Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№12 (74)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Радуйся, Варваро, Невісто Христова прекрасная!"

Заява Священного Синоду Руської Православної Церкви

Анастасія, або про що дзвенить кедр?

Поведінка в монастирі

Виганяючи бісів

Найголовніший гріх

Захистимо Православ'я!

Американський фашизм

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
З життя святителя Миколая

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Золоте правило

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Запитуйте - відповідаємо!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО

(На допомогу вчителю "Християнської етики")

У Нагірній проповіді, у версії, що викладена св. Матфеєм, Господь Ісус Христос увінчує довгий перелік моральних настанов вказівкою, котру звичайно називаємо Золоте Правило (чи Золотий Принцип): “Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, — це ж бо Закон і Пророки” (Мф. 7, 12; пор.: Лк. 6, 31).

Популярна версія, трохи відрізняється від євангельської, звучить так: “Не чини іншому те, що тобі немиле”. На чому базується значення Золотого Правила і чому тут йдеться про нього?

Посилаємося на це часто для того, щоб переконати когось в шкідливості здійснення зла: “Не чини іншому те, що тобі немиле, бо той, інший, відплатить тобі з лихвою. Якщо хочеш жити серед зичливих до тебе, сам будь зичливим для інших. Не варто сіяти зло навколо себе”.

Важко не погодитись з тими, хто цим методом, який, зрештою, легко переконує, намагається схилити інших до творення добра. Але також важко звести до нього сенс Золотого Правила. Не має воно умовного характеру (“Щоб тобі було добре, не чини іншому те, що тобі немиле”), а категоричний: “Не чини...”; тобто незалежно від того, чи оплатиться це тобі, чи ні. Адже в Нагірній проповіді Господь Ісус Христос говорить про Отця, котрий “бачить таємне, віддасть тобі”, але все вчення Христа - а ще більше таємниця Його смерті і воскресіння - показують, що Божа відплата не вміщається в людські категорії “хосенності”. В тій же Проповіді Ісус показує Отця Небесного, як Того, Хто “велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих” (Мф. 5, 45). І ми маємо бути послідовниками такого Отця (Мф. 5, 45).

Отож, здається, що Золоте Правило допускає також іншу інтерпретацію, для нас особливо важливу. Попередньо ми згадували, що добрий намір не гарантує слушності вчинку, однак полягає у ретельному її пошуку. Як переконатися в слушності діяння у важких, сумнівних випадках? Немає способу, котрий раз і назавжди вберіг би нас від небезпеки здійснення похибки, але є такі, що допомагають їх уникнути. Серед них особливе місце займає саме Золоте Правило. Бо воно посилається на одне в своєму роді пізнання себе самого “зсередини”. Усіх інших ми пізнаємо “ззовні”. Ми здогадуємося про їх нутро, ліпше чи гірше їх розуміємо - саме опираючись на це неоціненне (і багате) пізнання себе. Бо сам на загал знаю, що хотів би, аби мені люди чинили, що мені миле, а що - ні. У св. Матфея Золоте Правило розміщене відразу після заборони несправедливого осуду ближнього (Мф. 7, 1-5), у св. Луки - в контексті наказу любити ворогів (Лк.6, 27-36).

Золоте Правило спонукає до співчуття, яке потрібно розуміти дослівно, а не сентиментально: заохочує до “відчувати спільно з іншим” і подивитися його очима на світ. Відкликається на те, що нас об'єднує значно сильніше, ніж розділяють нас відмінності, хоча саме вони так легко відштовхують нас одне від одного, роблять ворогами, іноді породжуючи ненависть (не можна не згадати ще раз війну в колишній Югославії). Ось глибший, як я вважаю, сенс Золотого Правила: якщо справді любиш ближнього (як ти повинен його любити) і якщо хочеш знати, що є дійсно для нього добрим, - то заглибся в себе і замислись, чого б ти в такій ситуації чекав від інших. І це чини.

Золоте Правило, якщо так його розуміємо, становить немовби поріг моральної зрілості: наказує застосувати до власних вчинків ту ж саму мірку, якою міряємо дії інших людей. Цю думку можна також знайти у І. Канта, в т. зв. формулі категоричного імперативу. В цьому сенсі симпатичний Калі з “В пустелі і в пущі” проявив моральну незрілість, стверджуючи, що добре, коли “Калі вкрасти корова”, але погано - коли “У Калі вкрасти корова”. Не будемо сміятися з Калі: ми чинимо так само, коли штовхаємось за якимсь цінним товаром без черги. І це не перешкоджає нам висловлювати “святе обурення”, коли так роблять інші.

Моральні норми - пригадаймо собі - тим відрізняються від інших норм, що стосуються людини як людини. А це означає, що їх фундаментом є людська природа, спільна для нас усіх. Власне тому вони носять загальний і “егалітарний” характер: тобто обов'язковий однаковою мірою для всіх. Якщо ми хочемо знати більше про зміст цих норм, а також їх ієрархію, мусимо глибше заглянути в природу людської особистості, котра з позиції своєї гідності “домагається” пошани для себе. Іншими словами: мусимо - почавши з наступної бесіди - підняти проблему природного права.

Андрій Шостек

 

Хліб наш щоденний

Мета уроку. Розкрити учням, що пошана, святість хліба - це пошана до Божої опіки і до людської праці.

Хід уроку. Чия праця дає нам поживу? Праця батьків, а також всіх людей, котрі виростили те, що ми їмо. А ще кому маємо дякувати за вирощений урожай? Бог - творець усяким плодам, овочам, злакам. Чудесні властивості зерна: смачне, поживне; з нього можна випікати хліб. Як важко було жити людям, коли не було хліба.

Добрі звички щодо хліба: хліб тримати у спеціальних хлібницях; стежити, щоб він не черствів і не пліснявів; якщо зіпсувався - не викидати, а віддати птахам.

Як просять хліба у Бога і дякують за хліб.
 

Зинаїда Косицька

ВЖЕ НЕ ГРАТИМЕМОСЯ З ХЛІБОМ!

Жили-були братик і сестричка, усім добрі діти - і слухняні, і уважні, а от шанувати хліб не вміли. Батько їх наставляв, мати робила зауваження, а вони все по-старому. То крихти на підлогу змахнуть, то недоїдок хліба після обіду залишать на столі, то у школі недоїдений бутерброд викинуть.

І трапилась якось з ними пригода: поїхали до родичів в село, пішли гуляти в ліс та й заблудилися. Як стало вечоріти — голод уже зовсім не питався: хотілося хоч крихітку, хоч черствого хліба, аби лиш що-небудь в роті смакувало. Чагарі геть путь захарастили, посідали вони на пеньку і так засумували. Вони б і плакали, та ще вдень наревілися за мамою, за татом, за хлібчиком, і сліз уже до вечора не стало. А таки цілий день ходіння дався взнаки. Посиділи, посиділи, та й позатихали, наче дрімотою взялися.

І бачиться їм однаковий сон: що ніби лежить на столі смачна хлібина, радіє, що скоро людей годуватиме: дорослих - після робочого дня, дітей - щоб росли швидше. А тут раптом діти, схожі на них беруть шматочки до рота, а як відкусять то на столі їх лишають, нові беруть і знову надкушеними лишають. Граються так.

А як награлися, зібрали всі шматки та й у собачу миску викинули. А хлібина ледь не плаче - так її довго робили! Спочатку в полі зерно сіяли, тоді йому Господь дав ріст і воно проросло і піднялося високим колосом. Під сонечком зерно достигало, а тоді його комбайн викосив і змолотив. Потім його змололи на борошно, а тоді в пекарні розвели водою, вкинули всього потрібного: солі, яєць, дріжджів, і місили, щоб сходило. Як зійшло тісто, порозкладали його в форми і в піч пектися поставили. Рум'яні хлібинки з печі виглядають, на світ просяться, вийняли їх з печі і розвезли в магазини.

І ось одну хлібину чиїсь діти поїли з молочком, інша потрапила до бабусі і вона її з борщем поїла. А ця, що потрапила до пустунів таких, одразу в собачій мисці опинилася, хоч малася вона батька з роботи дочекатися. Дрімають діти, а самим соромно, аж щічки розчервонілися. Побачили, як хлібина зажурилася і все зрозуміли. Хліб має людям силу давати, а для грання є інші речі. І як побули день без хліба, то вже й затямили для чого Бог хліб сотворив і людей научив його випікати.

Аж тут шум, вигуки залунали поблизу. Стрепенулися діти зі сну, злякалися спочатку, а потім дослухалися: “Ау, ау! Миколко, Олю! Де ви?” Це гукали їм дядько Павло з сусідами. Видно з поля прийшов, з косовиці, та й замість вечері, кинувся з сусідами племінників по лісі шукати. Як закричать Миколка і Оля, як заплачуть: “Тут ми, тут!” Ще якихось пару хвилин і з заростів пробрався до них дядько Павло, радісний такий, нагнувся, притиснув їх до грудей своїми сильними руками і аж застиг на хвилю. А тоді: “Це ж ви голодні, а у мене нічого з собою немає, ось лише окраєць в кишені, з обіду лишився, додому ніс. Чи будете?” “Будемо, будемо!” - зраділи діти і порівну розділили маленький шматочок.

Додому йшли гуртом усі, а діти йшли за руку з дядьком і не хотілося її пускати, оцю велику сильну руку, яка вирощує хліб і гладить дитячі голови. А хліб уже вони не марнували, уже на все життя запам'ятали, що хліб святий.

Домашнє завдання. Зобразити малюнками послідовність від засіву зерна і до випікання хлібу. Показати, де людська праця, а де поміч Божа.

Свящ. Богдан Огульчанський

 

На початок сторінки