Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№11 (73)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Православ'я на межі тисячоліть

Спогад про чудо Архістратига Михаїла в Хонех (Колоссах)

Квітник духовний

Православний етикет

Гортаючи старі сторінки

І відають нащадки православних ...

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
Жахливий гріх

Собор архістратига Михаїіла і Сил безплотних. Євангельське читання на празник і тлумачення блаженного Феофілакта, архієпископа болгарського

Важка ноша отця Сави

Хресний хід в Почаєві

Окультизм і розплата

Забуті гріхи

Суд над Христом

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

СУД НАД ХРИСТОМ

Пригадую, як перший раз почув про Бога від віруючої людини. Вразила мене ця зустріч, змусила задуматися. Залишила, звичайно, якийсь слід в моїй душі, часто приходила на пам'ять, але було мені 14 років, і жив я тоді в дитячому будинку.

Був у нас викладач суспільствознавства Натан Аронович. Любили ми його. Вечори влаштовував, диспути, доповіді, водив нас по музеях, керував гуртком антирелігійної пропаганди, завжди був з нами. Поступив у дитбудинок хлопчина років 14-ти, Вовка Балашов, певно, з інтелігентної сім'ї. Мовчазний, замкнутий. Вчився добре. Пробув у нас півроку, і хтось з хлопців зауважив, що Вовка хреститься. Дійшло до викладачів. Не знаю, про що вони говорили, але були тоді в моді в школах літературні суди над Чацьким, Онєгіним, Тетяною Ларіною, Базаровим та іншими героями творів, що ми проходили. Звичайно суд відбувався в залі. Був голова, обвинувачував, захисник і обвинувачуваний - літературний герой. Викладач завжди сидів осторонь і в “процес суду” майже не втручався.

Натан Аронович вирішив влаштувати показовий суд над Ісусом Христом і християнством. Обвинувачуваним вирішили зробити Вовку Балашова, одягли його в простирадло, що мало нагадувати Христа. З нами Натан Аронович підготовку провів по суду над Христом і вірою. Був призначений обвинувачувач, захисник, голова, чоловік сім свідків і два класи публіки -7“А” і 7“Б”.

Ми всі дуже зацікавилися, готувалися днів десять потай від Вовки, а його тим часом стали звати “Христосик”. За день до суду Вовці сказали, що він буде обвинувачуваним і зображати Христа. Вовка став відмовлятися, протестував, але його не слухали.

Зібрався суд. Голова Коля Островський розпочав засідання. Балашов простирадло не надів, стоїть блідий, ні кровинки на лиці. Дівчата його шкодують, нам, глядачам, теж якось не по собі. Голова запитує Вовку: “Визнаєте себе винним?” Треба було відповісти: “Не визнаю”, і тоді засідання перетворювалося в суперечку декількох сторін. У якійсь мірі це було цікаво. Сперечалися, обговорювали, доказували, читали уривки з творів, цитати - в результаті чого образ літературного героя вимальовувався більш повніше, краще засвоювався твір. Вся суть суду полягала в суперечці, а Вовка Балашов взяв та й відповів: “Я віруючий! Суду не визнаю, у кожного є своя вільна совість”, - і сів.

Почали допит. Вовка мовчить. Суд розгубився, заведений порядок порушився. Натан Аронович зробив знак голові, щоб почав прокурор. Юрка Шкурін підвівся і закотив промову:

“Пережитки капіталізму, куркулі, попи, мощі...”, - і закінчив знову пережитками капіталізму. Добре говорив, ми аплодували. Захисник Зіна Фоміна теж довго говорила. Відзначила пережитки минулого, низьку культуру обвинувачуваного, вплив середовища та інше. Взагалі її промова виявилася більшим звинуваченням, ніж прокурора. Ми знову аплодуємо. Потім почали викликати свідків. Кожний з них приводив цитати з антирелігійних книг, часописів, і навіть хтось показав карикатуру на Христа з часопису “Крокодил”. Усім було весело і цікаво. Голова запропонував останнє слово обвинувачуваному Балашову.

Натан Аронович сидів задоволений, потираючи руки.

Думали ми, що Вовка, після сказаного, відмовиться від останнього слова, а він підвівся і заговорив. Немов тягар з себе якийсь скинув, випрямився і став навіть вищим на зріст. Заговорив, і ми, що називається, роти пороззявляли. Говорив про добро і зло, про те, що Ісус Христос вчив, чому він вірить у Бога, що ми всі бідні, жалюгідні, тому що не віримо, що душа і розум наш від цього порожні. Він ніколи не буває один, з ним завжди Бог, “на Котрого в нього надія і в Котрому сила”.

Говорить, голос тремтить, от-от заплаче.

Натан Аронович робить голові знак, щоб той змусив Вовку замовкнути, а він не хоче переривати Балашова. Вовка закінчив словами: “Так, я віруючий, і це моя справа. Судити мене ніхто не має права. У кожної людини є совість, вона вільна, і інші люди не повинні нав'язувати свої погляди. Я вірю в Бога і радію цьому”, - і залишився стояти.

Говорив чудово, захопив всіх у залі. Ми йому влаштували овацію. Ніхто з нас не думав, що мовчазний і сором'язливий Вовка Балашов так може говорити, звідкіля і слова брав.

Прокурор, захисник, суд розгубилися. Хлопці народ чесний, зрозуміли Вовку, зрозуміли, що ми не маємо права судити людину за його переконання, та, крім того, дуже щирою і безпосередньою була його промова. Натан Аронович підхопився і крикнув голові:

“Зачитуйте вирок!” - а Коля Островський зніяковіло відповів: “Він же не винний”. І в повітрі повисло питання: “Хто не винний? Христос чи Балашов?” - якось вийшло так, що ніхто не винуватий.

Натан Аронович пересмикнувся, покрився плямами, голос зірвався, і він майже прошипів: “Досить комедію грати, нема ніякого Христа, християнство - невдале перекручення іудейської релігії. Це вигадки. Бога нема! Балашов ніс шкідливе марення. Читайте вирок!”

Голова Коля Островський порадився з “засідателями” і оголосив: “Суд рішення, через нечіткі обставини, не прийняв”.

Розходилися ми з засідання суду з важким серцем, невеселі. Потім були довгі суперечки, але щось засіло всередині в кожного з нас.

Тижнів через два Балашова перевели, на настійну вимогу Натана Ароновича, в дитячий будинок важковиховуваних підлітків, а улюблений викладач Натан Аронович втратив нашу любов, і ми не тягнулися більше до нього.

Уривок з документальної збірки "Отець Арсеній"

 

На початок сторінки