Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№12 (74)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Радуйся, Варваро, Невісто Христова прекрасная!"

Заява Священного Синоду Руської Православної Церкви

Анастасія, або про що дзвенить кедр?

Поведінка в монастирі

Виганяючи бісів

Найголовніший гріх

Захистимо Православ'я!

Американський фашизм

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
З життя святителя Миколая

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Золоте правило

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Запитуйте - відповідаємо!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

НАЙГОЛОВНІШИЙ ГРІХ

По-моєму, головний гріх - це відхід і нерозуміння Церкви. Втім менших і великих гріхів не буває. Може, я і неправильно думаю.

Дивлюся я на наше життя і дивуюся. Колись у церкву боялися ходити, якщо відвідували, то тишком-нишком. Нас, дітей, виховували в неповазі до віри і Церкви, щоб ми соромилися бути віруючими. Від нас сховали таємниці внутрішнього життя і ми стали виродками. Тому так і живемо. Але ось - свобода. А люди в храм приходять, як в тому анекдоті: “коли в церкву не прийду, то все паски святять”. Відповідно до статистичного опитування, тільки 21% населення щонеділі відвідує храм, а молоді - 10%. Спостерігаючи і за собою, і за іншими, бачу як тяжко дається нам віра і розуміння Церкви, сутності християнського життя. Ми ніби духовно сліпі, і бачачи, не бачимо, і чуючи, не чуємо. Аж моторошно від “експерименту” влаштованого нашими батьками. Іноді, коли стоїш в черзі до Причастя бачиш, як підходять причащатися дітки, така біль з'являється в серці, що власне дитинство обійшлося без Причастя. Пам'ятаю, коли я вперше разом з батьками прийшов у храм, то зніяковів. Адже в школі говорили, що це соромно. До мене підійшла бабуся і говорить: “Ось ікона свв. рівноапостольних Мефодія і Кирила, первоучителів Словенських, вони просвітителі наші, вони створили алфавіт”. Я їй відповідаю: “Ні, бабусю, ви помиляєтеся, нам в школі говорили, що алфавіт створив народ”. Ось воно, наше виховання. Наші після революції, виїхавши на захід, принесли велику користь тим країнам, принесли віру Православну, а сьогоднішні емігранти створюють бандитські угруповання.

Мимоволі задумуєшся: що буде далі? Навіть ті, хто ходить у церкву, здебільшого мають світогляд далекий від церковного. Народ не бажає жити за заповідями Божими, поділили Православну Церкву на частини, розірвали Тіло Христове, але будемо надіятися. Напевно, ждуть нас нові гоніння. Тому що ми маловіри. Ось, недавно обновилася ікона Божої Матері в нашому соборі. Всі говорять: до чого б це? Я думаю, заради маловір'я нашого. Господь нас зміцнює і показує де істина. У Волинській єпархії тільки в 1924 році, у травні-місяці, обновилося 138 ікон. Це був час лютих гонінь, також обтяжений розколами. Більшовики навіть створювали комісії по ліквідації чудес. Ось так самі себе і знищили. І не потрібно зовнішнього ворога. Написав про це тому, що болить за це душа...

І. Олександров,
Україна,
“Русь Православна” США, №10, 2000

 

На початок сторінки