Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

ДЕ ХРИСТОС - ТАМ ПЕРЕМОГА СВІТЛА

Інтерв`ю Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого митрополита Володимира газеті «Независимость»

- Ваше Блаженство, пройшло більше десяти років з моменту святкування 1000-ліття Хрещення Русі, що змінилося за цей час у церковно-державних відносинах?

- Цей час явно показав, що може зробити Бог. Хто міг сподіватися, що через якихось пару років, ще в нашому столітті, так різко поміняється ставлення держави до Церкви? Такому в ті роки ніхто б не повірив. До ювілею Церкву шельмували з усіх сторін, уряд СРСР наполягав на тому, що це винятково церковне свято, до якого держава не має ніякого відношення. І раптом напередодні свята Горбачов уперше прийняв у Кремлі Патріарха Пімена і членів Священного Синоду. Після зустрічі усе перемінилося. Я вважаю, що саме з цього почалося те, що називають перебудовою. З святкування 1000-ліття хрещення Русі кардинально змінилося ставлення держави і світського суспільства до Церкви. Держава прийняла активну участь у святкуванні ювілею, що дійсно стало вирішальним у відродженні духовності нашого народу.

Величезна заслуга України, нашої держави, полягає в тому, що в преамбулі Конституції з'явилися слова про відповідальність перед Богом. Але ще дуже багато державних чиновників дивляться на Церкву, як на щось декоративне, і припускаються помилки. Православ'я - це народ, віра, це те, що наповнює не тільки серце, але і розум людини. Теперішня економічна криза - пенсійні копійки, невиплачені зарплати і т.д. - пригнічує людей, не дозволяє їм розправити свої крила. Щоб вирішити ці проблеми, нашій державі, безумовно, знадобиться час, а особливо, допомога Божа.

Сьогодні необхідно не тільки закликати до відродження духовності, але і брати участь у цьому. У зв'язку з ювілеєм багато розмов про духовність. А що таке духовність? Не думаю, щоб усі це чітко собі уявляли. З погляду світського суспільства духовною вважають освічену, культурну, людину. З релігійної ж точки зору, духовна людина - це особистість, що вірує в Живого Істинного Бога, вірить у життя за гробом, вічне буття людини. Дійсна духовність - це гармонія з Богом. І задача Церкви - допомогти людям через святі таїнства Покаяння і Причастя відчути необхідність єднання з Богом.

На шляху до цього багато перешкод, серед них розкол - велике горе для Церкви і суспільства. Але ми віримо, що милосердний Господь може зробити те, чого не в змозі зробити ми, люди. Яким шляхом буде переборений розкол, ми ще побачимо. Впевнені: Православ'я в Україні буде єдиним, і єдиним серцем і єдиними вустами ми будемо славити Бога, що заради нас прийняв людську подобу.

Необхідно удосконалювати і державне законодавство. Для нас цілком недопустимим є пункт Закону про свободу совісті, у якому говориться про “почергове богослужіння”. Недопустимим насамперед тому, що суперечить Апостольським правилам Православної Церкви. Та й ініційований він був групою депутатів з метою нашкодити ще раз Православній Церкві. Цей пункт замість того, щоб примирити ворогуючі сторони, тільки розпалює пристрасті.

- Ваше Блаженство, які моменти найбільш радісні в житті архієрея?

- Для архієрея, як і для усіх віруючих, радість у вірі, молитві, спілкуванні, у самому житті. Особливо радісна подія - це освячення новозбудованого храму. Тому що храм поєднує небо з землею і людину з Богом. Освячення храму - подія небесно-земна, тому і радіє душа. За останні місяці я освятив 17 новозбудованих храмів як у Київській, так і в інших єпархіях. На сьогоднішній день будується ще тисяча нових храмів Української Православної Церкви. При сучасній економічній кризі це чудо Боже!

Втішає те, що Церкву відвідує молодь. Молоді люди сьогодні шукають Бога, шукають відповіді на вічні питання, прагнуть покаятися, щоб пізнати зміст свого життя. Вони відчувають, що Істина - у коренях віри їхніх батьків, у Православ'ї. Вони приходять у храм до Бога, з'єднуються з ним через велике таїнство Покаяння і Причастя. І наша головна мета - незважаючи на всі труднощі сьогоднішнього дня, дати людям можливість міцніти в Церкві морально і духовно, зростати в любові, у виконанні заповідей. Це прикмета майбутнього. Піде старше покоління, підемо ми - залишаться люди, що продовжать святі Божі справи.

- Але Церква, перестаючи бути гнаною, завжди щось втрачає...

- Служити Церкві - завжди жертва, в будь-які часи. Якщо пригадати слова апостола Павла, то навіть “бажаючий жити благочестиво буде гнаний”. А якщо людина служить Церкві, то вона буде ще більш гнаною. Служіння Церкві - і сьогодні жертва. Дай Боже, щоб протривав теперішній затишок для Православної Церкви, але історія показує, що сприятливі для неї часи ніколи не продовжувалися довго. Сам Христос пройшов тернистий шлях, і вся Його Церква, усі Його люди пройдуть шляхом поневірянь. Христос завжди допомагає нам у несенні Хреста. Правдивому християнину завжди доводиться терпіти від ворогів видимих і невидимих. Замість гонінь в радянські роки ми маємо нову скорботу - розкол. З одного боку, є можливість відкрито, ні від кого не ховаючись, молитися, сповідувати свою віру, приймати Таїнства, відвідувати храм Божий, читати Святе Письмо, іншу духовну літературу, а з іншого боку - розколи і поділи, духовна загибель багатьох людей. І так завжди було в історії Церкви: припинялися гоніння на християн - відразу починалися єресі і розколи, з якими Церкві доводилося боротися.

- Ваше Блаженство, яким повинний бути священнослужитель XXI століття?

- Священик або кандидат у священство повинен чітко усвідомлювати свою відповідальність перед Богом і перед народом Божим. Без цього неможливо бути священиком, він має відчувати страх Божий.

Священнослужителю сьогодні потрібно дуже багато чого. Ще недавно він лише виконував треби церковні, і то найчастіше в огорожі храму, не виходячи за поріг. А сьогодні священика потребують всюди, перед ним скрізь відкриті двері. Багато хто виявився до цього не готовим. Адже не так просто приходити у в'язниці і службою Божою допомагати ув'язненим, не так просто відвідувати лікарні і допомагати хворим. Взагалі, працювати з людьми завжди було не просто, тим більше священику - який покликаний бути милосердним самарянином, іти до людей, які страждають, які плачуть, хворіють і вмирають, чекають на наше співчуття. Священик, за апостолом Павлом, завжди готовий “дати відповідь усякому хто запитує”. І не тільки в дискусії, а насамперед, прикладом свого життям. У світі багато бід. Люди страждають від наслідків чорнобильської катастрофи, від соціальних і економічних негараздів. Їм потрібно допомагати не тільки матеріально, але і своїм словом, своєю вірою. Потрібно допомагати жити і спокійно, по-християнськи, помирати. Поле діяльності священика сьогодні воістину неосяжне. Більшість нашого духовенства, слава Богу, розуміє це. І хай допомагає їм Бог!

- Що б Ви побажали нашим читачам в час ювілейного Різдва Христового?

- Сам Господь сказав у Святій Євангелії: “без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15, 5). У цьому кожний християнин переконується не тільки теоретично, але і на власному досвіді. Будь-яка особистість, будь-яке суспільство, будь-яка держава без Бога, без допомоги Божої, без Божого благословення, без віри в Бога не зможуть досягти свого розквіту і могутності. Ми всі потребуємо благословення Господа. Тому хочеться побажати одного - щоб ми завжди були з Богом, довіряли Йому, тоді і Він буде з нами, щоб ми завжди пам'ятали про Його любов до нас, про Його життя, страждання, смерть, погребіння і Воскресіння. Нехай же Господь завжди буде з усіма нами, нашою державою, нашою Церквою і з кожним з нас. З нами Бог!

Інтерв'ю вів Святослав Речинський,
газета "Независимость", м. Київ

 

На початок сторінки

We will give you full information you are in the need to know about more info.