Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№12 (74)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Радуйся, Варваро, Невісто Христова прекрасная!"

Заява Священного Синоду Руської Православної Церкви

Анастасія, або про що дзвенить кедр?

Поведінка в монастирі

Виганяючи бісів

Найголовніший гріх

Захистимо Православ'я!

Американський фашизм

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
З життя святителя Миколая

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Золоте правило

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Запитуйте - відповідаємо!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ВИГАНЯЮЧИ БІСІВ

У вересні минулого року під час папської меси на площі Святого Петра в Римі відбулося щось незвичне. Зненацька для присутніх, якась юна італійка почала поводитися, м'яко кажучи, неадекватно. “Сатанинський сміх виходив з дівчини”, - писали газети. Папа Римський особисто наблизився до неї і спробував здійснити акт екзорцизму - вигнання диявола. Але біс затих лише ненадовго. А потім, як виявилося, проявився з новою силою. Рогатий папі не піддався.

Випадок набув розголосу. Прагматичний і вже майже безрелігійний світ задумався: чи реальна ця незрима і страшна сила? Відповідаючи журналісту “Известий”, рабин Московської хоральної синагоги Зіновій Коган весело відповів: “У нашій релігії немає ні бісів, ні дияволів, отож, ніяких подібних процедур не передбачено. У Біблії взагалі немає згадки ні про що подібне, за винятком змія”.

Дивно. Саме з Біблії ми знаємо: перечислюючи беззаконня іудеїв, Мойсей говорить, що вони “приносили жертви бісам, а не Богу” (Втор. 32, 17). Демон Асмодей вбив сімох чоловіків, за яких по черзі видавалася Сара, дочка Рагуїла (Тов. 3, 8). Злий дух опановував Саулом (1Цар. 16,14-15)...

Така “сліпота” сучасних іудеїв. Чи не пояснюється вона словами Спасителя, сказаними їхнім предкам: “Ваш батько диявол, і ви прагнете виконувати похоті батька вашого”? Одна з цих похотей: довести людині, що його, князя пекла, не існує.

Багато хто вважають сатану лише виразом мови. Абстрактним символом зла. А виходить, служать тому, кого назвали “батьком брехні”. Про це говорить і святий праведний Іоан Кронштадтський: “Завзяте нехтування існуванням злих духів є справжнє біснування, тому що йде всупереч істині, всупереч Одкровенню Божому. Господь прийшов на землю саме для того, щоб зруйнувати плани диявола і спасти людину від його насильства. Якщо немає диявола, то немає християнства, тоді пришестя у світ Сина Божого було б непотрібне. Але це безглуздо. І досвід кожного з нас, і здоровий глузд, історія життя Святих і історія всіх народів засвідчує, що злі духи існують...”

Диявол спритно ховається за психіатричним діагнозом; за кожною пилинкою, що нібито викликає алергію; закручується спіралями торсинних полів. Взагалі він ховається за “природознавчі” закони природи і перебігом подій. Проте Господь чудесним чином показує підсліпуватим сліди рогатого (самого його краще не бачити)

...Ми знаходимося під Орлом, у селі Становий Колодязь. Літургія в храмі закінчилася. Починається читання канону від нечистих духів. Він складений у XVII сторіччі митрополитом Петром Могилою. У цьому чині вичитки одержимих зібраний величезний досвід духовної битви. Є тут молитва ще IV сторіччя. Отець Володимир Гусєв читає не монотонно, а, я б сказав, натхненно, “наступаючи”. Зненацька роздається дикий зойк. Потім - виття. Нелюдське. Істинно так. Двох жінок, які нічим не відрізнялися від звичайних парафіянок, починає буквально вивертати. Всі члени тіла хаотично судорожно ламає. Одна вже стоїть на ліктях і колінах одночасно. У такому положенні вона часто-часто підстрибує. Священик кропить усіх освяченою водою і, ніби бачить ваду кожного в середині, бо прикладає хрест до того хворого місця - кому до грудей, кому до живота, кому до шиї. Іноді він веде хрестом по тілу, немов переслідуючи когось.

Зла сила, що ховається в людях, вже не може затаїтися. Гавкіт, скрегіт зубів, завивання роздаються з усіх сторін. Немов наблизилася вся какофонія пекла... Так, напевно, і є. Періодично, від дотику хреста, хтось осідає на підлогу, хтось падає пластом.

От прозвучав якийсь дивний лемент. “Не муч мене! Не можу більше! ” - низький, грубий голос виривається аж з горла молодої миловидної жінки.

Молитва, хрест, вода доставляють бісам неймовірні муки. Священик Володимир розповідає, що деякі з рогатих і готові були б уже бігти з тіл нещасливих, але не попускає Господь. Виходить, людям цим Бог попустив муки плоті, щоб дух спасся (1 Кор. 5, 5). Адже справа не просто у вигнанні біса. Сказано, що, вигнаний ходить по місцях пустельних, а потім, коли виявить, що дім душі неприбраний, повертається назад разом з сімома найлютішими. Людина повинна очистити свою душу і постійно: і вдень, і вночі слідкувати, щоб уже ніхто з духів злості не зміг зайняти в ній місце.

Недосвідчені, духовно незрілі люди спокушаються: як же так, вичитку пройшов, а не допомогло? З першого разу “допомогти” може бабка або екстрасенс, тим більше що біс перед ними охоче “прикинеться”, що втік. Але закінчується це погано. Скільки подібних історій розповідали мені болящі про своїх знайомих. З них багато хто або покінчили життя самогубством, або потрапили в будинки для божевільних.

В кожного демона досвід спокушати сягає більше семи тисяч років. Він може прикидатися і викривачем - вказати на якусь знахарку, що “нашептала”. Роздмухуватиме ненависть до неї. За цю ненависть і вчепиться, щоб не вийти з людини. Адже пристрасть, гріх - єдина можливість для падшого ангела заволодіти тілом людини, як інструментом.

Яка ж ненависть звучить в бісівському лементі! Вони ж і один одного ненавидять. Ось стоять поруч дві пристойно одягнені жінки, і раптом від однієї з них вбік іншої - голос: “У тебе хвіст облізлий, ти руда і смердюча! Не стій поруч!”

Диявол, є людиновбивцею, і любить “підловлювати” людей на їх слабкостях. Наприклад, підсовує оздоровлення. Інша наживка - обіцянка розкрити “надзвичайні можливості”. Мені довелося розмовляти з людиною, що могла бачити чи не все, що відбувається в місті, “проникати” своїм поглядом крізь стіни, підніматися над дахами, опускатися під землю. Але коли його діти, зв'язалися з поганою компанією, пішли з дому, ніякі “надзвичайні можливості” не допомогли. Тільки по молитвах священика повернулися сини. Тоді він і задумався про ту Силу, з Якою ніщо не може зрівнятися. Зараз, вже воцерковлений, розуміє: він оцінював світ очима біса, що сидів у ньому. Ці очі були його “переносною телекамерою”. А власна душа - монітором, на якому він бачив усе.

“Надзвичайні можливості” біс вирішив якось запропонувати і отцю Володимиру. Одна з найбільш буйних жінок раптом обм'якла і притихла. Священик наблизився до неї. Тоді вона підняла голову, і на священика глянули блискотливі, з якоюсь бісівською, фальшивою ласкою очі: “Давай до нас! Літати будеш, владу матимеш.”

...Та отець Володимир читає молитву Богородиці. Одна з одержимих, вірніше, той біс, що сидить у ній, відповідає диким ревом: “Не тягни мене, Мати Божа! Не хочу виходити! Ой, боюся!”. Боятися є чого. Досвідчений священик відправляє злих духів прямо в безодню - у вічні муки. Так, потерпівши поразку, покидають вони людський світ. Спроможні проходити навіть вогонь фізичний, вогню гієнського страшаться... Впору задуматися і грішникам: які ж муки чекають їхню душу, якщо лякають вони навіть духів!

Священики, що вичитують, говорять про епідемію біснування, що насправді існує і вже, як хвиля, накрила міста і села. Накрила так само, як перед Пришестям Спасителя. Чи не вказує це на близькість Другого Пришестя? А виходить, і на прискорену появу антихриста! Саме антихристовою гвардією стануть легіони біснуватих, більшість з яких навіть не підозрюють, чим це загрожує. Але здолає пекельну рать воїнство небесне, очолене архистратигом Михаїлом.

...Деякі з тих, що лежать на підлозі, похапцем відсуваються від когось, нібито хтось невидимий проходить поміж ними. Біси кричать: “Архангеле Михаїле, не бий мене списом!”. От ще лемент “Знову Ілля прийшов - бородою своєю трясе!” Йдеться про оптинського старця Іллю. Саме він благословив отця Володимира на вичитку. Тут, на своїй батьківщині, в Становому Колодязі, схиігумен буває нерідко. Сьогодні його немає, та, очевидно, молитвами своїми присутній у храмі - от і бачить його біс і страшиться.

Якось, розповідав о. Володимир, під час тривалої вичитки він відчув таку втому, ніби всі сили, до останньої краплі, покинули його. Ледь дійшов до вівтаря. А там: “Господи Ісусе Христе, Матір Божа, молитвами отця Іллі, допоможіть!”. І відразу відчув приплив бадьорості. Довів чин до кінця. Тоді ж відбувся і неймовірний випадок, зафіксований відеокамерою. Не витримавши заклинаючої молитви, після слів “Тікай, нечиста сило, тікай!” біс вийшов з жінки чорним димом - через рот. “Да воскреснетъ Богъ, і расточатся врази Его, и да біжать от лица Его ненавидящії Его: яко исчезаєтъ дымъ, да исчезнутъ...”

Приїхав о. Володимир у Становий Колодязь на початку 90-х. Перед ним - руїни сільської школи, побудованої в 30-ті роки на церковному фундаменті. Не простояла довго, розвалилася. Та і як встояти було їй: сходами в цей “храм знань” служили кам'яні могильні плити з прицерковного цвинтаря. Здавалося, відновлення храму розтягнеться на невизначено довгий час. Але, очевидно, щоб втішити створену тут громаду відбулася подія надзвичайна. Виявилося, що в шкільній будівлі була використана частина стіни старого храму, і під штукатуркою виявили фрагмент фрески “Взяття на небо Матері Божої”. 14 жовтня 1992 року, на Покрову, о. Володимир читав перед цією фрескою акафіст. Присутніх було приблизно чоловік сорок. В якусь мить, розповідає священик, у нього виникло чудесне відчуття. Це був дотик благодаті. Деякі з парафіян побачили в ту хвилину явлення Матері Божої. Пізніше прозорливий старець Ілля підтвердив: “Так, явлення було”. Це було чудо.

Перед тим як боротися з бісами, за благословенням, о. Володимир два роки постився. “Рід цей виганяється постом і молитвою”. Готувався священик - як до справжньої війни. І атаки ворога не забарилися. Одного разу після початку вичиток - автомобільна аварія, ледь залишився живий. Хтось встромив ніж в ворота: чи то залякати хотіли, чи то чаклували. По п'ятах ходить і обмова. Нещодавно якийсь орловський борзописець повідав читачам місцевої газети, що старець Ілля, о. Володимир і ігуменя Орловського монастиря матінка Олімпіада в змові, ціль якої - зомбувати молодих дівчат, щоб направляти їх - мало чи не на рабську працю - в монастир.

“Дістав”, видно, священик рогатих. От де причина підступу. Але не клеїться в них. У цьому році на Покрову, з Божою поміччю вже освятили в Становому Колодязі новий кам'яний храм - Покрови Пресвятої Богородиці. Як зуміли в бідній глибинці за декілька років таку церкву збудувати? Теж начебто чудо. Та чудо таке - це не феномен, це наслідок віри, молитви і праці православних людей.

Юрій Воробйовський
“Руський Дім”, №11, 2000

 

На початок сторінки