Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

ІКОНОГРАФІЯ РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Щоб зрозуміти урочистість іконографічного зображення Різдва, подумаємо, як можна було б “найприродніше”, “істинно” зобразити його. Різдвяні листівки і посередня уява пропонують зображення хліва з однією-двома овечками і Матір, що ласкаво і пестливо дивиться на Немовля.

Та якщо ми детальніше вникнемо в канонічну ікону Різдва - як не дивно, саме таких деталей, ми і не побачимо.

Найпомітнішим є те, що немає хліва. Немає ні дерев'яної, ні глинобитної будівлі, немає соломи, немає ясел, немає овець. Немовля лежить не в зроблених людськими руками яслах, а в печері.

Чому саме в печері? Тому, що іконописець намагається передати важливість того, що відбувається, дати відповідь на питання - що несе нам цей історичний момент і ті обставини, якими він себе оточив, і що це все значить для нашого спасіння? Справа не тільки в тому, що народилося Немовля. Нехай навіть чудесне Немовля і народжене чудесним чином. Зміст того, що відбулося з Марією, передають не стільки “хроніки” Матфея або Луки, скільки богословське свідчення Іоана: “Слово стало плоттю і жило з нами, повне благодаті й істини.” (Ін. 1, 14).

У приведеній вище фразі з Євангелії від Іоана резюмується зміст Різдва. Значить, розуміння ікони Різдва стане більш глибшим, якщо співставити її не тільки з розповідями Луки і Матфея, але і зі свідченням Іоана Богослова. Зміст Різдва - Боговтілення: втілення Бога, чисто духовної Сутності. Отже, “Слово стало плоттю”. Горній світ поєднався з земним. “...прийшло до вас Царство Боже” (Лк. 11, 20). Що ж Євангелія говорить про це Царство і з чим порівнює його?

“...Бо царство Боже всередині вас є”, - проголошує Спаситель (Лк. 17, 21). Царство Небесне “...подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм; ...до гірчичного зерна; ...до скарбу, закопаного в полі; ...до закваски, ...на три мірки борошна; ...до невода, закинутого в море” (Мф. 13). Всі ці порівняння характеризує спільна риса, а саме: Царство Небесне має властивість розміщатися посеред будь-якої стихії, і кожна з них гідна Його. В приведених прикладах розкривається головний зміст Нового Завіту: Бог прийшов у світ і зруйнував стіну боговідчуження, споруджену людьми між ними і Богом.

Тоді стає зрозумілою символіка печери на іконі Різдва: печера - це подоба світу, у саму глибину якого входить Бог, подібно до зерна або закваски, що вкидається в поле або в тісто. Печера - це серцевина землі, осередок матеріальності. І в це середовище добровільно входить Той, про Кого сказано: “Бог є дух” (Ін. 4, 24).

Печера дається темним фоном: темнота без найменшого просвітку. І на фоні цієї темряви сяє найчистішою білизною одяг Немовляти. “І світло в темряві світить, і темрява не огорнула Його” (Ін. 1, 5).

Народження Сина Божого серед людей, входження Предвічного Бога в наш світ не зруйнували звичний порядок речей. Творець неба і землі зійшов на землю, проте сонце і зірки (крім однієї) продовжували свій звичайний хід. Небо не розкололося, ріки не потекли назад, люди не оніміли від страху і містичного захоплення. “Ось, Отрок Мій, Котрого Я тримаю за руку, обраний Мій, до якого благоволить душа Моя. Покладу дух Мій на Нього, і проголосить народам суд; не возопіє і не підніме голосу Свого, і не дасть почути його на вулицях; тростини надламаної не переломить, і льону кадящого не загасить; буде робити суд по істині” - так за сім сторіч до ночі Різдва описав прихід Сина Божого пророк Ісайя” (Іс. 42, 1-3). Світ залишається практично незміненим. Його темрява майже всім закрила очі, лише деякі знаходять дорогу до Віфлеємських ясел... А хтось шукатиме цю дорогу лише для того, щоб заподіяти смерть новонародженому Царю.

В іконі символіка світла надзвичайно важлива. Євангеліє насичене світлом і світловими образами - і мова ікони, звичайно, теж не може бути іншою. “Народ, що ходить у тьмі, побачить світло велике; на живих у країні тіней смертних світло засіяє” (Іс. 9, 2) “Я світло світові; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя” (Ін. 8, 12). “У Ньому було життя, і життя було світлом людям” (Ін. 1,4). “Доки Я в світі, Я світло світові” (Ін. 9, 5).

Отже, Бог у світі - це світло світові. До Христа такої повноти світлоносності світ не мав.

Людина стала іншою з Ісусом Христом, ніж була до Нього. Її природа змінилася. Все, що спотворювало людський образ з часів Адама, було знешкоджене Боговтіленням, Хрестом і П'ятидесятницею. Тепер Бог уже не здалека, через гори і хмари звертається до людини, а промовляє в нашому серці. Саме тому, що тепер уже не тільки “...Я світло світові” (Ін. 9, 5), але і “Ви - світло світу” (Мф. 5, 14). Тепер учні Христа, вірні Йому, ті, у кому Він живе і діє, вони тепер - живий і очевидний прояв Бога, тому що “...відобразиться у вас Христос” (Гал. 4, 19). ”Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 16). Ось та вершина - призначена християнину. Не легко нести хрест віри в Христа. І не легко творити добрі справи (навіть в ім'я Його).

Один письменник сказав, що ніхто ніколи не став би подвижником, якби не побачив одного разу на обличчі іншої людини сяйво Вічного Життя... Саме це світло освітило колись апостолів, і саме це світло підкорило наймогутнішу в світі імперію дванадцятьом рибалкам.

Зверніть увагу, що успіхи зовнішньої проповіді у апостолів тісно пов'язані з внутрішнім настроєм духа: “Він (Варнава - А.К.)...умовляв усіх триматися Господа щирим серцем; бо він був чоловік добрий і сповнений Духа Святого і віри. І приєдналося чимало народу до Господа” (Діян. 11, 23-24).

“Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.” (Ін. 17, 4), - молився Христос Отцю напередодні своїх страждань. “Слава Христова” - це подвиг несення хреста. Сумісництво цих двох понять: слави (перемоги) і хреста (страждання) - і було найнезрозумілішим в Христовій проповіді. “Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих (апостолів Якова і Іоана - А.К.) з синами своїми, і, вклонившись, просила чогось у Нього. Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого в Царстві Твоїм. Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я питиму, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся?” (Мф. 20, 20-22). Навіть у момент найбільшого прославлення Христа, у момент виконання Ним Його служіння, по праву і ліву сторону від Нього будуть розп'яті прості розбійники... І Чашу Йому належить пити в кривавому поту в Гефсиманії... Навіть “...славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм...” (Ін. 17, 22). І якщо хто хоче розділити з Ним славу Його - тому вона буде дана, але разом із Його стражданнями: - ”чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещуся, будете хреститися” (Мф. 20, 23).

Тепер пригадаємо ще один старозавітний текст: “Не ори волом і ослом разом” (Втор. 2, 10). Ми знаємо, що для перших книг Біблії дуже важливий мотив розділення - захист від змішання. Ізраїль не має права втратити своє знання Єдиного Бога через поєднання з язичниками. Але до Христа мають право доступу всі люди - звідки б вони не походили. Важливе не їхнє походження. Важливе - їхнє покликання. Чи готові ви слідувати за Христом, прийняти Його як свого Єдиного Господа? Якщо так - то “Нема вже іудея, ні язичника; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви - одне в Христі Ісусі” (Гал. 3, 28). І ось, біля ясел Боголюдини зустрічаються віл і осел. У церковній символіці це зустріч ізраїльського народу і поганського.

У зображенні Матері і Немовляти об'єднуються два ряди символів Царства Божого. Немовля в печері нагадує молитвенику про Новозавітні образи Царства, а Марія на схилі гори повертає нас до Старозавітних очікувань цього Царства.

Важливо зауважити, що Марія на іконі не дивиться на Немовля. Те, що тільки що відбулося, у Символі Віри виділено словами - “нас заради людей і нашого заради спасіння”. Син Божий прийшов на землю, щоб полегшити гніт людських мук. В ці хвилини сумніви тривожать земного восприємника Христа - Йосифа - формального чоловіка Марії.

Марія народилася після довгих чекань і молитов її батьків. Батьки Марії (Іоаким і Анна) вирішили посвятити дитя Богу. З дитинства Марія виховувалась при Ієрусалимському Храмі. Коли вік Її досяг порога дівоцтва, батьки померли. Закони ритуальної чистоти не дозволяли жити в Храмі повнолітній дівчині. Монастирів старозавітний світ ще не знав. Більш того, суспільна думка і релігія Ізраїлю суворо відносилась до бездітних пар, особливо до жінок, і особливо з роду Давида, до якого належала Марія (тому що ніхто не знав, від кого саме народиться довгожданий Месія). І як знати, можливо, саме та жінка, яка щойно відмовилася від шлюбу і дітородіння, могла б стати матір'ю Спасителя і, теперішня її безплідність ще на багато років затримає пришестя Радісного Дня... Закон диктував кожній дівчині якомога швидше вийти заміж. Але в Марії було відчуття, що Її життєве призначення пов'язане з чимось більшим, ніж звичайний шлюб.

Вона впросила священиків видати Її заміж лише формально. З храму передали Її старому вдівцю, що мав дітей від першої дружини і обіцяв берегти чистоту Діви (діти Йосифа в Евангеліях називаються “братами Ісуса”).

Йосиф став “обручником” Марії. І саме на нього дивиться Матір Божа на іконі Різдва. Йосиф охоплений сумнівами. Він знає, що в дійсності він не чоловік Марії. А значить - не батько Дитини. Що робити? За законом дружину, що порушила вірність чоловіку, повинні до смерті закидати камінням.

Видати Марію на суд чи просто таємно відпустити Її зі свого будинку? Чи може завершити фіктивний шлюб фіктивним розлученням? Пізніше християнська етика допустить тільки одну причину для розлучення - невірність одного з подружжя. Але старозавітні звичаї дозволяли розлучення за взаємною згодою між чоловіком і жінкою. “Йосиф же, муж Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її” (Мф. 1, 19). Євангелія нам розповідає, що ці сумніви турбували Йосифа, ще коли він лише зауважив “непразність” своєї нареченої дружини. Євангелія також розповідає як були розвіяні ці сумніви: “Але коли він помислив це, - Ангел Господній з'явився йому уві сні і сказав: Йосифе, сину Давидів! не бійся прийняти Марію, жону твою, бо народжене в Ній, є від Духа Святого” (Мф. 1, 20).

Доказ ще одного розвіяного сумніву, зображений на іконі - це впевнення Саломії. Фігура Йосифа знаходиться в лівому нижньому куті ікони, а Саломії - навпроти, в правому нижньому куті. Апокрифічна “Першоєвангелія Якова” розповідає, що Саломія не повірила свідченню повитухи про цноту Породіллі, і, обмиваючи Її, насмілилась сама перевірити неймовірну звістку. За недовіру руку їй спаралізувало. У відповідь на свої покаянні сльози Саломія почула: “Піднеси руку твою до Немовляти і потримай Його, і буде тобі порятунок і радість” - що Саломія і виконала. На іконі зображено, як отримавши віру Саломія обмиває Немовля.

На іконі Різдва є ще ряд образів, що допомагають засвоїти зміст Різдва як межі, як зустрічі Старого і Нового Завітів. Народ Старого Завіту - “Ізраїль по плоті” - представлений пастухами, а людство, що прийшло від поганства безпосередньо до Христа, минаючи суворість Старого Завіту, представлено волхвами-персами. У християнській літературі здебільшого під волхвами і пастухами вбачають алегорію різноманітних шляхів до єдиної Істини - шляху розуму і шляху віри.

Шлях пастухів рівніший і коротший, ніж шлях тих, хто прагне “дослідженнями знайти Бога” (Іов. 11, 7). Волхви на іконі різного віку. Попереду самий юний. Він показує на зірку. В усякому віці можна знайти Христа і поклонитися Йому. Але краще здійснити це не в “одинадцятій годині” свого життя, а “рано вранці...” (Мф. 20, 1 - 9).

Ще на іконі Різдва зображені ангели. На древніх іконах погляд одного з ангелів направлений до неба, другий - дивиться на пастухів. Це зриме вираження подвійного ангельського служіння: їхнє призначення - славославити Бога і сповіщати людям Божу волю.

На іконі зображений Всесвіт -зображено свято його відновлення. Святитель Григорій Богослов написав: “Різдво - не свято новизни, а свято відновлення”. Пришестям Бога старий світ не знищується і не втрачає змісту, і замість нього не твориться новий. Світ старий - обновлюється. “Втілення Бога наповнює все новим змістом, визначає його ціль і майбутнє Преображення. Ось чому все творіння бере участь у таїнстві народження Спасителя”.

З книги “Шкільне богослов'я”
диякона Андрія Кураєва

 

На початок сторінки

ТОВ Энвитек предоставляет решения для промышлености по очистки вод