Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№4 (66)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Помяни мя, Господи, в Царствії Твоїм

Як готуватися до святого Причастя

Сповідь

Таїнство Соборування

Училище благочестя

Спокуса "цілительства"

Архімандрит Іустин (Попович). Схід чи Захід

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Чи вміємо прощати і миритися?

Дитяча сторінка
Червоногрудка

Чи була княгиня Ольга українкою?

Що таке духовна культура?

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 

 
    
Архімандрит Іустин (Попович)

СХІД ЧИ ЗАХІД

(скорочено)

Ми живемо на географічному і духовному водорозділі двох світів, двох культур, між Сходом і Заходом. Народну душу послано в цей загадковий світ і сказано їй: живи на вістрі меча! Чи можна почувати себе в безпеці на вістрі меча? При такому ритмі буття необхідно, щоб всі атоми єства нашого перебували в стані “ока недріманного”, а помисли душі нашої мали “зіницю незасліплену”. З одного боку душу нашу притягує “магніт” бурхливого Заходу, а з другого - кличе своєю таємничою красою рівноваги - Схід. Під політичною корою Заходу бурлять вулканічні протилежності; на спокійній поверхні Сходу безмовно перекликаються божественні глибини духа. Нас розривають ці світи. Куди ми хочемо йти? - На Захід, чи на Схід?

Душа зобов'язана мати херувимський зір та серафимський слух, щоб вибрати шлях і йти ним, шлях, який не приведе до смерті. Не кажи: нехай розділиться душа народу нашого: хай половина йде на Схід, а половина - на Захід. Друже, чи буде око бачити, якщо його розділити? Чи буде серце жити, якщо його розітнеш? Чи легко утвердитися царству поділеному?

Сутність речей говорить і свідчить - не може.

Основа психології народу в тому, що кожний несе в собі не тільки особисту долю, але і народну душу. Кожний відповідає за всіх. В тілі народу наші душі переплетені між собою, як коріння в землі, з якого росте єдине стебло, єдине дерево. Якщо душа моя загноїлася егоїзмом, чи отруйний гній не розіллється по цілому організму народної душі? А якщо серце твоє заражене самолюбством, чи не виникне гангрена в організмі народної душі, гангрена, яку треба відсікти?

Привчай себе до думки: народна душа не є щось окреме від кожного з нас. Твоя праця, твоя думка, твоє відчуття наповнює народну душу, входить в неї зі всіма своїми вадами та чеснотами, прикрощами і радістю. За здоров'я народної душі відповідає кожний з нас: найбільший і найменший, вчений і неписьменний...

Коли народна душа вперше вдивлялася і вибирала на роздоріжжі між двома світами, святий Сава рішуче повів її шляхом Боголюдини Христа. До цього вона була сліпа; через нього вперше побачила вічну Істину та усвідомила вічний сенс життя. Від смертного він душу нашу повернув до безсмертного, від тимчасового до вічного, від людського, до Боголюдського. І куди підемо друзі мої, коли душа наша, цей птах закритий в клітці тіла, мучиться питаннями: що є життя? що - смерть? навіщо дане життя людині, якщо закінчується смертю? Полонять нас ці жахливі питання, і хто дасть відповідь на них: європейська людина чи Богочоловік?

*     *     *

Якби людина не запитувала себе, то будьте певні - що не вийшла б вона з тваринного стану. Тварини і люди, схожі на них, не задають собі цих питань. Вважать, що вищі від тварин, бо ходять на двох ногах, розкішно одягаються і харчуються, але вкажіть їм на рослин і комах. Хіба лілія польова не одягається краще від царя Соломона? Хіба не розкішніше вбрана за царицю Савську? Хіба бджола харчується не краще від всякого Креза - нектаром харчується? Але деякі представники нашої інтелігенції живуть ради тіла - темниці своєї душі. Якщо глибоко замислитися над таємницею буття людини, то можна як Растко* увірувати в Господа Ісуса Христа, або здійснити самогубство, спочатку духовне, а потім - і фізичне.

Наш народ живе на судьбоносному поділі культур, і людина, охоплена подібними питаннями не заспокоїться, доки не вирішить куди йти: шляхом європейської людини, чи - шляхом святосавського Богочоловіка Христа.

*     *     *

Європейська культура стверджується на людині, як на фундаменті. Людина - програма, ціль, зміст і засіб. Все будується на софістиці: людина - міра всіх речей, і та міра - європейська людина.

Істина є те - що ця людина проголосить істиною. Сенс життя є те - що вона вважає сенсом. Добро та зло є те, що вона визначила добром і злом.

Коротше кажучи, - людина західної Європи проголосила себе Богом. Невже не помітно, як вона неодмінно прагне бути Богом: в науці і техніці, в філософії і культурі, релігії та політиці, мистецтві і моді, - хоче бути Богом за всяку ціну: інквізицією чи папізмом, вогнем і мечем. Вона, мовою власної гуманістично-позивістичної науки оголосила - “немає Бога”. І згідно цієї логіки сміливо підкреслила: - Я сама - Бог!

Щоб доказати, що вона - Бог, оголосила, що всі світи над нами пусті, без Бога і без живих істот. Вона хоче поволі підкорити собі природу, для чого організувала систематичний похід і назвала його культурою. І зуміла натягнути певний “покров” на кору Землі. В боротьбі з матерією людина не зуміла її одухотворити, навпаки, - визнала себе бездуховною матерією, і тільки матерією. Матерія перемогла. Людина - її раб, раб речей.

Самозваний бог б'є поклони перед створеними речами-ідолами.

Звідси наша доба найбільш ідолопоклонницька за всі попередні. Ніде так не служать тварі, замість Творця, як у Європі. Це найгірший вид ідолопоклонства, бо то є поклін перед “глиною”. Хіба людина не вклоняється “червоній глині”, коли твердить: я - тіло і тільки - тіло?

Без сумніву, Європа потерпає не від атеїзму, а від політеїзму, не від відсутності богів, а від багатьох богів. Загубивши єдиного Бога, вона свій голод духовний хотіла наситити, створивши фальшивих богів - ідолів. З науки та її гіпотез - зробила ідола; з техніки та її чудес - ідола; з релігії та її представників - ідола; з політики та її партій - ідола; з моди та її манекенів - ідола. На вселенський трон егоїзму вознесла людину, європейського Далай-ламу...

...Треба звільнитися від Бога - постановили собі за мету архітектори “європейської культури”. І вони це робили через свій гуманізм і ренесанс, натуралізм і романтизм, позитивізм і агностицизм, раціоналізм і волюнтаризм; парламентизм і революціонізм. А найсміливіші поміж ними кинули лозунг: треба вбити Бога! І Ніцше - щирий сповідник “європейської культури” з верхівки піраміди егоїзму оголосив: “Бог помер!”. Якщо немає вічного Бога, ні безсмертної душі, то немає нічого абсолютного, все - відносне, релятивне, смертне. Без сумніву релятивізм - це і логіка, і природа, і душа їхнього гуманізму...

А такий гуманізм не може згодом не розвинутися до анархії. Хіба може людина не стати нігілістом, відкинувши всі абсолютні цінності?

Якщо всі цінності відносні, то яке право має якась з них визнати себе верховною? Чому твоя правда, сперечається з моєю, якщо твоя і моя - відносні? Якщо у людському житті відсутнє вічне, то руйнується ієрархія буття, ієрархія духовних цінностей і виникає анархія...

Що залишається від людини, коли душа покине тіло? - Труп. Що - з Європи, коли від неї забрати Бога? - Труп. Вигнали Бога з Всесвіту - залишилася мертвичина.

Результати вражаючі: закохана у тварні речі людина Європи сама перетворилася в річ. Немає цілої, інтегральної, безсмертної, боголикої людини, а самі уламки; тілесний футляр, з якого вийшов безсмертний дух. Правда, футляр полірований, прикрашений, але тіло - футляр. “Європейська культура” обездушила людину, перетворила в механізм. Фінал сумний і трагічний: людина - бездушна річ серед бездушних речей.

(Далі буде)

*Примітка перекладача.
Найвидатнішого святого землі сербської свт. Саву (в миру - Растко Нєманя) з дитинства турбувало питання: “Хто я?”, “Звідки?”, “Де і в чому сенс життя?”. В статті ці питання названі “растковські”. Відповіді на них він знайшов на горі Афон, ставши ченцем. Згодом - архієпископом. І за його праведність і святість Константинополь дарував Сербській Церкві автокефалію. Тому Сербська Православна Церква називає себе “Свято-савською”.


 

На початок сторінки