Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО ІНКВІЗИТОРАУривок з роману Ф.М. Достоєвського "Брати Карамазови"Іван Карамазов розповідає легенду, про те, як Господь зійшов на землю в часи інквізиції, був схоплений і поміщений в темницю. І ось до нього приходить сам великий інквізитор ...В глибокій темряві зненацька відчиняються важкі залізні двері в'язниці, і сам старий великий інквізитор з світильником в руці неквапно заходить в приміщення. Сам, без супроводу, двері за ним негайно засуваються. Він зупиняється при вході і довго, хвилину чи дві, вдивляється в лице Його. Врешті тихо підходить, ставить світильник на стіл і говорить Йому: - Це ти? Ти? - Та, не дістаючи відповіді, поспіхом додає: - Не відповідай, мовчи. Та й що б ти міг сказати? Я знаю все, що ти скажеш. Та ти і права не маєш щось додати до сказаного тобою колись. Навіщо ж ти прийшов нам заважати? А що ти таки прийшов нам заважати, і сам це знаєш. А чи знаєш, що буде завтра? Я не знаю, хто ти, і знати не хочу: чи це ти, чи тільки подоба його, та завтра ж я засуджу і спалю тебе на вогнищі, як найлютішого з єретиків, і той же народ, який сьогодні цілував твої ноги, завтра ж, варто тільки кивнути мені пальцем, кинеться підгортати жарини до твого вогнища, знаєш ти це? Ти, напевно, це знаєш, - додав він у проникливій задумі, ні на мить не відриваючи погляду від свого бранця... - Чи маєш ти право сповістити нам хоч одну з таємниць того світу, з якого ти прийшов?.. Ні, не маєш, щоб не додати до того, що вже було колись сказано, і щоб цим не забрати в людей свободи, за яку ти так стояв, коли був на землі. Все, що ти знову сповістиш, зазіхне на свободу віри людей, тому що сприйметься як чудо, а свобода їхньої віри тобі була дорожчою за все ще тоді, півтори тисячі років тому. Чи не ти так часто стверджував тоді: - Хочу бачити вас вільними. - Ось тепер ти побачив цих "вільних" людей, - раптом додає старий з цинічною усмішкою. - Так, ця спроба нам дорого коштувала, - продовжує він, суворо дивлячись на нього, - але ми завершили нарешті цю справу в ім'я твоє. П'ятнадцять сторіч мучилися ми з цією свободою, та тепер з цим покінчено безповоротно, навічно. Ти не віриш, що навічно? Ти дивишся на мене приязно і не удостоюєш навіть обурення? Та знай, що тепер і саме сьогодні ці люди впевнені більше ніж будь-коли в цілковитій свободі, а між іншим самі ж вони принесли нам свободу свою і покірно поклали її до ніг наших. І це зробили ми, чи цього ти бажав, такої свободи?... - Тому що тільки тепер (він говорить про часи інквізиції - ред.) стало можливим помислити вперше про щастя людей. Людина була устроєна бунтівником; хіба бунтівники можуть бути щасливими? Тебе попереджали, - говорить він Йому, - тобі не бракувало наших пропозицій і вказівок, але ти не послухав, ти відкинув наш варіант, за яким можна було зробити людей щасливими, але, на щастя, відходячи, ти передав справу. Ти обіцяв, ти ствердив своїм словом, ти надав право зв'язувати і розв'язувати, і вже, звичайно, не можеш навіть подумати забрати це право тепер. Скористалися цим правом і ми. Навіщо ж ти прийшов нам заважати?... - Страшний і розумний дух, дух самозречення і небуття, - продовжує старий, - великий дух говорив з тобою в пустелі, і нам передано в книгах, що він ніби-то "спокушав" тебе. Чи не так? І чи можна було сказати хоч що-небудь достовірніше того, що він сповістив тобі в трьох питаннях, і які ти відкинув, і які в книгах названо "спокусами"? А між іншим, якщо коли-небудь на землі пролунало справжнє громове чудо, то це в той день, в день цих трьох спокус. Саме в проголошенні цих трьох питань і полягало чудо. Якщо припустити лише для спроби і для прикладу, що три ці питання жахливого духа безслідно щезли з книг і що їх потрібно відновити, знову придумати і сформулювати, щоб занести знову в книги, і для цього зібрати всіх мудреців земних - правителів, первосвящеників, вчених, філософів, поетів, і дати їм завдання: придумайте, сформулюйте три питання, та такі, які б, мало того, що відповідали б розмаху події, але і виражали б зверх того, в трьох словах, в трьох тільки фразах людських, всю майбутню історію світу і людства, - то чи допускаєш ти, що вся премудрість землі, разом взята, змогла б придумати хоч що-небудь подібне по силі і по глибині тим трьом питанням, що дійсно були запропоновані тобі тоді могутнім і розумним духом в пустелі? Вже по самих цих питаннях, лише по чудесній появі їх, можна зрозуміти, що маєш справу не з людським плинним розумом, а з віковічним і абсолютним. Тому що в цих трьох питаннях як би поєднана в одне ціле і передбачена вся подальша історія людська в трьох ликах, в якій поєднуються всі нерозв'язні історичні протиріччя людської природи по всій землі. Тоді це було не так очевидно, тому що майбутнє було невідомим, але тепер, коли пройшло п'ятнадцять сторіч, ми бачимо, що все цими трьома питаннями точно вгадане і передбачене і настільки справдилося, що додати щось більше або відняти не можна. Вирішуй же сам, хто був правий: ти чи той, який тоді запитував тебе? Пригадай перше питання; хоч і не буквально, але зміст його такий: - Ти хочеш іти в мир і йдеш з голими руками, з якоюсь обітницею свободи, яку вони, в простоті своїй і у вродженій сваволі своїй, не можуть і осмислити, якої вони бояться і лякаються, - тому що нічого і ніколи не було для людини і для людської спільноти більш нестерпнішим, ніж свобода! А чи бачиш каміння в цій голій розпеченій пустелі? Перетвори їх в печені хлібини, і за тобою побіжить все людство, як стадо, вдячне і покірне, хоча і вічно тремтяче: що ти забереш руку свою і припиняться їм хліба твої. Але ти не захотів позбавити людину свободи і відхилив пропозицію, тому що яка ж свобода, розсудив ти, якщо слухняність куплена хлібами? Ти відповів, що людина жива не одним хлібом, але чи знаєш, що в ім'я цього самого хліба земного і повстане на тебе дух землі і боротиметься з тобою і переможе тебе і всі підуть за ним, вигукуючи: -Хто ще подібний звірю цьому, він дав нам вогонь з небес! Чи знаєш ти, що пройдуть віки, і людство проголосить вустами своєї премудрості і науки, що злочину не існує, а, значить, немає і гріха, а є лише тільки голодні. - Нагодуй, а тоді і вимагай від них чеснот! - ось що напишуть на прапорі, який піднімуть проти тебе і яким зруйнують храм твій. На місці храму твого зведеться будівля, зведеться знову страшна Вавілонська вежа, і хоча і ця не добудується, як і попередня, але все-таки ти б міг уникнути цієї нової вежі і на тисячу років скоротити страждання людей, тому що до нас же знову прийдуть вони, промучившись тисячу років зі своєю вежею! Вони тоді знайдуть нас знову під землею, в катакомбах, скритих (тому що ми будемо гнані і мучимі), знайдуть нас і проситимуть нас: - Нагодуйте нас, тому що ті, що обіцяли нам вогонь з небес, його не дали. -І тоді ми вже і добудуємо їхню вежу, тому що добудує той, хто нагодує, а нагодуємо лише ми, в ім'я твоє, і збрешемо, що в ім'я твоє. Так, ніколи, ніколи без нас вони не нагодують себе! Ніяка наука не дасть їм хліба, доки вони будуть залишатися вільними, але скінчиться тим, що вони принесуть свою свободу до ніг наших і скажуть нам: - Краще візьміть нас в неволю, але нагодуйте нас. - Зрозуміють, нарешті, самі, що свобода і хліб земний вдосталь для всякого разом немислимі, тому що ніколи, ніколи не зуміють вони розділити їх між собою! Переконаються також, що не зможуть бути ніколи і вільними, тому що малосилі, порочні, нікчемні і бунтівники. Ти обіцяв їм хліб небесний, але повторюю знову, чи може він зрівнятися в очах слабкого, вічно порочного і вічно невдячного людського племені з земним? І якщо за тобою в ім'я небесного підуть тисячі і десятки тисяч, то що станеться з мільйонами і з десятками тисяч мільйонів істот, які не в силі будуть зневажити хлібом земним заради небесного? Чи тобі дорогі тільки десятки тисяч великих і сильних, у а інші мільйони, численні, як пісок морський, слабких, але люблячих тебе, повинні лише послужити матеріалом для великих і сильних? Ні, нам дорогі і слабкі. Вони порочні і бунтівники, але під кінець вони-то стануть і покірними. Вони будуть милуватися нами і будуть вважати нас за богів за те, що ми, ставши на чолі їх, погодилися перекласти на себе свободу і панувати над ними - так нестерпно їм стане під кінець бути вільними! Але ми скажемо, що покірні тобі і пануємо в ім'я твоє. Ми їх обдуримо знову, тому що тебе ми вже не пустимо до себе. В обмані цьому і буде полягати наше страждання, тому що ми змушені будемо брехати. Ось що означало це перше питання в пустелі, і ось що ти відкинув в ім'я свободи, яку поставив понад усе. А, між іншим, в питанні цьому схована велика таємниця світу цього. Прийнявши пропозицію "хлібів", ти б відповів на спільну і віковічну тугу людську, як одної особи, так і цілого людства разом - це: - Перед ким схилити голову? - Не існує тривоги більшої, неперервної і лютішої для людини, як ставши вільним, швидше знайти того, перед ким можна схилити голову. Так шукає людина вклонитися авторитету визнаному, незаперечному, настільки незаперечному, щоб всі люди разом погодилися на спільне перед ним поклоніння. Тому що клопіт цих жалюгідних створінь полягає не тільки в тому, щоб знайти того, перед ким мені чи іншому схилитися, але щоб знайти такого, щоб і всі увірували в нього і схилилися перед ним, і щоб неодмінно всі разом. Ось ця потреба спільного поклоніння і є найголовнішою мукою, як кожної людини окремо, так і цілого людства, споконвіку. За ідею спільного поклоніння вони винищували один одного мечем. Вони видумували богів. І волали один до одного: - Покиньте ваших богів і прийдіть уклонитися нашим, бо буде смерть вам і богам вашим! - І так буде до кінця світу, навіть і тоді, коли зникнуть в світі і боги: тоді впадуть на коліна перед ідолами. Ти знав, ти не міг не знати цю основну таємницю природи людської, але ти відкинув єдине абсолютне знамено, яке пропонувалося тобі для того, щоб змусити всіх схилитися перед тобою незаперечно, - знамено хліба земного, і яке відкинув в ім'я свободи і хліба небесного. Поглянь же, що зробив ти далі. І все знову в ім'я свободи! Говорю тобі, що немає в людини клопоту болючішого, як знайти того, кому б передати швидше той дар свободи, з яким ця нещаслива істота народжується. Та опановує свободою людей лише той, хто заспокоїть їхню совість. З "хлібами" тобі давалося справжнє знамено: даси хліб, і людина схилить голову, тому що нічого нема достовірнішого за хліб, але якщо в той же час хтось опанує її совістю окрім тебе - то, тоді вона навіть покине хліб твій і піде за тим, хто знадить совість її. В цьому ти був правий. "Легенда про великого інквізитора" -
|
|||||||
