Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

РОЗДУМИ ПРО СЕНС ЖИТТЯ

У “Записках із мертвого дому” Ф.М. Достоєвський наводить приклад того, як можна зламати найнепокірливішого і шаленого у злобі каторжника. Досить буде домогтися від нього виконання найпростішої роботи, але позбавленої змісту - нікому не потрібної. “Примусьте, наприклад, - пише письменник, - людину переносити землю з однієї купи на іншу і назад. Згодом вона буде готова на будь-які тортури, навіть смерть, щоб тільки припинити безглузде заняття”.

Сізіф, що вічно котить камінь на гору; Тантала, що стоїть у воді по коліно і вічно хоче пити і не може напитися - все це істинні образи пекельної муки.

Чи не схожа і сучасна людина на духовно зубожілого каторжника, що займається “Сізіфовою працею”? Чи не стають для нього безглуздими навіть такі природні потреби як: лягати спати і прокидатися, умиватися, вітатися, вчитися, їсти та інше? “Я люблю тебе, життя”, - говорив ще вчора поет-атеїст, хрещений у дитинстві і несучий у своїй крові історичну пам'ять десятків поколінь віруючих предків. “Я ненавиджу тебе, життя! - говорить тепер все частіше у відчаї, ні в що не віруюча людина.

(Слово яке! - відчай. Знаєте - “Чаю воскресенія мертвыхъ и жизни будущаго віка. Аминь”. Церковно-слов'янське “чаяніе”. Почаївська лавра, Почаїв... Ми мчимо, рвемося, прямуємо в Почаївську лавру по “чаянія” - перейнятися святими думами, замислами, мріями, благаємо свідомо і підсвідомо Всіх Святих благословення втілити наші “чаянія” в життя. - Ред.) І хоча мільйонний злидень-світ обіцяє нам прогресію насолоди, а ми чомусь все менше здатні радіти. Чому?

В чому причина? Сучасний парадокс.

“Жизнь, зачем ты мне дана?” - запитує Пушкін. Він і його творчі побратими у всі часи гостріше відчували “світову скорботу”. Тому вони постійно прагнули пізнати сенс життя, і якщо не знаходили відповіді, то догматизували і стверджували через філософію, літературу, мистецтво - носіїв високої моралі - безглуздість аморальності світу.

Причиною цього самовбивчого стану є нехіть пізнати Бога. Так як Христос одночасно - і Істина, і життя. “Я є путь і істина, і життя” (Ін. 14, 6). І якщо ми раптом відійдемо від Нього (то Він нас насильно затримувати не буде), і ми автоматично опинимося віч-на-віч із неправдою і духовною смертю. Тому що неправда і смерть - це той хаос, в який опускається світ без Істини і Життя. Неправда і смерть - це світ без Логосу (Христос - Логос), а тому нелогічний, безглуздий, беззмістовний.

Тютчев відчув це, тому і прозвучало у вірші “Не плоть, а дух растлился в наши дни”. У цьому вірші він прозорливо ставить діагноз сучасного світу і нас, у ньому живучих. Ось вона, людина сьогоднішня:

Неверием палим и иссушен,
Невыносимое он днесь выносит,
И сознает свою погибель он,
И жаждет веры, но о ней не просит.

Кожен може впізнати себе в цих рядках. Це ми - “выносим невыносимое”, хоча, можливо зовнішньо і виглядаємо як благополучні, ситі і одягнені. Це ми - “сознает свою погибель”, але про помилування не просимо. Масове відвернення від Бога навряд чи не вперше з днів всесвітнього потопу знову загрожує охопити не окремий народ чи країну, а все людство.

“Вспомнись мне, Забвенный мною”, - говорить богомудрий Філарет (Дроздов) у відповідь на пушкінське: “Смысла нет передо мною”.

Прочитаємо їх діалог.

А. С. Пушкин

Дар прекрасный, дар случайный
Жизнь, зачем ты мне дана?
И какой судьбою тайной
Ты на смерть осуждена?
   Кто меня враждебной властью
   Из ничтожества воззвал?
   Кто наполнил душу страстью,
   Ум сомненьем взволновал?
Смысла нет передо мною:
Сердце пусто, празден ум,
И томит меня тоскою
Однозвучный жизни шум.

Святитель Филарет (Дроздов)

Не напрасно, не случайно
Жизнь от Бога мне дана;
Не без Бога воли тайной
И на смерть осуждена.
   Сам я своевольною властью
   Зло из темных бездн воззвал,
   Сам наполнил душу страстью,
   Ум сомненьем взволновал.
Вспомнись мне, Забвенный мною,
Прогляни сквозь сумрак дум,
И созиждутся Тобою
Сердце чисто, светел ум.

І що ж ми бачимо? У відповідь на тугу - життєрадісна віра. У відповідь на сумніви, ремство і безкінечні питання в пустоту - самоаналіз і визнання себе винним у всіх бідах. У відповідь на докір беззмістовності життя і капітуляції перед ним - молитва до Бога.

Саме молитва, тому що молитва і пам'ять про Бога повертає життю загублений зміст і радість, хоча зовнішньо життя, можливо, і не змінитися на краще.

Про цей контраст між тужливим, безрадісним, безбожним життям і силою молитви, що зцілює, говорить у своїй проповіді і наш сучасник - архімандрит Псково-Печерського монастиря Іоан (Крест'янкін).

“Справа в тому, - говорить він, - що людині потрібно повернутися до Христа обличчям, відкритою душею, усією своєю щирістю і глибиною прагнення спасіння. Тому тяжко буває, незатишно і порожньо в житті, що ми самі себе позбавляємо оживляючого світла Христового... Коли його немає, усі це відчувають, усі знають - життя сіре, нудне, похмуре і порожнє”. І коли пропонують, як засіб порятунку, християнські подвиги: піст, молитву, то о.Іоан додає:

“І молись, і в храм ходи, і постись, але при всьому цьому вчися пам'ятати, що Бог дивиться на тебе і бачить усе, що в розумі і серці твоєму. Знаєш за собою гріхи - кайся в них. Знаєш безсилля - проси сили; усвідомив власну легковажність - проси мудрості... Всіма своїми справами, усіма думками, усією силою волі треба вчитися пам'ятати про Бога і робити тільки те, що Він велить”.

Світ кличе нас до земного багатства і тілесної насолоди. Світ підсовує нам сурогат щастя в вигляді комфорту, влади, ледарства, ситості. Та душевний неспокій сучасних новоявлених мільйонерів, тисячі обездолених, жива і тривожна наша совість, вся історія людства і, нарешті, Слово Боже - одноголосно запевняють нас: “Не тіш себе людино: без Бога ти не будеш щасливою.”

Приведемо ще слова блаженного Августина, який навічно закарбував думку глибоку і просту: “Для Себе нас створив Господь і ми не заспокоїмося, доки не вернемося до Нього”.

Тому нехай кожний із нас, що відвернувся від Бога і занурився в темряву сучасного безбожного життя, скаже разом із святителем Філаретом:

“Вспомнись мне, Забвенный мною”.

Священик Андрій Ткачов,
м. Львів

 

На початок сторінки