Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

МОЛИТВА СЕРЦЯ

Про переслідування, що велися радянською владою в Почаївській лаврі, і які залишаються забутими в наші дні, розповідає одна жінка, яка в ці роки перебувала у Лаврі:

“Влада вважала ефективними такі заходи: вночі в Лавру вривалися озброєні люди, силою заштовхували в машини ченців, жебраків, калік, паломників, що ночували в коридорах, зимою вивозили в ліс кілометрів за 20, і там “витрушували” в сніг. Назад добиралися, хто як міг, підтримуючи один одного, а дехто і не доходив... Верталися під ранок... Прийдеш, ляжеш на кам'яній підлозі в коридорі нижнього храму, а вона така тепла... Наступної ночі “операція” могла повторитися. Ховалися, хто де міг. Я два роки ночувала в бочці... Стояла на подвір'ї бочка без дна. Я лягала на землю біля неї, приходив один чернець, потай накривав мене нею, і так, скулившись в бочці, спала до ранку. Вдосвіта, він знову приходив, піднімав бочку (я стара скалічена жінка пенсійного віку, не черниця), і я вилазила...

Лишилася сиротою з дитинства, батьків не пам'ятаю. А так хотілося мати їх! І доля змилостивилася. Я зрозуміла, що Матір Божа, Ісус Христос, усі Святі - моя єдина, дорога, любима і любляча родина. Так легко і радісно... - де Храм, там і мої Батьки. Там і опіка, і ласка, і благословіння бути мужньою в житті. І тоді не існує самотності. Це на випадок, якщо хто запитає, навіщо було наражати себе на подібні поневіряння. При мені був випадок, коли з дзвіниці скинули одного ченця. А скільки разів доводилося побувати в застінках відділу, на допитах і побоях...

...Одного разу, після облави, мене знову взяли у відділ. Було нас шість жінок. Викликали поодинці, і щоб більше з нами не морочитися, заставляли випити склянку води з хлорофосом. Всі мої сусідки померли в страшних муках. Я ж якимось чудом вижила, Господь допоміг. Коли заставили випити отруту, перехрестила склянку, подумки сказала: “На все воля Твоя, Господи,” - і випила. Вернулася в камеру, дістала зі схованки пляшечку з свяченою водою (я її завжди носила з собою) і випила. Викликала рвоту... Нічого..., тільки коли іду мимо поля, обробленого хлорофосом, відразу нудить...

І ще лишився шрам на руці і паралізовані два пальці. Ножем пробили долоню руки навиліт. Мабуть, сухожилля перерізані. Допитували про Євангелію, яку я з собою носила. А Євангелія була напрестольна, з окладом. Коли одну церкву нищили, а священика арештували, він встиг мені її передати на збереження, щоб колись, як прийдуть кращі часи, я її в церкву віддала. А господиня, де я одного разу ночувала, побачила її і донесла в органи. Євангелію встигла сховати, але пальцями ворушити не можу.

І тепер нас, яких в ті часи клеймили ворогами народу, тримали в тюрмах, мордували за відданість Богу, сьогодні знову називають ворогами народу, запроданцями, москалями, тільки за те, що ми перебуваємо в лоні канонічної Православної Церкви. Як подумаєш, що “Богъ поругаємъ не бываетъ”, то наповнюєшся почуттям вдячності за напам'ять вивчені молитви, бо переписувати забороняли, і за даровану Богом відвагу мати власне переконання, не схиливши голови.

Господи, благослови”.

Записав Анатолій Шевченко,
м. Львів

 

На початок сторінки