Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№12 (74)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Радуйся, Варваро, Невісто Христова прекрасная!"

Заява Священного Синоду Руської Православної Церкви

Анастасія, або про що дзвенить кедр?

Поведінка в монастирі

Виганяючи бісів

Найголовніший гріх

Захистимо Православ'я!

Американський фашизм

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
З життя святителя Миколая

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Золоте правило

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Запитуйте - відповідаємо!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ПОВЕДІНКА В МОНАСТИРІ

Шанують і люблять монастирі православні люди. Їх зараз у Православній Церкві - біля 500. І в кожному з них, крім монахів і послушників, є працівники, прочани, які приїжджають для того, щоб зміцнитися у вірі, благочесті, попрацювати во славу Божу над відновленням або благоустроєм обителі. У монастирі більш вимоглива дисципліна, ніж на парафії. І хоча промахи прочан зазвичай прощаються, покриваються любов'ю, бажано їхати в монастир, вже знаючи ази монастирських правил.

Духовно-адміністративний устрій монастиря

Очолює монастир священоархімандрит - правлячий архієрей або (якщо монастир ставропігійний) сам Патріарх чи митрополит.

Проте безпосередньо управляє монастирем намісник (це може бути архімандрит, ігумен, ієромонах). У старожитності він називався будівельником, або ігуменом. Жіночий монастир управляється ігуменею.

Через необхідність чіткого ритму монастирського життя (а чернецтво - це духовний шлях, настільки вивірена і відшліфована вікова практика, що його можна назвати академічним) у монастирі кожний несе послух.

Перший помічник і заступник намісника - благочинний. У його веденні все богослужіння, виконання статутних вимог. Саме до нього направляють, приїжджаючих у монастир, прочан для розміщення. Важливе місце в монастирі належить духівнику, який духовно окормляє братію (тобто дає настанови у духовному житті). Причому це не обов'язково повинен бути старець (як по віку, так і в розумінні духовних дарувань).

З досвідченої братії вибираються: скарбник (відповідає за збереження і розподіл, з благословення намісника, пожертвувань), ризничий (відповідає за стан порядку в храмі, одяг, посуд, збереження богослужбових книг), економ (відповідає за господарське життя монастиря, відає про послух кожного приїжджого), келар (відповідає за збереження і заготівлю продуктів), готельний (відповідає за розміщення і проживання гостей в монастирі) тощо.

В жіночих монастирях послух несуть насельниці монастиря, за винятком духівника, що призначається архієреєм з числа досвідчених і, звичайно, ченців похилого віку.

Звертання до ченців

Для того щоб належно звернутися до насельника (насельниці) монастиря, необхідно знати, що в обителі є послушники (послушниця), рясофорні ченці (черниці), мантійні ченці (черниці), схимонахи (схимонахині). У чоловічому монастирі частина ченців має священний сан (служать дияконами, священиками).

Звертання в монастирях виглядає так.

У чоловічому монастирі до намісника можна звернутися, називаючи його посаду, (“Отче наміснику, благословіть”), або по-імені (“Отче Никоне, благословіть”), можна і просто “отче” (вживається рідко). Офіційно: “Ваше Високопреподобіє” (якщо намісник - архімандрит або ігумен) або “Ваше Преподобіє” (якщо ієромонах). У третій особі говорять: “отець намісник”, “отець Гавриїл”.

До благочинного звертаються: (“отче благочинний”), і по-імені (“отче, Павле”), “отче”. У третій особі: “отець благочинний” (“зверніться до отця благочинного”) або “отче... (ім'я)”.

До духівника звертаються: по-імені (“отче Іоан”) або просто “отче”. У третій особі: “що порадить духівник”, “що скаже отець Іоан”. Якщо економ, ризничий, скарбник, келар мають сан священика, до них можна звернутися “отче” і попросити благословення. Якщо вони не рукопокладені, але мають постриг, говорять: “отче економ”, “отче скарбник”. Ієромонаху, ігумену, архімандриту можна сказати: “отче... (ім'я)”, “отче”.

До ченця, що має постриг, звертаються: “отче”, до послушника -“брате” (якщо послушник у похилому віці - “отче”). У звертанні до схимників, якщо вживається сан, добавляється приставка “схи” - наприклад: “Прошу Ваших молитв, отче схиархімандрите”.

У жіночому монастирі

Ігуменя, на відміну від монахинь, носить золотий наперсний хрест і має право благословляти. Тому у неї просять благословення, звертаючись у такий спосіб: “мати ігуменя”; або по-імені: “матінко Варваро”, або просто “матінко”. (У жіночому монастирі зі словом “матінко” звертаються тільки до ігумень. Тому, якщо говорять: “Так вважає матінка”, розуміють ігуменя). Звертаючись до черниць говорять: “мати Євлампія”, “мати Серафима”, але в конкретній ситуації можна просто “матінка”. До послушниць звертаються: “сестро” (у випадку похилого віку послушниці можливе звертання “матінко”).

Про монастирські правила

Монастир - це особливий світ. І потрібен час, щоб засвоїти правила чернечого співжиття.

Прийшовши в монастир прочанином, пам'ятайте, що в монастирі на все просять благословення і точно його виконують.

З монастиря без благословення виходити не можна.

Поза монастирем залишають усі свої гріховні звички і пристрасті (алкоголь, тютюн, лихослів'я і т.п.).

Розмови ведуть тільки про духовне, не згадують про мирське життя, не повчають один одного і знають тільки два слова - “прости” і “благослови”.

Без нарікання вдовольняються їжею, одягом, умовами сну, вживають їжу тільки на спільній трапезі.

Не ходять у чужі келії, крім випадків, коли бувають послані настоятелем. При вході в келію творять вголос молитву: “Молитвами святих отець наших, Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас”. Не входять у келію, поки не почують через двері: “Амінь”.

Уникають фамільярності, сміху, жартів.

В процесі роботи при послуху намагаються щадити немічного, що працює поруч, любовно покриваючи хиби в його роботі. При зустрічі вітаються, кланяючись один одному, і словами: “Спасайся, брате (сестро)”; і відповідають на це: “Спаси, Господи”. За руку один одного не беруть.

Сідаючи за трапезу, дотримуються порядку старшинства. Після молитви, якою благословляють трапезу, відповідають “Амінь”, за столом мовчать і слухають читання.

На богослужіння не спізнюються, хіба тільки зайняті виконанням послуху.

Образи переносять смиренно, набуваючи цим досвідченості в духовному житті і любові до братії.

З книги ігумена Аристарха
“Що потрібно знати про церковний етикет”

 

На початок сторінки