Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№10 (72)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Визначення ювілейного архієрейського Собору Руської Православної Церкви

Прославлення новомучеників і сповідників руських

Визначення ювілейного архієрейського Собору Руської Православної Церкви відносно Української Православної Церкви

Розповіді брата Олексія

Бог, людина і скеля

Школа молитви

Здоровий дух - здорове тіло

Сповідь

Захистимо канонічне Православ'я!

Вишенський - поборник Православ'я

Дитяча сторінка
З життя преподобного Іларіона

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Совість — голос Божий

Поведінка парафіянина

Святий Апостол Фома

Сповідь колишнього атеїста

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

З УСЬОГО СВІТУ...

КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ СПРОСТОВУЄ ПРЕТЕНЗІЇ ЩОДО УКРАЇНИ
21 серпня Секретаріат Священного Синоду Константинопольського Патріархату поширив офіційне спростування інформації про свої претензії на канонічне управління Українською Церквою. У заяві повідомляється: “У зв'язку з недавнім помилковим повідомленням, опублікованим в Інтернеті, у якому говориться, що Священний Синод Константинопольського Патріархату нібито проголосив 27 липня 2000 р., що Україна знаходиться під його канонічною юрисдикцією, Священний Синод заявляє, що таке рішення ніколи не приймалося і це повідомлення є помилковим. Отже, публікація в газеті “Українське Слово” від 27 липня 2000 р. і стаття Кирила Фролова в “Православ'ї” від 27 липня, засновані на неправильній інформації”. Слід, проте, зауважити, що згадана інформація приводилася і в інших джерелах. Якщо це дійсно була помилкова інформація, то ми приносимо вибачення і виражаємо щире вдоволення тим фактом, що повідомлення про неканонічні рішення Константинопольського Патріархату насправді не відповідають дійсності.
Православ'я 2000



 
ОСВЯЧЕННЯ УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
Київ. 24 серпня була освячена найбільша святиня УПЦ, підірвана німецькими окупантами. Освячення пробували зірвати представники “Київського Патріархату”. Декілька сотень розкольників, більшість з яких приїхали з Галичини, стали перед стінами Лаври і викрикували різні антиправославні і антиросійські гасла. Тим часом Блаженніший митрополит Київський Володимир вийшов до пікетників і благословив їх. Першу Божественну Літургію в Успенському Соборі відслужив Високопреосвященіший митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел з сонмом архієреїв і духовенства.



 
ІМПЕРАТОР МИКОЛАЙ ІІ ТА ЙОГО СІМ'Я ПРИЧИСЛЕНІ ДО ЛИКУ СВЯТИХ
На Соборі виступило біля 60 архієреїв, що зі сльозами на очах говорили про необхідність прославлення царя-мученика і його сім'ї. Деякі сумніви висловив лише один єпископ з Західної України та Митрополит Нижегородський і Арзамаський Миколай.
Голосували вставанням, і зал Церковних Соборів, повний архієреїв, що встали, краще за всі слова свідчив про святість царствених страстотерпців. Рішення було прийнято одноголосно. Причислення до лику святих означає, що Церква засвідчує про близькість цих людей до Бога і звертається в молитвах до них, як своїх покровителів. Діяння Собору, зокрема, говорять: “В останньому православному Руському монархові і членах його сім'ї ми бачимо людей, що щиро прагнули втілити в життя заповіді Євангелії. Страждання, перенесені Царською сім'єю в ув'язненні з покорою, терпінням і смиренням, їх мученицька смерть в Єкатеринбурзі в ніч на 4 (17) липня 1918 року, є доказом світла віри Христової, що перемагає зло”. До цього царствені мученики були прославлені, як місцевочтимі святі в Єкатеринобурзькій, Луганській (Україна), Одеській (Україна) і Тульчинській (Україна) єпархіях. Вшанувалися вони як святі і в Сербській Церкві. Серед віруючих шанування Царської сім'ї, як відзначив в своїй доповіді митрополит Ювеналій, було почато ще Святішим Патріархом Тихоном в заупокійній молитві і проповіді на панахиді за вбитого імператора через три дні після вбивства “і продовжувалося, незважаючи на ідеологію, що панувала протягом декількох десятиліть радянського періоду нашої історії”. У останні роки було зафіксовано безліч чудес і зцілень через молитви до царствених мучеників. Серед віруючих поширювалися портрети і навіть ікони царської сім'ї, які можна було бачити не тільки в будинках, але і в храмах.
Все це свідчило про широку народну шану царствених страстотерпців, що і послужило однією з головних основ для їх прославлення як святих. За церковними канонами, наявність мощей святого при його канонізації не обов'язкове.



 
ЦЕРКВА РІШУЧЕ ЗАСУДЖУЄ АБОРТИ І КОНТРАЦЕПЦІЮ
Церква рішуче засуджує аборт як тяжкий гріх і прирівнює його до вбивства. Про це говориться в соціальній концепції Православної Церкви, прийнятій Архієрейським Собором. Єдиним пом'якшенням відносно штучного усунення вагітності, відповідно цьому документові, є пряма загроза життя матері.
Чоловік при згоді на аборт несе таку ж відповідальність за цей гріх, як і жінка. Поширення і виправдання абортів у сучасному суспільстві - це загроза нашому майбутньому - така позиція Церкви (тільки в Росії за офіційною статистикою відбувається до 1 млн. абортів за рік). У соціальній концепції Церкви дана оцінка і широко поширених засобів охорони від вагітності. Зокрема, в ній сказано: “Релігійно-моральної оцінки потребує також проблема контрацепції. Деякі з протизаплідних засобів фактично мають абортивну дію, штучно припиняючи на самій ранній стадії життя ембріона, а тому їх використання прирівнюється до аборту. Інші ж засоби, що не пов'язані з припиненням вже початого життя, до аборту ні в якій мірі прирівнювати не можна.
Визначаючи відношення до неабортивних засобів контрацепції, християнським сім'ям варто пам'ятати, що продовження людського роду є однією з основних цілей боговстановленого шлюбного союзу. Навмисна відмова від народження дітей з егоїстичних спонукань знецінює шлюб і є безперечно гріхом.”
ІТАР-ТАРС / Православ'я 2000



 
ЦЕРКВА ЗА ВІДМІНУ СМЕРТНОЇ КАРИ
Вчинений злочин законом засуджується і людину чекає справедлива кара. Суть її у виправленні людини, яка порушила закон, а також в охороні суспільства від злочинця і в припиненні його протиправної діяльності. Церква, не судить людину, що переступила закон. Церква покликана піклуватися про її душу. Саме тому Церква сприймає покарання не як помсту, а як засіб, що швидше очистить душу злочинця від гріха.
Виконуючи своє служіння в місцях позбавлення волі, Церква повинна влаштовувати там храми і молитовні кімнати, чинити Таїнства і богослужіння, проводити пастирські бесіди з ув'язненими, розповсюджувати духовну літературу. При цьому важливо налагодити особистий контакт з ув'язненими. Заслуговує всілякого заохочення листування з засудженими, забезпечення їх одягом, ліками і іншими необхідними речами. Така діяльність потрібна не тільки для того, щоб полегшити важкий матеріальний стан в'язнів, але й допомогти морально зцілити покалічені душі.
Відродження піклування про душі ув'язнених, які потребують підтримки і розвитку, є найважливішим завданням пастирського і місіонерського служіння.
Особлива міра покарання - смертна кара - визнавалася ще в Старому Завіті. Вказівок на необхідність її скасування немає ні у Святому Письмі Нового Завіту, ні в Переданні чи в історичній спадщині Православної Церкви. Водночас, Церква мала за обов'язок - клопотатися перед світською владою за засуджених на страту, прохаючи для них милості і пом'якшення кари. Більше того, вплив християнської моралі виховав в людській свідомості негативне ставлення до страти.
Скасування смертної кари дає більше можливості для пастирської роботи з тими, хто спіткнувся, щоб вони покаялися. І очевидно, що покарання смертю не може мати належної виховної дії. В випадку, коли суд помилився, а вирок здійснено, то помилку виправити неможливо. Сьогодні багато держав прийняли закон про скасування смертної кари, або не здійснюють її на практиці. Церква вітає таку дію державної влади, бо милосердя до людини, яка спіткнулася, завжди краще від помсти. Водночас, вона визнає, що питання про скасування або незастосування страти повинне вирішуватися суспільством добровільно, з врахуванням міри злочинності, а найбільше, виходячи з міркувань захисту доброчесного життя і праці членів суспільства.



 
В УКРАЇНІ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ СВЯЩЕННИКІВ
Сьогодні на Україні складною залишається ситуація в області міжконфесійних відносин. За останній час протистояння на цьому грунті привели до різкого збільшення розбіжностей. Причиною загострення проблеми стало рішення влади будь-якою ціною форсувати процес створення Помісної Церкви. 19 серпня, у день Преображення Господнього, у селі Бурдовка Раздельнянського району Одеської області під час Богослужіння був побитий настоятель місцевого Свято-Ільїнського храму священик Сергій Нирка. Нападаючі, якими керував так званий “ігумен” Іларіон, відносять себе до релігійного угруповання “Київський Патріархат”.
Систематичному шантажу з погрозою вбивства піддається також намісник Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря архімандрит Олексій та ректор Одеської духовної семінарії архімандрит Євлогій. Рада Одеської духовної семінарії звернулася в Держкомітет України в справах релігій, до віце-прем'єра країни Миколи Жулинського, а також до губернатора Одеської області з проханням вжити заходів для припинення фактів шантажу і погроз священнослужителям УПЦ.
Спілка Православних громадян м. Одеси



 
ЗАЯВА ГОЛОВИ ВЗЦЗ ПРО ЗАХОПЛЕННЯ ХРАМІВ В УКРАЇНІ
Насильницьке захоплення греко-католиками православних храмів в Україні і прозелітична діяльність Ватикану “залишаються головними перешкодами до діалогу двох церков”. Таку заяву зробив голова відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату митрополит Кирил, підводячи результати обговорення цього питання на Архієрейському Соборі. На недавній зустрічі в Балтіморі, сказав він, документ про унію, що готувався 10 років, не був прийнятий, що свідчить про жорсткість позиції Ватикану. У результаті розгрому православних єпархій віруючі в Західній Україні позбавлені можливості молитися у своїх храмах. Католицька сторона визнала, що неспроможна (або не бажає - ред.) вплинути на ситуацію, а зустріч українських православних з греко-католиками була зірвана.
ІТАР-ТАРС / Православ'я 2000

Думки з приводу...

Недавно у свято-Успенській церкві у м. Львові (УАПЦ) відбулася прес-конференція з приводу майбутнього Собору УАПЦ. На запитання журналістів відповідав Керуючий справами УАПЦ архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко).
Щодо цього заходу необхідно відзначити широку обізнаність і організаторів і журналістів щодо релігійної ситуації в Україні, і зокрема, в Галичині.
Вражало те, що, незважаючи на всім відому розбіжність поглядів між деякими ієрархами УАПЦ, Владика Ігор все ж намагався, наскільки вважає це припустимим в його стані, з розумінням поставитися до діяльності “Російської Православної Церкви”, на відміну від тих своїх колег, котрі, напевне, через рівень свого інтелектуального розвитку не здатні до такого діалогу. Де в чому він навіть позаздрив, кажучи, що не зможемо провести Собор УАПЦ так, як це зробила Російська Православна Церква в Москві... але треба віддати належне, скільки роботи було проведено. Скільки треба було попрацювати, щоб, разом з тим, перевірити всі факти і представити на канонізацію 1154 подвижників благочестя. Ці та тому подібні слова Владики Ігоря свідчать і про його обізнаність з діями Собору РПЦ, і про його деякий смуток. Адже на запитання журналістів: “Чи не буде перехід УАПЦ під юрисдикцію Константинопольського Патріархату (як планується), кроком назад у незалежності церкви”, Владика сказав: “Краще зробити один крок назад, і бути канонічними, а потім швидкими кроками йти вперед”. Також заслуговує на увагу і його позиція щодо Київського патріархату: “Ми не буде співслужити з тими, які мають неканонічні або сумнівні свячення. Мені відомо, що так робить і Московський Патріархат”.
Звичайно, результати і щирість цієї розмови виявиться вже незабаром, адже погляди у ієрархів УАПЦ різні, як і в Константинопольському патріархаті: хтось оголошує Україну їхньою канонічною територією, а хтось потім відмовляється від цього. Невідомо, як поставиться Константинопольська Патріархія і до згаданого Собору, адже на перехід в лоно тієї чи іншої Церкви необхідно не лише відповідне рішення Церковного органу, але й згоду і благословення Першоієрарха... Чи погодиться на це Патріарх Варфоломій, які умови переходу поставить? Чи проводитиме свою неканонічну діяльність в Україні, чи естонський досвід його вже чогось навчив?..
Всі ці запитання риторичні. Будь-які обряди, проведені УАПЦ не визнаються за кордонами України жодною з Помісних Православних Церков, а тому результатом Собору УАПЦ може стати не тільки рішення про реорганізацію Церкви, але і питання перегляду священичих і архієрейських хіротоній, благодатності Таїнств, здійснених в лоні цієї “церкви”, і, взагалі, питання подальшого церковного життя.
Якщо й не здоровий глузд, то хоча б турбота про людей, котрі ввірили духовенству УАПЦ своє духовне буття, і через їх політичні амбіції стали “хрещеними”, але не членами Святої Церкви Христової; “вінчаними”, але лишилися без отримання Церковного благословення; “прощеними після сповіді”, але такими ж грішними, дай, Боже, щоб привела ієрархію шляхом відновлення порушених канонів до єдиного правильного рішення - повернення до спілкування з усією повнотою Православної Церкви.
Історія повторюється. Але на новому витку вона стає все більш трагічною і непередбаченою.

*    *    *

Після прес-конференції у наших представників відбулася розмова з автокефальним священиком, який теж був там присутній. Дивує і тривожить те, що сам він, отримавши в період безбожницької влади богословську освіту в семінаріях РПЦ, принісши присягу на вірність Церкві-Матері, прийнявши з рук ієрарха РПЦ дияконські та ієрейські свячення, нині не тільки пішов сам з лона Церкви, але й повів за собою своїх парафіян. Він погоджується, що Філарет вже неканонічний, але при цьому не зміг відповісти на питання, до якої сторінки не можна порушувати канони церковні, а після якої вони сьогодні стають непотрібними. Він і нині здійснює церковні Таїнства і обряди не тільки без благодаті Божої, але й з ненавистю до всього того, що колись вважав рідним і звідки черпав благодатну силу. Православ'я - релігія любові, і треба зауважити, що навіть мирянин, якщо згадав якусь провину перед своїм братом, прийшовши до дому Божого, має простити сам і згладити свою провину перед ближніми, а лише потім ставати на молитву. Отець критикував святині України - монастирі, але мабуть лише тому, що в них не допускають до євхаристійного спілкування розкольників... Довго ми говорили... Але мабуть, безрезультатно... А жаль...

Оксана Михайленко,
м. Львів

 

На початок сторінки