, а зобов'язані виявляти її своїми вчинками. Молитва - це не теорія, не розумне навчання, не розповідь про добро й істину, а реальне діяльне життя. Праця молитви продовжується в повсякденній праці буднів: у справах милосердя і добра, у щирості, ретельності, у просвітництві і т.д.

Слова молитви для нас є сходинками, що ведуть наше серце до Бога. До самого тексту молитви не треба підходити як до магічної змови. Нехай же у нас не виникає почуття залежності духу від букви.

Л.Сурова
“Православна школа сьогодні”

НАШ РІД:

МИ - ХРИСТИЯНИ

У кожного з нас є мама і тато. А у них є свої мама й тато - твої бабуся і дідусь. Ти знаєш, як їх звати? А, в свою чергу, у твоїх дідусів і бабусь були свої батьки і матері. Може, хтось з вас знає, як їх звати?

Твої батьки, дідусі, бабусі і всі твої предки - це все твій рід.

У кожного з нас є свій рід.

Ваші тата й мами трудяться, працюють? Заради чого вони стараються? Щоб кожен з вас виріс і став доброю людиною. А ваших батьків виростили ваші дідусі й бабусі. А їх, в свою чергу, - їхні батьки. Майже всі наші дідусі, бабусі, прадіди і предки - християни. Що означає - християни. Те що вони вірили в Бога, в Ісуса Христа і жили Заповідями Його. Хрестили своїх дітей. Ростили їх так, щоб вони теж вірили в Бога і слухалися Його. Молилися Богу, просили в Нього допомоги в житті.

Всім людям, хто має віру в Ісуса Христа і молиться йому, Він допомагає подолати труднощі, гріхи і зло.

Для використання вчителем:

Г. Кирпа, В. Стрілько “Не цураймося, признаваймося”

Домашнє завдання:
Дізнатися у тата, мами, дідуся й бабусі, як звали їхніх батьків, дідів. Що вони робили, де вони жили. Принести фотографії якщо є.

Г. Кирпа, В. Стрілько

НЕ ЦУРАЙМОСЯ, ПРИЗНАВАЙМОСЯ!

Добре довелося Андрійкові потрудитися, щоб якомога більше дізнатися про свій рід. Він і не думав, що це так цікаво і корисно.

Роздивляються Андрійко з Маринкою давні фотографії, а бабуся й розказує, хто там на них з їхнього роду.

— Оце моя мама, — каже бабуся. — А біля неї — її сестра. Вона гарно вишивала. А ось ця жінка — мамина сестра в других, Тетяна. Дуже любила співати... А ось це — мій тато...

Слухають діти бабусю, і перед ними постає історія не тільки їхньої сім'ї, а і їхнього села. Андрійко дізнавався, що відбувалося колись у їхньому селі. Хто зостався в пам'яті навіки — благородним і світлим, а про кого — соромно й згадувати...

— А що це в тебе намальовано? — питає Маринка в брата. — Це дерево нашого роду, — відповідає Андрійко.

Добре було б у кожній родині відновити, підняти з забуття свій родовід. Знай, що кожна фотографія, кожна призабута давня дрібничка -— дуже важлива для історичної пам'яті. А без історичної пам'яті незатишно людині на своїй рідній землі...

Рубрику веде
Оксана Жаборинська,
відділ освіти і катехизації Львівської єпархії.


 

На початок сторінки