Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№11 (73)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Православ'я на межі тисячоліть

Спогад про чудо Архістратига Михаїла в Хонех (Колоссах)

Квітник духовний

Православний етикет

Гортаючи старі сторінки

І відають нащадки православних ...

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
Жахливий гріх

Собор архістратига Михаїіла і Сил безплотних. Євангельське читання на празник і тлумачення блаженного Феофілакта, архієпископа болгарського

Важка ноша отця Сави

Хресний хід в Почаєві

Окультизм і розплата

Забуті гріхи

Суд над Христом

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ГОРТАЮЧИ СТАРІ СТОРІНКИ

За останні десятиріччя історія жорстко вчила нас прощатися з ілюзіями, міняти точку зору на поточні події. Те, що вчора здавалося твердим і непохитним, на очах перетворювалося в пилюку і летіло за вітром. Може статися, що і те, що сьогодні здається переконливим, реальним, завтра може зникнути, як сон або химера.

Відомий християнський письменник К.С. Льюїс в одній з статей радить “провітрювати мозок повітрям минулих століть”, тобто - читати книжки минулих епох. Особливо приємно взяти до рук стару книжку. Ніяка web - сторінка не замінить ті урочисто-таємничі хвилини, коли ви обережно гортаєте пожовклі, крихкі сторінки, пробігаєте очима по рядках, сучасники яких давно заснули, чекаючи Страшного Суду.

Свіжість у поглядах та несподівана новизна у думках - ось що відчуває читач від знайомства зі старою книгою.

Мені нещодавно пощастило читати “Житія Святих”, видане у Львові перед 1-ою Світовою війною. Люди, які вчили Закон Божий по цій, та подібних до неї книжках, жили не так давно від нас. Їхні внуки сьогодні ходять з нами одними вулицями. Але, незважаючи на таку історичну близькість, дивує наскільки дух цієї книжки відрізняється від того, що ми читаємо нині. Жодного разу на усіх 500-тах сторінках ми не знайдемо згаданими імена “Україна” чи “українці”. Всюди про місцевих жителів говориться, як про руский (навіть без “ь”) народ. Ось, наприклад, якими малюнками і текстом закінчується розділ від 6 серпня (19-го за новим стилем) на свято “Преображеніє”.

Як бачимо, Львів названо містом “колись руском”, маючи на увазі, що “тепер воно - польське”. І це ніяке не “москофільське” видання, а правдива уніатська книга, в якій вихваляється Йосафат Кунцевич, обстоюється папський примат і т. п.

Зрозуміло тепер, чому в центрі міста є вулиця “Руська”, а не “Українська”, і чому видавці “Русалки Дністрової” (першого україномовного альманаху в Австро-Угорщині) називали себе “Руська”, а не “Українська” трійця.”

Щоб читач не подумав, що наведений приклад - єдиний, надаємо копію іншої сторінки, присвяченої пам'яті святителя Миколая Чудотворця.

Уважно прочитавши текст, ми не тільки зустрічаємо той самий “руський” слід, але й з подивом знайомимося з мовою тодішніх галичан. Не бачимо ніякої подібності ані до “батярських” викрутасів, популяризованих газетою “Поступ”, ані до штучної говірки “канадських патріотів”. Бачимо природну русинську мову, багату на церковнослов'янізми, схожу водночас і на білоруську і на російську мови. Нагадаємо: це літературна мова корінних львів'ян-греко-католиків на початку ХХ століття.

Дивуватися нам при цьому тій щирості і легкості, з якою зустрічали галичани Руську армію в часи 1-ї Світової? Багато хто з нас чули оповідання про тодішні події з вуст своєї бабці чи діда. Галичани не знаходили ніякої принципової різниці між східними братами і собою. І мова, і, як ми кажемо нині - менталітет, і церковні обряди: все було майже однаковим. (Ред. Слід зауважити, що раніше церковна служба в греко-католицькій церкві велася на церковно-слов'янській мові, так як вона звучить і сьогодні в греко-католицькому монастирі студитів, тому і в церквах не було мовного бар'єру). І люди тягнулися один до одного як брат до брата.

*     *     *

Одного разу в Крехові довелося почути від уніатського монаха запитання: “А православні монастирі є в Галичині?”. “Та ж стоїмо в православному монастирі”, - була відповідь.

В 1591 році (за 5 років до унії) прийшли з Білої Русі ченці Сильвестр та Йоїль, які і заснували монастир в Крехові. Запис про це є у літописі монастиря та пам'ятній дошці на місці печерної церкви.

“Ще як були ми козаками, а унії не чуть було”, - ці рядки відносяться до багатьох історичних пам'яток Львова.

Онуфрієвський монастир, який сьогодні завзято реставрують василіани, на фасаді має написану дату заснування - 1516 (хай пробачить читач, якщо я схибив на рік-два, бо пишу по пам'яті).

Церковна слава міста пов'язана з Православ'ям, і навіть в уніатський період, народ усвідомлював себе частиною великого племені русинів, силою утримуваного в чужоземній та чужовірній неволі.

А ось і рядки, що стосуються головного храму міста. Прочитаємо їх уважно.

Сторінками уніатської книги, а значить, вустами самих греко-католиків знову підтверджується ясна, як день, правда: місто наше - православне, і не “українцями”, а “русинами” вважали себе наші побожні предки аж до зовсім недавнього часу.

*     *     *

Не раз приходилося чути, що “націоналістично-український рух” був розроблений та прикликаний до життя таємною поліцією Австро-Угорщини та Германії, з метою розколу східних слов'ян.

Не вірилося якось, бо дуже смілива теорія. Але зараз - віриться. Бо сучасні реальні події на Галичині таки неймовірні і неймовірніші за будь-яку фантазію. Бо ніхто так не користується з нинішнього “українства”, як вороги Православ'я та Святої Русі.

Священик Андрій Ткачов,
м. Львів

 

На початок сторінки