Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№11 (73)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Православ'я на межі тисячоліть

Спогад про чудо Архістратига Михаїла в Хонех (Колоссах)

Квітник духовний

Православний етикет

Гортаючи старі сторінки

І відають нащадки православних ...

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Дитяча сторінка
Жахливий гріх

Собор архістратига Михаїіла і Сил безплотних. Євангельське читання на празник і тлумачення блаженного Феофілакта, архієпископа болгарського

Важка ноша отця Сави

Хресний хід в Почаєві

Окультизм і розплата

Забуті гріхи

Суд над Христом

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

ЗАБУТІ ГРІХИ

З РОЗПОВІДІ ПРОТОІЄРЕЯ ВАСИЛЯ ШВЕЦЯ

Хочу трохи розповісти про свого дядька. Це був провидець Божий, людина живої, гарячої віри. Замолоду хотів він піти в монастир, але чомусь не склалося. Дядько мав велике, заможне господарство. Неподалік його садиби стояв полк. Дядько постачав військових продуктами, іншим провіантом. Жили дружно, довіряли, брали товари, гроші без розписок і векселів - усі були знайомими, кожний тільки відзначав у своїх записах, хто скільки і чого взяв, і потім віддавали за домовленістю.

У 16 років дядько ходив у Києво-Печерську Лавру брати благословіння піти в монастир. Три доби чекав намісника, але так і не дочекався. Чернець-воротар, який зауважив юнака і знав, навіщо той прийшов, порадив:

- Йди додому, роби добрі справи, бо тут стільки спокус!

Послухав. Ось прийшла пора дядьку женитися, і він вирішив так: женюся на тій дівчині, що раніш за всіх прийде в церкву. Село наше велике - більш двох тисяч дворів. Сам дядько прийшов у той день раніше за всіх і молився Господу, просив вирішити його долю. І от першою після нього ввійшла в храм сусідка, дівчина, яку він давно знав. Запитав у неї:

- Чому ти так рано прийшла?

- Мене мама рано ніколи не відпускає, усе просить допомогти спочатку по господарству, але сьогодні, у престольне свято, я відпросилася, щоб прийти раніше, а то соромно спізнюватися на службу.

Так він і оженився на цій дівчині. Шлюб був щасливим.

Після революції дядька заарештували, але чомусь незабаром відпустили, і він уже вдома не показувався, переїхав в інше місце.

Жила в дядька кругла сирота, далека родичка. Коли підросла, стали до неї свататися. Вона всіх приводила до дядька, і він відхиляв одного за другим. Нарешті, зробив їй пропозицію один молодий юнак, і хоча все в ній обурилося проти цього юнака, вирішила сказати дядьку про сватання. Справа в тому, що він був сином людини, що розкуркулювала її сім'ю. Батьків її, усіх братів і сестер вивезли, і вони загинули в ГУЛАГу. Тоді їй було усього один рік, і дядьку якось вдалося взяти дівчинку. Тепер же дядько несподівано сказав:

- Це твоя доля, виходь за нього заміж.

Дівчина послухалася, і шлюб цей воістину був записаний на небесах, - як говорять про тих, хто ніби призначений один для одного.

А з дядьком ми домовилися, що якщо він помре, то на 40-й день після смерті прийде до мене, щоб розповісти про свою долю в загробному світі. Звичайно, якщо Господь сподобить. Тоді я вже був священиком.

Усе здійснилося так, як ми і домовилися. Господь виконав наше бажання. На 40-й день дядько явився в ту кімнату, де я в цей час знаходився, і ми розмовляли більше півгодини.

Він розповів, як проходив митарства:

- Якби ви знали, як це страшно! Там усе записано, з дитинства нашого кожна думка, кожний подих. Як страшно, коли злі духи вимагають, щоб Ангели віддали їм тебе за гріхи, зроблені в житті. За невисповідані гріхи обов'язково проходиш митарства. Навіть такий гріх пригадали: у дитинстві жабу каменем вдарив, або коли кидав по проводах камінням, і як ганяв птахів, і як потрапив якось каменем у ластівку і вбив її. Пам'ятаю, так шкода було мені її, що викопав могилку і закопав, дуже журився, але це був невисповіданий гріх.

Запитували про вчинки самого далекого дитинства. Все твоє життя начебто розкручується перед тобою, тільки кожна подія, кожна думка зрозумілі, і цілком ясно, до осуду вони чи до порятунку. Але ці дитячі гріхи простилися за молитви старців і любов до ближніх. А от на однім митарстві - за злодійство - ледве не був скинутий у пекло, і це було страшно.

Подробиць він не сказав, але важливо те, що спасло його. І як усе промислительно влаштовує Господь у нашому житті! Дядько дуже шанував святителя Феодосія Чернігівського.

Якось, за благословенням свого духівника, мій дядько їздив до мощів святителя Феодосія в Чернігів. Там він підійшов до відомого старця і протягом чотирьох годин сповідався йому прямо перед мощами святителя. Нарешті старець запитав:

- Усе?

- Все!

Потім він покрив уклінному дядьку главу єпитрахиллю, поклав поверх долоню і сказав:

- А тепер повторюй за мною: “Господи, прости мені всі забуті мною гріхи”, зі смутком в серці, але проси.

Дядько повторив слова старця, і от це спасло його на митарствах. Явилися Ангел-хранитель і святитель Феодосій Чернігівський, що засвідчили, що він сповідав забуті гріхи перед мощами святителя і що священик відпустив їх юнаку.

От чому так потрібно на сповіді завжди просити Господа про прощення забутих гріхів, просити Ангела-хранителя свого і усіх святих бути свідками, що ти сповідав забуті гріхи.

Бачив дядько пекельні муки. Яке це страхіття! Деякі думають, що паління цигарок - невеличкий гріх. А дядько побачив свого брата. Той знаходився в дуже темному місці, там було дуже багато людей. Раптом явився страшний, огидний біс з сигаретами, кинув їх і почулася команда:

- Закурювати!

І такий сморід пішов. Усі, що взяли ці сигарети, плакали, корчилися в муках. Брат сказав:

- Адже вони не тільки такі смердючі, що ніякими земними словами не можна це описати, і вони ще ніби випалюють нутрощі.

І скільки чоловік курив в земному житті стільки викурить тут, якщо, звичайно, Господь не помилує.

Брат просив помолитися за нього і попросити, щоб на землі їх поминали - тоді настає полегшення.

Мій дядько був щирий раб Божий і молитвенник великий. Багато людей при житті приходили до нього. Він давав поради, допомагав вирішувати важливі життєві питання. Він був прозорливцем. За десять років йому було відкрито, у який день він помре - і точно в цей день він відійшов до Господа. Тому ми і змогли домовитися про зустріч на 40-й день після його смерті.

І навіть такого праведника ледве не скинули в пекло на митарствах!

Записав Олександр Трофимов

 

На початок сторінки