Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№1 (63)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Святий апостол, первомученик і архідиякон Стефан

Про новий і старий стиль

Високопреосвященніший Василій,
архієпископ Запорізький і Мелітопольский

"Яким я бачу Православ'я в третьому тисячолітті"

Хресний хід викликає дощ

Сила храму

...і от сіті діавола ізбави мя

З усього світу...

Новозбудований храм у Жовкві

Чому так чиниш, брате?

Зірка Пана замість Вифлеємської та фальшивий Миколай

Що душа бачить на "тому" світі?

Нехай покарає мене святий Миколай...

Дух і буква

Свята ніч

На допомогу вчителю "Християнської етики"
ВЕРТЕП

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

ДУХ І БУКВА

Вечір. Біля воріт монастирського готелю сиділо двоє: чернець і прочанин. Сутінки поглинули фігуру останнього, але можна було догадатися по розмові, що він з тих, хто займається “вільним підприємництвом”.

- Виходить, тягло? - запитує чернець.

- Млоїть, отче. Все щось не по собі. От приїхав сюди: може Цариця Небесна допоможе.

- Думаєш, - допоможе? А на Валаамі був?

- Був.

- А в Почаєві?

- І в Почаєві.

- Не допомогло?

- Не помилував Господь.

- Мабуть, кафе тримав?

- Хто!? Я!?... Тримав, але тільки тепер так закрутило...

- В Бога хоч віруєш?

- Щось ти, отче, таке говориш... Та я своїй церкві знаєш як допомагаю!

- А дзвін лив?

- І в церкві ремонт робив, і дзвін замовив.

- І усе не допомогло?

- Ні.

- Думаєш, дзвін визволить твою душу з пекла? Ні, брате, не визволить. І ніхто тобі не допоможе.

- Щось ти, отче, ніби і не чернець. Таке говориш...

- Так кажу. Ти Бога не шануєш.

- Та не такий вже я і грішник. Є більші грішники від мене. А за правилами я все виконую. Чим же я не слухняний?

- Дух ти загасив.

- Не розумію я тебе, отче...

- Любиш анекдоти? Я тобі анекдот розповім?

“Жив чоловік. І захотів він у святі потрапити. Почав читати Святе Письмо, пішов у ліс, побудував собі келію під ялиною і спасається. Чи довго він так спасався - невідомо, а тільки якось прийшло йому в голову, що всі заповіді він вже виконав. І щоб зовсім святим стати, мало залишилося: ще три заповіді треба виконати: злиденному дати притулок, хворого вилікувати і небіжчика з честю поховати. Став він Богу молитися, щоб йому це було скоріше послано. І раптом, дійсно, з'являється перед ним обідранець і жалібним голосом просить: “Заблудився, прийми”. Пустельник прийняв його з великою радістю, нагодував, напоїв і спати поклав. А сам і думає: тепер дві заповіді залишилися, коли-то ще буде випадок їх виконати, сиди і чекай; а людина тепер є під боком, аби його не упустити.
Взяв ранесенько дрючок і так гостя ним віддубасив, що той і з постелі піднятися не зміг. І давай за хворим доглядати, рани перев'язувати, синці розтирати. Тижнів зо два лікував, а коли вилікував, зрадів.
- Тепер, думає, тільки одна заповідь залишилася. Виконаю вже і її заодно. Тоді зовсім святим стану.
Взяв він свого гостя й убив.
Похоронив його по обряду з великою пошаною і став чекати собі нагороди. А чи одержав? Як ти думаєш?

- Ніяк не думаю - говорить шукач щастя, - не розумію я твоєї байки.

- Адже я тебе мав на увазі.

- Хіба я такий?

- Такий. Загасив ти, голубе, дух і керуєшся тільки однією буквою. І осліп ти від цієї букви. Молись, брате, Богу, щоб він твою сліпоту вилікував. А що тяжко, - так дякуй Йому за це і проси, щоб до кінця життя так тяжко було. Виходить, вартуєш того...

- Ні, отче, ти не чернець...

Людина повільно піднялася і пішла в готель. Чернець перехрестився і неголосно промовив:

- Господи, відчини очі зрячим.

* * *

Ми віруємо, що спасемося єдиним Ісусом Христом, що тільки через Нього Єдиного ми можемо бути прийняті Богом. І ще ми віруємо, що удостоїмося цього, якщо будемо жити по вірі, роблячи добрі справи. А чинити добрі справи, як правило, дуже тяжко. Це поєднано з важкою духовною роботою над собою. Більшість православних прекрасно розуміють, що доброчинність є необхідною умовою порятунку, жертовність, співчуття, найцінніші якості християнської душі.

Але є й інший тип людей, саме до них і звернені слова ченця. Люди, подібні цьому підприємцю, за буквою не бачать змісту тексту. Їхнє життя перетворюється в накопичення добрих справ, і за визначену кількість добрих вчинків вони хочуть набути Царство Небесне. По православному - Бог не веде рахунку добрих і дурних справ, а дивиться на серце людини. “Чадо, довір мені своє серце” - Нехай би навіть такий рахунок існував, людина все одно завжди буде в боргу у Бога, тому що немає межі наближенню до Бога і міри Його щедрості.

Священик Олег Плетень
За матеріалами книги свящ. П. А. Мирдова "Божі іскри", 1906 р

 

На початок сторінки